Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"

Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима,

який знає, що справжня краса — це чиста шерсть і повний шлунок.

Усе почалося з того, що Катя прокинулася на дві години раніше, ніж зазвичай. Це завжди поганий знак. Зазвичай її вихідний режим такий: повалятися в ліжку, випити кави, удати, що вона чимось зайнята. Але сьогодні вона схопилася, як ужалена, взяла телефон і голосно заявила:

— Сніжок, у нас сьогодні день краси!

Слово «краса» я, звісно, знаю. Це коли вона годинами крутиться перед дзеркалом, а я спостерігаю і думаю: навіщо? Ти ж все одно не кіт.

Спочатку Катя вирішила, що їй потрібно «розслабитися». Вона наповнила ванну водою, накидала туди якісь дивні шипучі штуки й запалила свічки.

— Хочеш спробувати? — запитала вона, дивлячись на мене з усмішкою.

Я глянув на воду й одразу сховався під ліжком. День краси дуже схожий на день SPA. Я взагалі-то кіт, а не водяний.

Катя, залишившись без компанії, насолоджувалася ванною сама, голосно наспівуючи. Це був мій час. Я перевірив, що відбувається на кухні. Зі столу тихенько стягнув крекер. Краса, радість життя, кажете? Ось їжа — справжня радість життя.

Як тільки я розслабився, на мене звалилась її ідея «краси».

— Сніжок, твоє хутро виглядає тьмяним і заплутаним, треба його розчесати, — заявила Катя, витягуючи з шафи щітку.

Розчесати? Ні, дякую. Я й язиком уже чудово себе причепурив. Я чесно намагався втекти, але вона впіймала мене, як професійний мисливець, і посадила на стілець.

— Ось так, милий. Будеш красунчиком! — щебетала вона, простягаючи до мене щітку.

Я пручався, шипів, махав лапами, але вона була невблаганною. Пів години потому моє хутро було ідеальним, а я — повністю знесиленим.

— Ну от, тепер ти найкрасивіший кіт у світі, — Катя посміхалася, ніби здійснила подвиг.

Я думав тільки про одне: як помститися. Але тут Катя пішла далі.

— А як щодо веселої фотосесії? — запитала вона з підозріло радісною інтонацією.

Я зрозумів, що мене чекає, коли побачив бантик, капелюшок і дивний олівець у її руках.

— Трішки рум’ян на вушка, і ти станеш зіркою Instagram, — заявила вона.

Вона спробувала намалювати мені «усмішку» олівцем. Я смикнувся, і вийшло щось більше схоже на Джокера. Фотосесія завершилася тим, що я скинув капелюшок на підлогу і втік за диван.

Коли її «день краси» закінчився, Катя виглядала втомленою, але задоволеною. Я виглядав… дивно. Місцями вовна пухтилась, а на морді залишилися сліди від її дивних косметичних експериментів.

— Ну що, Сніжок, тепер ти справжній красунчик, — сказала вона, обіймаючи мене.

Я насилу вирвався з її рук і плюхнувся на підвіконня, щоб почати змивати із себе це ганьбливе «прикрашання». Краса? Справжня краса — це коли ти сам собою задоволений. Чистий і ситий.

Наступного дня Катя виявила дивний факт: усі її косметичні пензлі «випадково» випали з вікна. Винен? Звісно, ні.

P.S. Можу впевнено сказати: день краси — це як день SPA. Краще сховатися заздалегідь.