Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

***

Служниці слухняно виходять за двері, а я схоплююся зі свого ліжка і приймаюсь збуджено крокувати по кімнаті. За вікном уже глибока ніч. Це скільки ж я провалялася непритомна?

Емоції в мені так і бурлять. А ще почуття провини та розпачу. Вийти заміж за опікуна, до якого відчуваю відверту антипатію, і врятувати життя людей... Думаю, відповідь очевидна.

Тільки чому щось дряпає всередині, противиться такому рішенню.

Лорд Каор... На вигляд добрий, турботливий, навіть ніби закоханий. Але… він дозволив Касії повільно вмирати у темній комірчині, у руках шкуродера лікаря. Де він був раніше? Де було раніше його кохання та опіка? Адже Касія хворіла тиждень... цілий тиждень. Повільно згоряла в лихоманці.

А потім стала раптом коханою, потрібною та важливою. Що змінилося?

Його відчайдушне бажання взяти мене заміж відверто лякає. Адже справа не тільки в згубній пристрасті до матері Касії. Каор не дурний, далеко не дурний. У нього, певна річ, є ще якийсь інтерес. Але який? І як довго я проживу після цього весілля. Недаремно батько Касії чомусь залишив їй секретне послання.

Є правда одна проблема ― чому мене не змушують силою? Змусити дати згоду перед вівтарем простіше простого, але опікун наполегливо чекав мого “так”.

Зупиняюся перед вікном і дивлюсь у глуху ніч.

― Думай, Касю, думай! ― подумки підганяю себе, намагаючись вудити з пам'яті Касії хоч якісь підказки.

Сплеск сили був великим та раптовим. Це зовсім неприродно. Чи міг він бути чимось спровокованим? Аж надто вигідно все склалося для Каора…

Знову починаю ходити по спальні, наче примара.

Невже нема виходу? Не вірю. Повинен бути. Точно повинен!

Притискаю прохолодні пальці до скронь і зажмурююсь. Я повинна щось вигадати.

Моя магія прокидається… закликає Джерело, щоб відбулася ініціація… Правильно? Правильно. Мені всього вісімнадцять, я ще не доросла до цієї ініціації й не зможу, як акцептор прийняти силу. Ось брат міг... Він і мав... Джерело реагує на мене... Тільки на мене, як на єдину з роду Отгріф. Але що якби мене не стало? От померла б я від інфлюенци, що було б з Джерелом? Та нічого… Воно б заснуло. І пробудити його міг би хтось сильний. Маг… Чаклун… Відьма…

А якщо зникнути, втекти? Далеко, як і планувала.

Чаклун не встигне до післязавтра. Це точно. А післязавтра я вже стану дружиною Каора. Потім, можливо, мене приберуть, підлаштують нещасний випадок... А опікун залишиться повноправним господарем сили.

Але якщо я втечу, вирушу кудись далеко-далеко, ніхто не зможе перемкнути на себе Джерело. Ніхто не зможе узяти на себе контроль над силою. А коли мені стукне двадцять один – повернуся і пройду ініціацію. І стану повноправною господаркою. Ніхто не зможе заперечити мої права, ніхто не зможе спростувати визнання Джерела, і ніхто не вказуватиме мені.

Вирішено! Залишилося лише спланувати втечу.

Тепер розумію, як я вдало в пориві емоцій вигнала служниць. Можна безперешкодно оглянути кімнату, зовнішню стіну, прорахувати можливості та перевірити, наскільки мене стережуть.

Насамперед виглядаю за двері. Потрібно випробувати найпростіший варіант втечі. Навіщо ускладнювати й так складну справу?

Самотній стражник, що прихилився до стіни, одразу ж уловлює скрип дверей і скидає нахилену голову. Дрімав, мабуть, на посту.

Он як мене стереже... Швидше, перебуває тут для проформи.

З того, що вдалося зрозуміти ― Касію вважають милим наївним дитям, зовсім не здатним на ризикові та навіжені речі. І, між іншим, аж ніяк не безпідставно.

Касі улюблена дочка, випещена, плекана, кохана. Звідки їй знати хоч щось про життя поза стінами міської садиби? Сільські ярмарки не беруться до уваги.

У провінції сімейство Отгріф бувало лише в теплу пору року, коли на узбережжі спекотний приморський клімат огортав місто вологою задушливою пеленою спеки. Тоді батьки воліли вивозити дітей хоча б на місяць у заміський котедж. Теж на березі Ренійського моря, але в зовсім віддаленому від метушливого міського життя місці.

Там можна було безперешкодно купатися в морі, збирати мушлі, бавитися з місцевими хлопцями, ловити рибу і гуляти до вечора. Статечне аристократичне сімейство на кілька тижнів перетворювалося на зграйку маленьких дикунів.

Ці спогади безперечно цікаві та потішні, але зовсім не допоможуть вижити самостійно серед людей. Навичок самостійного життя за такі вилазки в сільську місцевість нікому зі спадкоємців Отгріф не прищепили.

А Касія хоч і наївна, але не дурна, і, безумовно, повинна розуміти, що без захисту чоловіка, без засобів існування їй не вижити. Забезпечувати себе дівчина не вміє, адже заробляти кохану дитину ніхто не вчив. А навіщо? Майбутнє кожного з дітей Отгріф було визначене ще до народження.

Так думав Каор, так думали всі інші.

Але я була цілком собі дорослою, досвідченою і самодостатньою жінкою. І вже точно мені по плечу знайти затишне містечко в цьому світі й причаїться до певного часу. Все ж таки не глухе середньовіччя. Робота для вправних рук завжди знайдеться.

Я вже не раз помічала, що одяг жінок прикрашений мереживом ручної роботи, вишивкою нитками та бісером. Я вмію анітрохи не гірше. І можу запропонувати свої послуги якійсь швейній майстерні. Втім, про це подумаю потім... Зараз не час...

― Ви щось хотіли, леді Касія? ― прямує до мене стражник, відриваючи мене від роздумів. ― Покликати когось на допомогу?

Мило посміхаюся чоловікові. Він мені зовсім не знайомий. І хоч я мало кого пам'ятаю з мешканців маєтку, але тут абсолютно впевнена ― ця людина прибула з Каором, як і багато інших...

― Так, будь ласка, ― повільно вимовляю, на ходу вирішуючи, що відповісти. Якщо не придумаю завдання, це видасться підозрілим. ― Я зголодніла після… після… нападу, ― трохи запинаючись, обережно пояснюю. Невідомо, як він відреагує на згадку про пробудження сили. Раптом у стражника теж хтось постраждав там, на узбережжі. Але чоловік залишається незворушним.