Читати книгу - "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"

Тихі звуки музики ледь-ледь можна було почути серед галасу, що стояв у кімнаті. Дівчата про щось весело говорили. Хто про чоловіків, хто про дітей, але одна лише Тася мовчки за ними спостерігала. 

Їй був дивним той факт, що Ольга взяла її з собою до подруг, адже вона по суті була жінці ніким. Вона не знала її, та й не говорили вони майже увесь час, якщо не рахувати дорогу до цього будинку і прохання приглянути  за її сином.

— Чого сумуєш? — штурхнула Ольга її плечем. — Нудно тобі тут?

— Зовсім ні, — заперечила. 

— Все ще переживаєш? — жінка не уточнила про що саме, але вони обидві зрозуміли суть запитання  — Вибач, що питаю, але ви з хлопцями вчора були не зовсім тихими, тому я почула.

— О, Господи! — Тася прикрила очі рукою, не знаючи куди себе діти від сорому. І здогадувалась же, що їх чули. 

І знала ж, що не варто було залишатись. Не варто було слухати хлопців, коли ті вмовляли її лише спробувати. Спробувала. А от тепер вона сиділа навпроти жінки з поблажливою посмішкою і згоріла від ніяковості.

— Та годі тобі, не побивайся так. Ну хто не проходив через нічні попитушки.

— Сильно заважали вам? — Тася глянула на Олю одним оком.

— Та ні, — вона обернулась на шум, який був викликаний черговою розмовою про місцевого холостяка.  

Тася й сама зацікавилась. Не холостяком, звісно, а тим, що про нього говорять. Судячи з захоплених зітхань він користувався популярністю у місцевих дівчат.

— Ну що, голубоньки, хто хоче бути першою? — господиня сіла на підлогу, біля невеликого журнального столика. 

Жінка поставила перед собою колоду карт, щоправда, не таро, як говорила Ольга, а звичайних - гральних. Поклала і більше не доторкнулась до них. Вона обвела всіх уважним  поглядом, аж потім зітхнула. 

— Давай я буду, — підняла руку Юля. Принаймні її Тася запам’ятала. Світловолоса, худорлява з великими очима, як в оленятка. Вона здавалась такою молоденькою. Напевне була найменшою серед них усіх.

Марина махнула їй, посміхаючись, але не спускала уважного погляду. Протягнула карти й наказала їх посунути вперед. Відкрила першу, за нею другу,  а на третій скинула здивований погляд на дівчину, чим напевно налякала її, бо та миттєво зблідла. А коли господиня накрила карту рукою, то геть дихати перестала. Як і всі присутні в кімнаті.

— Я не буду гадати тобі, — закарбувала. 

— Що сталось? — тремтливим голосом запитала Юлія.

— Ти знаєш мої принципи. Я не гадаю на померлих і тим хто при надії.

По кімнаті пройшли радісні вигуки, хтось навіть з місця свого встав та почав вітати молоденьку дівчину, яка й досі не могла збагнути, що ж то зараз відбулось. Тася теж про себе посміхнулась, радіючи хорошій новині. Навіть, якщо вона її й не стосувалась. 

— І хто з цих двох я? — дівчина, здавалося зовсім не розуміла того, що сказала їй Марина, продовжувала нічого не розуміючи кліпати очима, та озиралась навкруги.

— Ти що Юль, компоту перепила? — скосила погляд Марина. — Вагітна ти, я тобі кажу.  Що тут може бути незрозумілого?

— Хіба вона й це може побачити? — пошепки поцікавилась Тася в Ольги, поки приголомшена Юля підіймалась з підлоги. Видно було, що дівчина ще не сприйняла цю новину. Можна було б посперечатись на тисячу гривень, що завтра вона побіжить або за тестом на вагітність, або до свого гінеколога. 

— Ага, — та закинула полуницю до рота, повільно її пережовуючи, а сама хитро дивилась на Юлю. — Маринка так й мені про Костю сказала.

А Тасі після цих слів пройшов мороз шкірою. Ну не могло бути такого. Такі здібності були за межами її уяви. Не може звичайна людина без медичних приладів чи аналізів якихось прямо сказати про вагітність.

 Чи може?

— Юля більше не наш гравець, хто наступний? — знову закликала Марина? — Зауважте, сьогодні мене вистачить лише на трьох.

— А давай Тасі,— підняла її руку догори Оля. 

Сама Тася здивовано поглянула на неї, і здавалося в її очах стільки страху було… І хотілось, і кололось. Вона жадала знати, що ж там чекає на неї в майбутньому, але напевно не при всьому цьому натовпі. 

— Ходи, — закликали її дівчата. — Не бійся.

Вагаючись Тася таки встала і рушила в бік столика.  Плюхнулась на м’який килим,  а потім поглянула на Марину.

— Зрізай, — простягнула їй карти.

Тася слухняно виконала наказ. Не дивилась на жінку, лише на карти. Подумки зверталась до всесвіту, аби не почути поганих речей. І міцно стиснула кулаки. Чомусь ситуація з Юлею повпливала на неї. 

Перші карти впали на стіл самотужки, ніби просились, аби на них звернули увагу.  Марина не взяла їх до уваги одразу, але поруч поклала ще одну, аж потім почала говорити.

— Валет твій бубновий - козел, яких ще пошукати треба. Хоча таких краще не шукати, — вона глянула на дівчину, а потім уточнила. — Світлий такий чоловік.

Льоня був світлим. Був цілковито Тасіним типажем. Вона завжди обирала таких хлопців.

— Що, скакнув у гречку, твій суджений? — підняла жінка одну брову і Тася автоматично кивнула. І хоча вона була скептично налаштована щодо цієї діяльності, але тепер потроху змінювала свою думку. — Натерпілась від нього. Чого ж не йшла?