Читати книгу - "Під куполом"

Ця думка була такою благоліпною, що сльози наринули йому на очах.

— Йо, йо, це само собою ясно. А ось це навпаки. Отже, слухай.

— Я слухаю.

— Перший янгол дмухнув, і полилася на землю кров. Другий янгол дмухнув, і вогняна гора впала в море. Ось тобі й вулкани та інше всяке таке лайно.

— Саме так! — вигукнув Енді, ненароком натиснувши гачок автомату, котрий лежав у нього на колінах.

— Уважнішим будь із цим, — застеріг його Майстер. — Якби він не стояв на запобіжнику, ти б відстрелив мені цюцюрку аж ген туди, під оті сосни. Краще хапни іще трохи чаду. — Він вручив Енді люльку. Енді навіть не пам'ятав, коли він встиг йому її передати, але ж, вочевидь, віддавав. А все-таки, котра зараз може бути година? Скидалося на те, що вже після полудня, проте хіба це можливо? Він зовсім не зголоднів, а він же завжди почувався голодним у час ланчу, це був його головний обід.

— Слухай сюди, Сендерсе, бо це найважливіша частина.

Майстер міг видавати довгі цитати по пам'яті, бо, відколи перебрався сюди, на радіостанцію, він весь час студіював книгу «Одкровення»; пристрасно читав її й перечитував, іноді до перших світанкових променів на обрії.

— І коли просурмив третій янгол, величезна зірка впала з неба! Палаюча, немов світильник!

— Ми ж оце щойно її бачили!

Майстер кивнув. Очі його невідривно дивилися на ту чорну пляму, де знайшов свій кінець «Боїнг-767» компанії «Ер Айерленд». — І ім'я тієї зірки Полин, і багацько людей померли, бо творили вони гіркоту. Сендерсе, а ти гіркий?

— Ні! — запевнив його Енді.

— Ні. Бо ми зрілі. Але тепер, коли зірка Полин спалахнула в небі, прийдуть гіркі люди. Господь повідав мені це, Сендерсе, і це не якесь там лайно. Перевір мене, і ти побачиш, що в мені нуль лайна. Вони захочуть усе це в нас забрати. Ренні зі своїми лайноротими поплічниками.

— Ніколи! — скрикнув Енді.

Раптом його охопив жахливо потужний напад параної. Вони вже можуть бути десь поблизу! Лайнороті поплічники повзуть отам між дерев! Лайнороті поплічники їдуть колоною вантажівок по Малій Курві! Тепер, коли Майстер нагадав про це, йому навіть стало ясно, навіщо Ренні це потрібно. Він називає це «знищенням доказів».

— Майстре! — вхопив він за плече свого нового друга.

— Не дави так, Сендерсе. Боляче.

Той послабив руку.

— Великий Джим уже говорив про те, що треба сюди приїхати, забрати балони з пропаном — це тільки перший крок!

Майстер кивнув.

— Вони вже раз приїжджали. Забрали два балони. Я їм дозволив, — він зробив паузу, поплескавши по гранатах. — Наступного разу вже не дозволю. Ти кумекаєш, про що я, ти зі мною?

Енді подумав про кілограми чаду всередині будівлі, на стіну якої вони спирались, і дав Майстрові відповідь, на яку той і очікував.

— Брате мій, — промовив він і обняв Майстра.

Майстер був гарячим, він смердів, але Енді обнімав його щиро. Сльози котилися по його обличчю, яке він уперше за двадцять років не обтяжив себе поголити в не вихідний день. Це було прекрасно. Це було… це була…

Відданість!

— Брате мій, — ридав він у вухо Майстрові.

Той відсторонив його і поглянув урочисто.

— Ми з тобою агенти Господа — тепер єдині у світі, якщо не рахувати того сухореброго пророка, що сидить поруч нього, скажи «амінь».

23

Джекі знайшла Ерні Келверта позаду його будинку, він порався в садку, виривав бур'ян. Попри те, що вона казала Пайпер, їй було боязко звертатися до нього, але щось довго пояснювати їй не знадобилося. Він сам ухопив її за плечі на диво міцними, як для такого опецькуватого чоловічка, руками. Очі в нього сяяли.

— Слава Богу, хоч хтось розуміє, до чого веде цей базікало! — він прибрав руки. — Вибачте, я забруднив вам блузу.

— Та нічого.

— Він небезпечний, офіцере Веттінгтон. Ви ж це й самі розумієте, чи не так?

— Так.

— І хитрий. Він підстроїв ту колотнечу за харчі, як ото терористи підкладають бомби.

— Я теж не маю в цьому сумнівів.

— Але він водночас і тупий. Хитрий і тупий — це жахлива комбінація. Такий може переконати людей іти за ним, розумієте. Аж у самісіньке пекло. Згадайте про того хлопця, Джима Джонса[372], пам'ятаєте такого?

— Авжеж, це той, що намовив своїх послідовників отруїтися. То ви прийдете на зустріч?

— Обов'язково. І рота триматиму на замку, хіба що ви не проти, аби я поговорив з Ліссою Джеймісон, отаке-от. Я б радо це зробив.

Перш ніж Джекі встигла відповісти, задзвонив її телефон. Особистий, бо той, що їй колись були видали в поліції, вона повернула їм назад разом зі значком і пістолетом.

— Алло, Джекі слухає.

— Mihi portatoe vuleratos, сержанте Веттінгтон, — промовив незнайомий голос.

Це було гасло її колишнього підрозділу у Вюрцбурзі: «Доставляйте нам ваших поранених». І Джекі, навіть не замислюючись, відповіла:

— На ношах, на милицях чи в мішках, ми їх зберемо докупи на живу нитку. Хто це збіса телефонує?

— Полковник Джеймс Кокс, сержанте.

Джекі прибрала слухавку подалі від губ:

— Вибачите мені хвилиночку, Ерні?

Той кивнув і пішов у глиб свого садочка. Джекі побрела в кінець двору, під огорожу з жердин.

— Чим я можу вам допомогти, полковнику? І чи безпечна ця лінія?

— Сержанте, якщо той ваш Ренні спроможний перехоплювати стільникові дзвінки з-поза Купола, ми живемо в неправедному світі.

— Він не мій.

— Приємно чути.

— І я вже не служу в армії. Шістдесят сьомий зараз навіть не вбачається в моєму люстерку заднього огляду, сер.

— Ну, я б не сказав, що це зовсім правда, сержанте. За наказом Президента Сполучених Штатів ви знов зараховані на службу. Радий вас вітати.

— Сер, я навіть не знаю, чи мені вам подякувати, чи з усією щирістю послати нахер.

Кокс розсміявся, проте не дуже весело.

— Джек Річер передає вам вітання.

— Це в нього ви дістали мій номер?

— І номер, і рекомендації. Рекомендація Річера дорого коштує. Ви питали, чим можете мені допомогти. Відповіді буде дві й обидві короткі. Перше: витягти Дейла Барбару з того лайна, в якому він опинився. Чи, може, ви вважаєте, що ті звинувачення проти нього коректні?

— Ні, сер, я певна, що ні. Скажімо так, ми вважаємо. Нас тут таких декілька.

— Добре. Це вельми добре, — у його голосі прозвучало явне полегшення. — І номер другий: ви можете збити того байстрюка Ренні з його сідала.

— Це завдання краще підійшло б самому Барбі. А ви… ви цілком певні, що ця лінія безпечна?

— Певен.

— Якщо