Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

- Збираєтеся пошукати Деніела? - фиркнула позаду мене Хана.

Але вона ж ні про що не знала! Я здригнулася і обернулася. Подивилася на неї впритул.

- Ну підслухала я, ну і що? - з викликом запитала вона.  - Ви ж усе одно мені про це рано чи пізно розповісте. Хіба ні?

Дивно, але я миттєво заспокоїлася - але ж вона має рацію! Я ж усе одно вважаю її своєю другою половинкою. То чи варто приховувати від неї те, що відбувається?

- Ні, Хано, не збираюся. Якби він був живий, він би мені вже наснився.

- Тоді, може, Ліама пошукаєте? Мені здається, саме час татусеві заступитися за дитину.

- Ні, не буду і його шукати. Якщо він загинув, мені буде знову дуже боляче. А якщо живий... і просто знехтував мною, кинув, це просто розіб'є мені серце. Я хочу навідатися до Алу. А ти... ти лягай біля Аліма - не хочу, щоб він спав зараз один.

Більше нічого не пояснюючи, і насилу стримуючи сльози, я лягла трохи осторонь, відвернулася від своїх рідних - ніщо не повинно мене відволікати від моєї подорожі до сестри. Заплющила очі, розслабилася. Вдих, видих... Вдих, видих... По той бік намету, зовсім поруч хруснула гілка. Я розплющую очі, прислухаюся, дивлячись на стіну намету, що ледь колихається від вітру.

І навіть не одразу розумію, що це за дві блискучі точки, які просвічуються через щільний шовк. Ось вони зникли і знову з'явилися - немов хтось по той бік зморгнув. Ще раз моргнув. Дивний шурхіт, порив вітру, що розтріпав мені волосся, знайомий свіжо-терпкий запах, що змусив швидше битися серце. Від несподіванки я заплющила очі, а коли розплющила їх, ще якийсь час розгублено вдивлялася в стіну просто перед моїм носом, прислухалася.

Напевно, мені все це привиділося,- переконувала себе я, нарешті провалюючись у сон.