Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ці двоє підлогу миють так, начебто на змаганнях перебувають. Намагаються не поступатись один одному ні в чому навіть на міліметр. Я стою на місці й від прозріння не можу приховати сміху, коли хлопці майже на перегонки біжать за шваброю або хапають відро з брудною водою і поспішають замінити її.
- Мої штани! На них тепер пляма! - Роб намагається відтерти мокре місце, але від його зусиль воно стає ще більшим, а ніяк не можу приховати посмішку.
- Іди відпочинь, дівчинко, - більше колишнього піддягає Янга Патрік, - у тебе є реальна можливість пару хвилин покрутитися перед дзеркалом і підправити свій зовнішній вигляд. До речі, у тебе там пасмо волосся з зачіски вибилося і піт трохи з'явився.
Мені здається зараз щось буде, тому я затримую подих у передчутті реакції Роба. Оскільки в цей момент швабра була саме в його руках, то вона з гуркотом летить на землю, і я фактично відчуваю, як розжарюється повітря. Іскри летять довкола хлопців. Зараз розпочнеться грандіозне шоу, і я єдина кому вдасться на це подивитися. Ну хоч убийте, а я зрозуміти не можу, як ці двоє до цього дотримувалися мирного договору. Як це взагалі можливо, якщо зараз вони й п'ять хвилин не можуть без того, щоб один одному не почати погрожувати.
- Повтори, - по голосу Роба будь-якому дурню зрозуміло, що треба тримати рота на замку, але Патрік не дурень, Патрік гірше - він такий самий як Роберт.
- Якщо тебе в такому вигляді побачать твої фанатки, ряди твого фан-клубу помітно спорожніють. - Патрік навіть змінює інтонацію, і звучить це знущально.
- Підійди ближче, Рівз, я допоможу тобі закрити рота.
Подібна пропозиція викликає у хлопця лише сміх і, більше не звертаючи уваги на Роба, Патрік виходить зі спортзалу та йде набирати воду.
- А ти що витріщилася? - Тепер слова Янга адресовані мені.
- Нічого, - наївно закліпала очима, - якщо ти забув, то я тут разом з вами й через вас мушу прибирати спортзал.
З ще більшим завзяттям я приступила до виконання своїх обов'язків аби не звертати уваги на Роба. Ігнорувала його як могла. Від гріха якомога далі вирішила зайнятися роботою, а то сьогодні у мене якось проблеми з реакцією на цього хлопця. Вона, як мінімум, неадекватна.
Через якийсь час хлопець пішов, мабуть, для того, щоб висушити промоклі речі, коли я швиденько завершила все, що робила і схопила з місця сумку. З Патріком би я попрощалася і навіть дочекалася б його, але ось знову траплятися на очі Робу я не хотіла, тому вирішила піти. Мій коефіцієнт корисної діяльності й так сьогодні зашкалює.
Озирнувшись на всі боки, я ходою пантери пробираюся до виходу і вже опинившись на вулиці, не оглядаючись біжу в бік гуртожитку. Яке ж наступає розчарування, коли до мене кричить знайомий голос.
- Алісо, стій! Думала втекти?
- Сподівалася втекти, якщо бути точніше, - зупиняюся й обертаюся, усміхаюся Патріку на всі тридцять два.
- Я якраз теж закінчив швидше і звалив доки Янг користується моєю порадою.
Поки що ми маємо лише одну тему для обговорення, в якій ми повністю сходимося у поглядах, і це Роберт. Однак у міру того, як ми йдемо, ми поступово починаємо розмовляти про все на світі, включаючи університет, лекції та інших студентів. Патрік виявляється славним малим, але не знаю чому, але я не бачу в ньому хлопця як би не намагалася.
- Я можу провести тебе до самих дверей, щоб нічого не сталося, - він мені підморгує.
- Типу, щоб ніхто не вкрав? - Відповідаю на його флірт, але відразу посмішка зникає після того, як я бачу невдоволену гримасу однієї з дівчат, яку нещодавно вмила супом на кухні.
- Типу того, - Патрік робить крок у мій бік, але я інтуїтивно відскакую назад. Напевно, спрацьовує пам'ять як і те, що не варто драконити неадекватних дівчат.
- Я піду, дякую, що провів, - поки хлопець намагається щось зробити, я звалюю і заспокоююсь, коли зачиняю за собою двері в кімнаті гуртожитку.
Мабуть, Патрік знущався, коли казав, що мене можуть вкрасти. Ніхто на таке диво не поведеться, бо я виглядала просто жахливо. Тяжка фізична праця наклала відбиток на мій зовнішній вигляд.
Хапаю рушник і все приладдя для душу та йду у бік кабінок. Добре, що вже час пізній і всі, швидше за все, помилися, так що буде багато місця і мені ніхто не буде заважати. До певного часу...
- Гей, ти думала ми більше не перетнемося?! - Від несподіванки у мене з рук навіть випадає мило, але це зараз не найбільша моя проблема, бо ці слова належать тому, кого я точно не очікувала тут побачити...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш», після закриття браузера.