Читати книгу - "Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
СТІВЕН: Тоні, я не збираюся з вами сперечатися. Просто подумайте про наслідки для вашої родини цього нікому не потрібного процесу. Не кваптеся. Зважте всі «за» і «проти». Будь ласка, наглядайте за крихіткою Люсі. Чутки про неї ходять... не дуже приємні. Хай щастить!
Він виходить.
СЬЮЗАН: Що він хотів цим сказати?
ЕНТОНІ: Ти ж знаєш Люсі. Вона схильна до провокацій. (Пауза.) Люсі танцює в одному барі.
СЬЮЗАН: Для нашої справи це дуже погано. Протилежна сторона обов’язково це використає.
ЕНТОНІ: Це ще не все.
СЬЮЗАН: А що таке?
ЕНТОНІ: Ні... нічого...
СЬЮЗАН: Ентоні!
ЕНТОНІ: Вона при надії.
СЬЮЗАН: Як?! При надії?! Хто батько? (Пауза.) Тоні, хто батько дитини?
ЕНТОНІ: Я... я не в курсі. Спитай ліпше в неї...
СЬЮЗАН: Бачу, ти так і не навчився брехати!
Пауза.
ЕНТОНІ: За її словами, дитина від мене.
СЬЮЗАН: Що?! (Пауза.) Тоні, можеш назвати мене божевільною, але, будь ласка, скажи мені, що це не так!
ЕНТОНІ: Вона готувалася до прослуховування. Попросила подавати їй репліки. Я не розумію, як це сталося. Ми захопилися грою...
СЬЮЗАН (б’є його): Негідник! Тварюка!
Пауза.
ЕНТОНІ (пошепки): Годі! Розбудиш Саллі.
СЬЮЗАН: Що ж, Ентоні, дякую красно! Цікаво, яку роль ти відвів мені у своїй виставі?! Кого я маю зрадити, за твоїм задумом? Вас із Люсі, якщо заговорю, чи Саллі, якщо промовчу? Кого?!
ЕНТОНІ: Мені дуже шкода, але я більше не міг тримати це у собі... (Пауза.) Часом я думаю, що вона зробила це навмисне і точно знала, чим ми ризикуємо.
СЬЮЗАН: О, скоро я почую, що ти тут узагалі ні до чого! Слухай, вона тебе часом не зґвалтувала?
ЕНТОНІ: По-твоєму, все так просто? Я навіть думав укоротити собі віку... Якби це хоч щось вирішило, давно вже так і зробив би...
СЬЮЗАН: Тоні, мені тебе не шкода.
ЕНТОНІ: Я про це не прошу.
СЬЮЗАН: І що ви збираєтеся робити?
ЕНТОНІ: Мені не вдається з нею поговорити...
СЬЮЗАН: Ти кохаєш її?
ЕНТОНІ: Ти здуріла?! Звісно, що ні!
СЬЮЗАН: А Саллі?
ЕНТОНІ: Що Саллі?
СЬЮЗАН: Її ти ще кохаєш?
ЕНТОНІ: Якби не кохав, то, повір, ситуація не була б такою складною.
СЬЮЗАН: Де зараз Люсі?
ЕНТОНІ: Гадки не маю. Саллі виставила її за двері.
СЬЮЗАН: Невже? Ще одна новина! Тоні, може ти відразу все викладеш, щоб ми не ходили колом!
ЕНТОНІ: Гадаю, коло замкнулося...
СЬЮЗАН: І на цьому спасибі. Отже, що ми маємо? Люсі вагітна, але ми не знаємо, де вона. Тато в комі. Саллі в депресії. Суд. Кепські справи... Добре, хоч зі мною усе гаразд. Мені навіть соромно через себе! Ніколи не шкодувала, що звела мур завдовжки в багато сотень кілометрів між собою і цим клятим будинком! У житті трапляються миті, коли думати слід тільки про себе.
ЕНТОНІ: А нині, по-твоєму, думати слід про кого?
СЬЮЗАН: Ходімо! Треба знайти Люсі!
Вони виходять.
12.
412: Ну, не розумію я вас! Як вам вдається залишатися таким спокійним?
413: Чого ви так хвилюєтеся? Для вас так важливо когось засудити?
412: Авжеж, я засуджую! Хоч я і в комі, та не забув про пристойність! Невже через цього Дарвіна вам начхати на своїх доньок?! Адже ситуація вкрай складна! Ні, просто жахлива!
413: Та ви про своє життя нічого не в змозі сказати — тож як ви можете засуджувати? Хочете сказати, що піймалися б на гачок, як бідолашний Тоні? Я, наприклад, щодо себе не впевнений.
412: Ви підтримуєте хаос!? Хочете сказати, що природою можна виправдати все? Навіть найстрашніший злочин?
413: Людина — це хвора на шизофренію тварина. Вона кориться двом основним законам: закону поривань і закону начальників. Заперечувати це — лицемірство.
412: А погоджуватися з таким поглядом — варварство!
413: Що значить — варварство? На вашу думку, Тоні й Люсі — злочинці? Подружня зрада — це злочин? Тоді доведеться збудувати чимало нових в’язниць.
412: Бачу, до чого ви ведете. Чоловік — усього лише носій генів, і єдине його природне завдання — запліднити якомога більше самок. Тож з позиції генетики подружня зрада — некоректне поняття. Правильно?
413: Дорогий мій 412-й, я хочу, щоб ви зрозуміли: нам, людям, украй важко давати раду цьому протиріччю. Я стверджую, що суспільство, засноване на генетичному егоїзмі, було б нестерпним, та хочемо ми чи ні, тваринного начала нам не позбутися. Мене завжди дивували люди, здатні на безкорисність і щедрість. Таке трапляється вкрай рідко. Зазвичай доброта — лише стратегія заради того, щоби тебе прийняли до зграї.
412: Певно, я дуже добра людина, адже будь-хто інший давно перестав би вас слухати. Думаю...
413: Думаю, думаєш, думає... Саме в цьому проблема. Так, ми виграли, однак, навчившись думати, втратили теж чимало. Отримали цивілізацію, однак тепер нам добре відомо, що ми помремо. Тварини відчувають це інтуїтивно — ми ж знаємо точно. Саме тому, напевно, шимпанзе не зводять соборів, синагог і мечетей. Однак, хай що ви собі надумали, я залюбки заходжу до храмів. Якщо там небагато туристів, якщо панують тиша і спокій, то я навіть відчуваю... певні вібрації — і коли виходжу назовні, то вібрації супроводжують мене певний час. У такі миті я відчуваю жаль до людства загалом. І коли бачу, як бідолашна Люсі, розлючена і розчавлена Люсі, відчайдушно намагається просто жити, то не знаходжу в собі сили засуджувати її. Бо мені добре відомі і лють, і прагнення нищити все довкола себе...
САЛЛІ: Ти вже не танцюєш?
ЛЮСІ: Посварилася з хазяїном.
САЛЛІ: Люсі, у цьому місті є ще бодай хтось, з ким ти не посварилася?
ЛЮСІ: Він лапав мої сідниці, а я трохи помацала його обличчя. Кулаком. «Не чіпай мене! — сказала я. — Так зазначено в угоді». А він відповів: «Цей пункт — тільки для клієнтів. Я ж не клієнт». «Тоді, — відказала я, — я не танцівниця!» Бачила б ти його! Я вийшла з бару, не обертаючись. Мене свердлили десятки поглядів. Обличчя великим планом. Блиск тріумфу в очах. Люсі штовхає двері й розчиняється в ночі! Музика! (Пауза.) Ти нічого не скажеш? Не насвариш мене?
САЛЛІ: Ти вагітна!
ЛЮСІ: То й що? Я не збираюся залишати дитину... Вам же всім добре відомо — я не з тих, хто щось довго біля себе тримає... Годі тобі грати у вартову! Я впевнена, що випити ти зараз хочеш
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру», після закриття браузера.