Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ото спитаєте, як таке може бути, що мужики про пекло подумали. То я вам скажу, що у Юхима Трикурки така самогонка, що після неї і рай, і пекло ввижатися може. Кажуть, він туди грибів якихось додає. Ну той, випив я в авто разом із паном штабс-капітаном, згадав про діда Юхима, розповів їх благороді. Іван Іларіонович регочуть і собі розповідають, як колись поверталися з ресторації і побачили на вулиці ведмедя, який заревів і лапи підняв, напасти збирався. Їх благородь не розгубилися, револьвер вихопили і у ведмедя вистрелили. Навмисно цілилися в лапу, щоб не вбивати звірину, може, вона з цирку. Ведмідь упав і несподівано заволав людським голосом, набігло народу, поліцію викликали. Виявилося, що пораненим був купець із Ростова, який повертався з трактиру до готелю. Одягнений був у ведмежу шубу, чим і ввів в оману Івана Іларіоновича, у якого віжки, що тримали уяву, послабшали трохи через шампань та інші шляхетні напої.
Скандал маячів, може б, навіть і тюрма їх благороді загрожувала. Але купець, дізнавшись, у кого штабс-капітан ад’ютантом служить, виявив громадянську мудрість, заяву з поліції забрав, запросив їх благородь до ресторану, багато хмелив і переконував, що жодних претензій не має. Більше того, коли випили добряче, то Іван Іларіонович примусили купця танцювати по-ведмежому і рикати.
— Звідки у торгаша таке варте наслідування чинопочитання? — спитав я у їх благороді.
— А звідти, що великий князь до військових замовлень має стосунок, а за ті замовлення будь-який торгаш хоч ведмедем стане, хоч звіром морським! — пояснив їх благородь.
Отаке ось святобливе начальниколюбство і бажання допомогти нашій армії, що я аж сльозу пустив, і зробилося мені дуже і дуже радісно. Тим часом Іван Іларіонович мені ще налив того ж самого напою, який мене на діда Юхима навів.
— Що се за амброзія і благорозчин у повітрі? — запитав я.
— Це, Ваню, шотландський напій віскі — справжня втіха для чоловіків, сильних духом.
— Чий-чий напій?
— Шотландський. Шотландці — це народ такий, вони при англійцях, наче хохли при росіянах: смішні і підкоряються, але самі по собі, а ще у спідницях ходять.
— Як у спідницях? — здивувався я.
— А так, у картатих. Ото хохли в шароварах ходять, а шотландці — в спідницях.
— Якщо чоловіки у спідницях, то баби в них у чому? — не міг второпати я.
— Про баб не знаю, але народ цікавий. А ти, Ваню, з хохлів же?
— Так точно, ваша благородь!
— Тоді давай вип’ємо, Ваню, за вашу Вкраїну, бо такий вже родючий край! Їхав оце до тебе — і душа раділа!
— На око наші краї — найкращі, бо все тут буяє, радує і до дякування Господа надихає. Не можна за край сей, окрасу імперії, не випити, — промовив я і випив, бо інакше вчинити було — злочин проти Господа і рідного краю.
Тут Іван Іларіонович дістав шоколаду плитку.
— Закусимо, Ваню, довго нам тепер шоколаду німецького не їсти.
— Та чого ж довго? Берлін візьмемо, то вже наїмося! І шоколаду цього, і сосисок, пива нап’ємося, кажуть, воно у німців смачне. А ще німкень за боки пощипаємо!
— І то так, Ваню, і то так, — кивають їх благородь. — Ну, тоді за перемогу нашої зброї над тевтонським варварством!
І як мені за такий тост було не випити, скажіть, Єлизавето Павлівно, як? Звісно, що випив. Або як не випити було за перейменування Берліна в Романовград, а Відня — у Миколаївськ на Дунаї, після того, як їх захоплять наші славні війська! Неможливо було не випити, і я випив, потім ще кілька тостів, не менш величних та захопливих, щоправда, забув, яких саме. Потім щось зі мною сталося, а коли отямився, то виявилося, що стирчу я головою з автомобіля і; так би мовити, з усієї сили їду до Риги. Хоча відбувалося все на вулицях Ромен.
Заліз знову в машину, перед очима все крутиться, нічого не розумію. Коли бачу Івана Іларіоновича. Усміхаються вони, а мені погано!
— Пане штабс-капітане! — кажу йому. — Прошу мене розстріляти за дезертирство, бо замість відбуття на фронт я поїхав до Риги!
— Спокійно, Ваню, без паніки. Ось попий водички. Я теж до Риги з’їздив, тільки з іншого борту. Рига — місто російське, яке ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.