Читати книгу - "Під куполом"

З лівого боку в наметі відкрилася запона і низенький, спортивного виду чоловік з сивіючим волоссям швидко зійшов на імпровізовану сцену. Ніхто не здогадався приставити до неї пару сходинок чи хоч якийсь ящик, щоб можна було по ходу на нього ступити, але це не виявилося проблемою для тренованого доповідача; він легко туди заскочив, навіть не збивши кроку. Одягнений він був у просту польову форму-хакі. Якщо й мав якісь нагороди, на це ніщо не натякало. Нічого не було на його сорочці, окрім стрічки зі словами «полк. Дж. Кокс». Ніяких нотаток при собі він теж не мав. Журналісти вмент затихли, і Кокс подарував їм легку усмішку.

— Цей парубок напевне вже проводив не одну прес-конференцію, — зауважила Джулія. — Він виглядає добре.

— Тихіше, Джуліє, — цитьнула Розі.

— Леді і джентльмени, дякую вам за те, що прийшли, — почав Кокс. — Моя промова не забере багато часу, а потім я відповім на кілька запитань. Ситуація стосовно Честер Мілла і того, що ми тепер називаємо Куполом, виглядає такою ж, як і попередньо: місто залишається заблокованим, ми досі не маємо уявлення, що спричинилося до такої ситуації чи що її підтримує, і також ми поки що не маємо успіху в подоланні цього бар'єра. Звісно, якби ми з цим упоралися, ви б про це знали. Найкращі науковці Америки — найкращі уми світу — займаються цією проблемою і ми розглядаємо значну кількість варіантів. Не питайте мене про деталі, бо наразі відповідей ви не отримаєте.

Журналісти невдоволено загули. Кокс їм не заважав. Під ним висвітилися титри Сі-Ен-Ен: НЕМА ВІДПОВІДЕЙ НАРАЗІ. Коли мурмотіння стихло, Кокс продовжив.

— Як вам відомо, ми встановили навкруг Купола заборонену зону, спершу радіусом в милю, яку було поширено до двох миль у неділю й чотирьох у вівторок. Для цього існує кілька причин, найважливіша з них та, що Купол становить небезпеку для людей з деякими імплантатами, наприклад із серцевими ритмоводіями. Друга причина полягає в тім, що ми побоювалися, що поле, яке підтримує Купол, може мати якісь інші, менш помітні, негативні впливи на людину.

— Чи не радіацію ви маєте на увазі, пане полковнику? — гукнув хтось.

Кокс скинув на того крижаним оком, і, вирішивши через деякий час, що журналіста покарано достатньо (на радість Розі, то був не Вульфі, а те напівлисе, пустопорожнє базікало[374] з «Фокс-ньюз»), він продовжив:

— Тепер ми вважаємо, що небезпеки немає, принаймні на даний час, і тому визначили п'ятницю, двадцять сьоме жовтня, тобто післязавтра, днем побачень біля Купола.

Реакцією на це стала злива запитань. Кокс чекав, поки вона вщухне, а коли аудиторія трохи заспокоїлася, він дістав з полиці під трибуною пульт і натиснув кнопку. На білому екрані вигулькнув знімок високої роздільності (на погляд Джулії, його навряд чи було просто завантажено з Google Earth[375]). На знімку було видно Честер Мілл і обидва сусідніх міста від нього на південь — Моттон і Касл Рок. Кокс поклав пульт і взяв лазерну указку.

Внизу телевізійного екрана вже з'явилися титри: НА П'ЯНИЦЮ ПРИЗНАЧЕНО ДЕНЬ ПОБАЧАНЬ БІЛЯ КУПОЛА. Джулія посміхнулась. Коксу вдалося заскочити титрувальника-коректора Сі-Ен-Ен зненацька…

— Ми вважаємо, що зможемо прийняти і розмістити дванадцять сотень візитерів, — рішуче промовив Кокс. — Це число обмежене близькими родичами, принаймні цього разу… хоча ми всі сподіваємось і молимось, щоб наступного разу ніколи не трапилось. Місця збору призначено тут, на ярмарковому полі Касл Рока, і тут, на треку Оксфорд-Плейнз, — відзначив указкою він обидві локації. — Ми подамо дві дюжини автобусів, по дванадцять на кожне місце збору. Їх нам надають шість сусідніх шкільних округів, котрі, допомагаючи нам у наших зусиллях, на цей день відміняють заняття, і ми висловлюємо їм велику за це подяку. Двадцять п'ятий автобус буде подано до магазину «Наживка і знаряддя» у Моттоні для преси. — І далі сухо: — Оскільки цей заклад також є ліцензованим місцем продажу алкоголю, я певен, більшість із вас його добре знає. У цій подорожі буде також дозволено взяти участь одній, я повторюю — одній, машині для відеофіксації події. Ви самі організуєте репортерський пул, леді і джентльмени, компанію, яка транслюватиме подію, буде вибрано лотерейним розіграшем.

У відповідь на це почувся загальний стогін, проте, радше за все, лиш рефлекторний.

— В автобусі для преси сорок вісім місць, хоча очевидно, що тут присутні сотні представників медій з усього світу…

— Тисячі! — прокричав якийсь сивочолий молодик, чим викликав загальний сміх.

— Дивіться-но, я щасливий, що хоч комусь радісно, — гірко промовив Ерні Келверт.

Кокс дозволив собі усмішку.

— Уточнюю, містере Грегорі[376]. Місця в автобусі буде розподілено між різними інформаційними організаціями: телеканалами, агенціями «Ройтерз», «Тасс», «Ей-Пі» тощо… і від самих цих організацій залежатиме, кого вони виберуть своїми представниками.

— Краще би був Вульфі з Сі-Ен-Ен, от і все, що я тут можу сказати, — оголосила Розі.

Журналісти збуджено зашварготіли,

— Якщо дозволите, я продовжу? — запитав Кокс. — А тим з вас, котрі зараз розсилають текстові повідомлення, ласкаво раджу припинити.

— Ого, мені подобається його напористість, — сказала Джекі.

— Добродії, сподіваюсь, ви згадаєте, що центральними фігурами цієї події є не ви? Хіба ви поводилися б таким чином, якби тут ішлося про людей, яких засипало в шахті, або тих, що потрапили в пастку під будинком, зруйнованим у результаті землетрусу?

Після цих його слів запала тиша того типу, що паралізує четвертокласників, коли в їхнього вчителя врешті-решт уривається терпець. Він дійсно має напір, подумала Джулія, і на мить їй усією душею схотілося, щоби Кокс був зараз тут, під Куполом, і взяв владу в свої руки. Та звісно ж, аби свині мали крила, сало сипалось би з неба.

— Ваша робота, леді і джентльмени, має два напрямки: допомогти нам розповсюдити це повідомлення і забезпечити, щоб у день побачень біля Купола все відбувалося якомога делікатнішим чином.

Титри Сі-Ен-Ен оголосили: ПРЕСА ДОПОМАГАТИМЕ УЧАСНИКАМ ДНЯ ПОБАЧЕНЬ У П'ЯНИЦЮ.

— Останнє, чого б нам хотілося, це раптового масового напливу до Західного Мейну родичів з усієї країни. У нас і так тут, довкола, вже зібралося близько десяти тисяч рідних тих, хто опинився в пастці під Куполом. Готелі, мотелі й кемпінги переповнені вщент, ледь не вибухнуть. Моє послання родичам з інших регіонів країни таке: «Якщо ви ще не тут, не приїздіть». Вам не лише не буде надано перепустку для участі в дні побачень, вас зупинять і повернуть назад на пропускних пунктах тут, тут, тут і отут. — Він висвітив указкою Люїстон,