Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Х’ярго рішуче підняв її й обійняв за плечі.

– Давай-но  підемо звідси. Дозволь здійснитися тому, що має...

– Він сказав, що ми зустрінемося...

– Тоді навіщо ти страждаєш?

– Ти ніколи не був людиною, ти не зрозумієш мене...

– Напевно...

У двері постукали. Заглянув Олег Миколайович. За його спиною маячив хазяїн "Галаксі", який теж незрозуміло навіщо, приїхав до лікарні опівночі.

– Скоро починаємо, – тихо промовив головлікар, – Ти готова?

– Я... я не знаю, – прошепотіла Веда і заплакала ще сильніше, втупившись лобом у груди Х'ярго.

– Зараз принесу тобі заспокійливе.

– Ні! Ні! – Веда люто стиснула зуби, – Не треба заспокійливе… Я хочу відчувати... Я готова...

Усе, що відбувалося, сприймалося то якимось блідим, нереальним, розпливчастим, наче досвітній сон, то раптом спалахнуло такими яскравими барвами, яких і в природі не існує. Усе видавалося хитким, дивним, нестійким, і єдине, на що можна було спиратися безумовно – була рука Х'ярго.

– Як організовувати похорон? – обережно запитав головлікар, – Гнат залишав розпорядження про похорон?

– Я не читала заповіт  повністю, – відповіла Веда несподівано твердим голосом, – але знаю, чого б він хотів... Кремація. Іншого варіанта для нього не було...

Уважний погляд Олега Миколайовича обмацав її біле й холодне від сліз обличчя.

– Упевнена, що хочеш бути присутньою? Це не швидка процедура, може зайняти близько години або й більше...

– Чому так довго?

– ШВЛ відключається поетапно, одночасно проводяться останні тести.  Я не хочу обтяжувати тебе термінами...

– Я  почекаю…

–  Добре! – кивнув Олег Миколайович.

За кілька хвилин всередину безшумно увійшли ще  двоє лікарів з дуже серйозними обличчями, і в палаті одразу ж стало якось  тісно.

Скоро Веді  перестало вистачати повітря. Вона не могла  дивитися на те, що вони роблять із мертвим, байдужим тілом Гната...

Напад нудоти скрутив її раптово. Веда вискочила з палати і рвонула коридором до вбиральні.