Читати книгу - "Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру"

САЛЛІ: А чого хочеш ти? Коли ти була потрібна, тебе ніколи не було поруч. Ніколи! Жодного разу! Аж раптом являєшся, уся така сильна і добра, велика Сьюзан — ти думаєш, що я зустріну тебе обіймами?

ЕНТОНІ: Це я попросив її прилетіти.

САЛЛІ: О, яка чудова думка, Тоні! Спасибі тобі!

ЕНТОНІ: Авжеж, думка чудова! Що ж... Варто містерові Тоні зробити хоч щось — це завжди казна-що! Аякже, він лишень на казна-що й здатен... Знаєш, Саллі, ти вже дістала! Чуєш? Дістала!

САЛЛІ: Браво, Сьюзан! Щойно прилетіла — і відразу сварка. Як у добрі старі часи...

СЬЮЗАН: Піду до готелю. Якщо буду потрібна...

САЛЛІ: Ні, так просто тепер не втечеш! Це надто просто. Надто часто ти це робила.

СЬЮЗАН: То тепер я твоя заручниця?

САЛЛІ: Бачу, сестричка вміє патякати!

СЬЮЗАН: Не хвилюйся, Саллі, ти найкраща. Завжди будеш найкращою. Ніхто не зазіхає на твій титул.

Робить крок до виходу.

САЛЛІ: Будь ласка, не йди! Залишся, будь ласка... (Зіщулюється на кріслі.) Я вже не знаю, на якому я світі...

ЕНТОНІ: Тоді дозволь нам взяти справу в свої руки. Хоч раз!

САЛЛІ: Я так хочу, щоб тато повернувся!

Пауза.

СЬЮЗАН: Саллі, він обов’язково повернеться, я тобі обіцяю.

САЛЛІ: Хочу спати... Заснути і не прокидатися...

ЕНТОНІ: Може, по чарці? Знаєте бар «Едем»? Зіграймо партію в боулінг?

САЛЛІ: Ходіть... без мене...

ЕНТОНІ: Оце вже ні! Ти ідеш з нами! Це не обговорюється! Я не дозволю купці дешевих ортодоксів зіпсувати нам життя! Уперед! На нас чекають бар і боулінг!

Вони виходять.

413: Боюся, людство ніколи не подолає стадію дитинства. Кожен потребує татка. Мій тато пережив концентраційний табір. Ніколи про це не розповідав. Як убити в собі свого батька, не уподібнюючись негідникам, які знущалися з нього?! Усі мої молоді роки минули під знаком цієї дилеми. Марна справа. Від відчуття провини не втекти. Згодом я відкрив для себе Дарвіна, і — хай там що думає більшість — його картина світу принесла мені втіху. Жодних похибок, жодного сенсу. Жодного покарання, жодної винагороди. І ніякого тобі всемогутнього Творця. Самота і свобода. Життя, народжене з випадку — і розповсюджене без меж. Я пірнув у біологію, мов у живильне джерело. Яка насолода! Коли ж нарешті вийшов на сушу, то зауважив, що в мене троє доньок і я не помітив, як вони виросли. Одна з них підійшла, усміхаючись. А дві інші ходили насуплені, я ж дару вмовляння не маю. Дружина зіграла зі мною злий жарт — померла. Від довгої і тяжкої хвороби — так кажуть, здається? До мене зайшла Сьюзан і заявила: «Кому потрібні всі ці роки усамітнення в лабораторії, якщо ти не зміг врятувати маму?». Страшенно несправедливі слова — і все ж з відповіддю я не знайшовся. Я ніби успадкував мовчазність батька...

11.

СТІВЕН: Прийшов, щойно дізнався! Насправді я не маю права вам це повідомляти, але мені так кортіло...

ЕНТОНІ: Ви знайомі зі Сьюзан?

СТІВЕН: Ні... начебто ні...

ЕНТОНІ: Старша сестра Саллі.

СТІВЕН: Приємно познайомитись.

СЬЮЗАН: Навзаєм.

СТІВЕН: Ентоні, ваш проект зацікавив усіх членів комісії! Скажу вам так: вони підтримають ваше дослід­ження!

ЕНТОНІ: Чудово!

СТІВЕН: Звісно, не варто загадувати наперед, але думаю, сума гранту буде не меншою за вісімдесят тисяч доларів!

ЕНТОНІ: Вісімдесят тисяч! Неймовірно! Стівене, ви добра фея! А я думав, що після нашої суперечки ви тримаєте на нас серце...

СТІВЕН: Вихід рано чи пізно з’являється завжди. Хіба не так? Саллі не подала позов, а ви отримали фінансування! Що ж, маю поспішати. За чверть години в мене урок.

СЬЮЗАН: Звідки вам відомо, що Саллі не подаватиме позов?

СТІВЕН: Я так зрозумів... Певно, вона колезі сказала... А він хвилювався... Бо вона вкрай виснажена...

ЕНТОНІ: Не турбуйтеся, тепер їй значно ліпше.

СТІВЕН: О, я дуже радий!

ЕНТОНІ: Стівене, хочу бути з вами чесним. Саллі не відмовилася від позову проти педради. І ми повністю підтримуємо її в цьому рішенні.

СТІВЕН: Ви це... серйозно?

ЕНТОНІ: Цілком серйозно.

СТІВЕН: Це... як би правильно сказати... не дуже приємна новина...

ЕНТОНІ: Неприємна для кого?

СТІВЕН: Для всіх. І для вас також.

ЕНТОНІ: Не розумію. Поясніть.

СТІВЕН: Фундація імені Темплтона бере активну участь у завзятій дискусії між наукою і релігією. До речі, саме тому вони без вагань вирішили фінансувати вас. О, скільки розмов було про ваше «всесвітнє психічне поле»!

ЕНТОНІ: Але в моїй теорії і не пахне релігією!

СТІВЕН: Це не має значення! Вони люди дуже відкриті. До речі, серед них чимало науковців. І все ж, на мою думку, питання вельми делікатне. Адже вас пов’яжуть із процесом у злощасній справі. Хоча, чесно кажучи, це лише буря у склянці води!

ЕНТОНІ: Перепрошую: ви хочете сказати, що мені можуть через це відмовити у фінансуванні?

СТІВЕН: Що ж... справді, можна дивитись і під таким кутом. Овва! Та я ледь не забув! Приніс вам журнал із фундації. Тільки погляньте — участь у заходах беруть лауреати Нобелівської премії! Що далі, то більше науковців погоджуються з думкою, що наука і релігія сумісні! Після століть бійок настав нарешті час діалогу. Що тут поганого? З огляду матеріалістів ми — лише клаптик моху на поверхні планети, загубленої у Все­світі. Вам таке визначення до смаку? Мені — точно ні. Гадаю, як і більшості людей. Ми конче потребуємо радіснішої картини. Лише погляньте на світ, що постав після Дарвіна та його прибічників! Матеріалісти замінили творця на прибуток — адже слід виживати! І хай переможе найліпший! А де мораль?! Зрештою, хіба Гітлер, знищуючи євреїв, у свій спосіб не робив внесок у природний відбір, про який нам розводиться вельмишановний містер Дарвін? Зараз нас понад шість мільярдів. Це забагато! Отже, треба когось прибрати з цієї планетарної шахівниці! Невже ваша кохана Саллі захищає саме такий світовий лад?

ЕНТОНІ: Стіве, ви скидаєте все до купи. З позиції моралі Природа — невблаганна стихія. На жаль, це правда. Та Дарвін тут ні до чого. Самка богомола смакує мозком свого самця ще під час злягання. Здається, це підвищує його сексуальну силу. І таких прикладів я можу навести сотні. Хіба це не жорстокість у чистому вигляді? Важко уявити творця, що замислив би подібні деталі. Але ж це факт! А у нас, людей, є вибір. Ми насправді ніколи не втечемо від своєї природи, та все ж можемо спробувати знайти інші шляхи, скажімо... співчуття, повагу до іншого і, зокрема, слабшого... Заслуга Дарвіна лише в тому, що він допоміг нам зрозуміти: ми аж ніяк не