Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

- Що ти тут робиш? - Озираюся на всі боки в пошуках якогось предмета, який я могла б запустити в цю дурепу. - Може вже вистачить мене переслідувати?

- Перестану відразу ж, як тільки ти звалиш з універу, - дівка стоїть, упершись руками в боки. Адже я по її погляду мала здогадатися, що ця ідіотка захоче зі мною розібратися.

- Чорт, тоді не перестанеш, - голосно опускаю руки собі на ноги й виходить ніби ляск. – Прийдеться нам з тобою одне одного терпіти до закінчення навчання. - Вдаю, що щиро засмутилося. - Хоча, якщо так подумати, ще не факт, що з твоїми крихітними мізками ти доучишся до кінця року. Я вже не говорю про те, що до кінця випускного курсу.

Тут же дивлюся на неї поглядом повного глузування.

– Ти! - Вона пихкає як паротяг, але більше нічого сказати не може. - Та як ти смієш?!

- Тільки не розплачся, - швидко змиваю з себе залишки піни, поки ця курка намагається прийти до тями й намацую рушник. А то нечесно виходить, вона стоїть в одязі, а я тут зовсім без нічого. Ми не на рівних. Що, якщо зав'яжеться бійка і сюди прибіжать, щоб нас розтягувати в різні боки? Я, звичайно, в собі впевнена, але зайвий раз привід розмовляти про себе давати не хочу.

- Ти ще не знаєш, з ким зв'язалася! - Вона нарешті народжує геніальну... заїжджену фразу.

- Ти ще поцікався - чи знаю я твого тата. - Вдаю, що нічого не сталося і поводжуся максимально невимушено, але те, що ця ненормальна злиться, мені не подобається. З неї жовч так і пре, тому може мені не потрібно її провокувати?!

Добре давати слушні поради, ще краще слідувати їм, але що одне, що інше це не про мене.

- Ти там закінчила бурчати?! - Проходжу етап "ти знаєш хто мій тато" і займаю позу, дуже схожу на неї. Майже як віддзеркалення у дзеркалі, тільки я розумна і красива, а ця... просто одягнена.

- Ти зі свистом звідси вилетиш! І оком не встигнеш моргнути! Я про це подбаю, - вона як ті нахабні дівчата з фільмів тицяє в мій бік пальцем і зачіпає шкіру на плечі. Якось неприємно.

- Я розумію, що ти тут на пів ставки старожилом підробляєш, але твої манери щодо усунення суперниць давно застаріли.

- Яких ще суперниць? - Яка ж вона непрохідна дурепа, це навіть нудно.

- А що тоді ти намагаєшся зробити? Думаєш, якщо я звалю з універу, то Патрік зверне увагу на тебе? - Я посміхаюся. - Так, так може бути, але я навіть уявити не можу в якій він буде безвиході ... Або стані, щоб особисто прийти до тебе. Це хіба що якщо у гуртожитку світло виключать, а він кімнатами помилиться... і то шансів мало.

Дівка лютує і починає на мене наступати. Язик мій - ворог мій. Хто мене тільки за язик тягнув? Ще трохи й мені влаштують темну, а у ваговій категорії я їй явно програю. Куди мої тендітні п'ятдесят кілограмів проти її вісімдесяти?!

Я розумію, що просто так мені від неї не позбутися, тому починаю відступати та озиратися на всі боки. З рятувальних напрямків лише вікно, але з огляду на те, що ми далеко не на першому поверсі, цей варіант відпадає. Та і як я виглядатиму збоку? Якщо хтось побачить, то я швидше буду нагадувати коханця, що тікає в одному рушнику, щоб чоловік не застукав.

- Тобі кінець, курка, - вона мені відверто загрожує, і я не вигадую нічого кращого, як дійти до душових лійок і поки вона не помітила, різко провернути кран так, щоб потужний напір води вдарив їй прямо в обличчя.

- Освіжись, - кидаю на льоту і, схопивши свої речі, чимдуж біжу на вихід. Як тільки вибігаю в коридор, відразу оглядаюся на всі боки, нікого довкола і тому я біжу далі. Ну, навіть якби хтось і був, все одно мене це не зупинило.

За винятком однієї людини. Роберта. Як на зло, бачу саме його перед собою, який йде доволі таки статечно. Хлопець поки мене не помітив і це йде мені на користь, тому що я опускаю голову вниз і прискорююсь, щоб промчати повз нього стрілою.

Як виявилося, стріла з мене кепська, тому що варто мені порівнятися з Янгом, як він відразу на мене реагує, наче чує, що я вже поряд. Козел! Немов хижак на здобич кидається і притискає мене різко до стінки так, що вибиває подих з грудей.

- Збожеволів?! Відпусти мене! - Виходить не дуже страшно, бо у горлі пересохло від паніки.

- Якими долями, Алісо?! У такому вигляді й одна? Без охорони? - Хрипить мені на вухо, - а я вже подумав, що вечір буде нудний...