Читати книгу - "Золотий дім"

У кишені Д постійно мав три срібні долари, аби могти ворожити за допомогою давньокитайських гексаграм. Тієї ночі в клубі на Орчад-стріт він кинув монети. П’ять незмінних розірваних ліній і одна незмінна суцільна нагорі.

— Двадцять три, — мовив він. — Хто б сумнівався.

І сховав монети. Я не мав жодного уявлення про «Ї цзін», але пізніше тієї ночі заґуґлив гексаграми. В епоху пошукових систем усе знання розташоване на відстані поруху руки. Гексаграма 23 називається «Обдирання» й описується як гексаграма розколювання. Її нижня триграма означає «струс» і «грім».

— Ходімо додому, — сказав він і залишив нас, не оглянувшись.

Я не наздоганяв його. Я не ганяюся за людьми, які дають зрозуміти, що моє товариство їм набридло. Певно, ображеність стала на перешкоді моїй проникливості, бо проминуло багато часу, перш ніж я припустив, що за його страхом бути об’єктом спостереження може ховатися щось інше, ніж марнославство, нарцисизм і соромливість.

Завжди на початку якийсь біль, що треба втамувати, якась рана, що треба зцілити, якась діра, що її треба заповнити. І завжди наприкінці поразка — невгамовний біль, невиліковна рана, залишена меланхолійна пустка.

Щодо питання про природу добра, яке я ставив на самому початку цієї розповіді, можу дати принаймні часткову відповідь: життя молодої жінки, яка одного вечора на тротуарі Бовері-стріт закохалася в Діоніса Ґолдена і яка була з ним та огортала його цим непохитним коханням упродовж усього, що надійшло, — ось, на мою думку, одне з найкращих визначень доброго життя, яке я зустрів за своє відносно коротке, відносно вузько закроєне існування. «Le bonheur écrit à l’encre blanche sur des pages blanches», — сказав нам Монтерлан: щастя пише білим чорнилом на білому папері — а доброту, додав би я, так же нелегко увібгати в слова, як і радість. Однак мушу спробувати, адже те, що ці двоє знайшли й за що вхопилися, було — ні більше, ні менше — щастям, яке породила доброта і яке вона також підтримувала, попри виняткові перешкоди. Доки його не зруйнувало нещастя.

Першого ж дня, коли він її зустрів — одягнена в білу блузку й чорну пряму спідницю, вона курила французьку цигарку без фільтра на тротуарі під Музеєм ідентичності, — він зрозумів, що нема чого намагатися втримати від неї таємниці, бо вона могла читати його думки так чітко, мовби в нього на чолі біг рухомий рядок новинних сюжетів.

— Айві сказала, що нам треба зустрітися, — почав він. — Я подумав, що це дурна ідея.

— То чому ж ти тоді прийшов? — запитала вона, відвернувши голову вбік зі знудженим виглядом.

— Я хотів тебе побачити і побачити, чи захочу тебе побачити, — відповів він.

Її це зацікавило, але, схоже, лиш незначно.

— Айві розповіла мені, що твоя сім’я опинилася в якомусь вигнанні, про яке ти не хочеш говорити, — сказала вона. Її очі були широкі, як море. — Але тепер, коли ти тут стоїш, я бачу, що ти, мабуть, сам опинився у вигнанні з самого себе, можливо, з першого дня твого життя.

Він насупився, явно роздратований.

— А це ти звідки знаєш? — різко запитав він. — Ти музейна кураторка чи шаманка?

— Існує особливий різновид печалі, — відповіла вона, затягуючись «Ґолуазом», схожа на Анну Каріну в «Безтямному П’єро», — що вказує на відчуження людини від власної ідентичності.

— Ця сучасна зацикленість на ідентичності викликає огиду, — заявив він, мабуть, занадто категорично. — Це спосіб завужувати нас настільки, що ми стаємо одне для одного чужинцями. Ти читала Артура Шлезінґера? Він виступає проти закріплення маргіналізації через утвердження відмінностей.

Він мав на собі тренч і федору, бо літо надходило, але ще не настало, ніби жінка, що вабить фальшивими обіцянками кохання.

— Так ми якраз і є чужинцями, всі до одного, — ледь помітне знизування плечей і натяк на презирливу гримасу. — Питання в тому, щоб трохи точніше визначити типи чужинців, які ми собі обираємо. І звичайно, я читала цього старого мертвого білого гетеросексуала. Тобі варто поцікавитися працею Співак про стратегічний есенціалізм.

— Не хочеш зайти кудись на віскі? — запитав він, і його запитання звучало ще трохи роздратовано, а вона й далі трактувала його як когось трохи недалекого, кому потрібна була мудра допомога. Її панчохи мали чорні шви, що бігли вздовж литок.

— Не тепер, — відповіла вона. — Тепер ти маєш зайти всередину й дізнатися про новий світ.

— А як щодо потім?

— Потім теж ні.

Вони провели ту ніч разом у її квартирі на Другій авеню. Стільки всього треба було обговорити, що в них не дійшло до сексу — перехваленого, як він заявив. Вона не сперечалася, тільки подумки це відзначила. Уранці він виходив на вулицю, аби принести їй круасани, каву, віскі, цигарки й недільні газети. Ключі лежали на столику з червоного дерева у передпокої, такій собі скриньці на ніжках — не антикваріат, але непогана підробка. Д підняв кришку й побачив на маленькій червоній шовковій подушечці револьвер — кольт із перламутровим руків’ям, цілком можливо, що теж непогана підробка. Він узяв зброю, крутнув барабан, приклав дуло собі до скроні. Пізніше він говорив, що не натискав спуску, але вона спостерігала за ним через відчинені двері спальні й почула клацання курка, що вдарив у порожню комірку.

— Знайшов ключі, — сказав він. — Піду візьму щось поснідати.

— Не розлий нічого, — гукнула вона йому вслід. — Бракувало мені ще болота на килимі.

Рія — так її звали. Ще зовсім дівчина. Старша від нього лише на три чи чотири роки, вона вже обіймала керівну посаду в музеї, а крім того, іноді вечорами наспівувала любовні пісні на Орчад-стріт і створювала власну незалежну колекцію одягу з чорного шовку й старих мережив, часто здобленого рослинними мотивами з парчі в орієнтальному, китайському та індійському стилі. Вона мала наполовину індійське, а наполовину шведсько-американське походження, і її довге скандинавське прізвище, Захаріассен, було занадто складне у вимові для американського рота, тож подібно до того, як він був Д Ґолденом, її знали як Рію З.

Від абетки починаються всі наші таємниці.

«Увійди і дізнайся про новий світ». Біля парку Бовлінґ-Ґрін був музей, присвячений корінним американцям, на Малбері-стріт — американцям італійського походження, у Порт-Вашингтоні — американцям польського походження, крім того, були два єврейські музеї, на Верхньому й Нижньому Мангеттені, і це все, незаперечно, також були музеї, пов’язані з ідентичністю, але МІ — Музей ідентичності — поставив на щось більше: його харизматичний куратор,