Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

– Рятуйте! Хто-небудь! Ау! Ау! Допоможіть! Люююди! – Тіна кричала щосили, заглушуючи власним голосом шум нічного лісу та сподіваючись на порятунок. За кілька хвилин відчайдушного лементу на морозі дівчина захрипла. Вона вирішила помовчати хоча б хвилину, щоб остаточно не втратити голос. Потім до Тіни прийшла чудова ідея: якщо вона не стоятиме рівно, а скрутиться у калачик під деревом, то збереже більше тепла і сил. Дівчина так і зробила. ЇЇ повіки в мить стали важкими і заплющились, тіло перестало трястись і обм'якло. Тіна спокійно засинала чи замерзала. В будь-якому разі в неї вже не було сил і бажання противитись цьому стану.

 Раптово яскраве світло розвіяло її марення, чиясь дужа рука підхопила дівчину із землі та недбало закинула на масивне плече. Тіна відчула себе забитою твариною, яку мисливець несе з полювання додому. Вона уткнулась носом у м’яку вовняну куртку. Це був Назар, Тіна його впізнала і заспокоїлась.

— Що ти тут робиш? — спитав чоловік у Тіни, після того, як посадив її у крісло біля каміна і накинув зверху вовняний плед.

— Я прийшла, щоб вибачтись!

— Твій замерзлий труп біля будинку – таке собі вибачення!

— Я загубилась.

— Ти пройшла будинок, якби не поперлась вночі, то все б побачила, — Назар дав у руки Тіні чашку з гарячим трав’яним чаєм.

— Мені потрібно перепросити за вчорашній ранок! Я не хотіла Вас налякати, той постріл був випадковим.

— Ти нікого і не налякала, — Назар почув шорохи на кухні і згадав про племінника. — Майже нікого. Тож пусте. Але раджу ту рушницю більше до рук не брати, сама вб’єшся скоріше.

— То ми не вороги? Все добре?

— Так. Піду знайду тобі щось тепле, щоб відвести додому, а ти поки допий чай.

 Назар вийшов із кімнати, а коли повернувся з об’ємним темним пончо у руках, зшитим із клаптиків різнобарвної тканини, то побачив, що Тіна задрімала. Вона тихо посвистувала своїм кирпатим носом, схиливши голову на бильце крісла. Назар завмер і мовчки спостерігав, як світло і тіні від вогнища у каміні грали на ніжній шкірі дівчини. Її губи були такими яскравими і п’янкими після прогулянки на морозі, волосся вибилось із зачіски, а на віях ще тремтіли маленькі крапельки, що раніше були сніжинками та інеєм.

— Дядьку, їй не можна тут бути, — пролунав за спиною Назара стишений голос Федька. Це повернуло чоловіка із глибокої задуми.

— Нехай спить. Іди до себе, — коротко відповів він племіннику. Малий мав рацію, ніхто не має дізнатись, що Тіна в нього ночувала інакше будуть серйозні наслідки для них обох.