Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

і довжелезних річок. Так це ж справжня, повна золота скриня! Дона Розилда вирішила дізнатися про нього більше і, вислухавши відгуки кількох знайомих, уже уявила себе власницею неосяжних просторів Амазонії, керуючи і віддаючи накази селянам-метисам та індіанцям. Нарешті з’явився той казковий принц, не марними виявилися її сподівання, не дарма вона стільки для цього пожертвувала. Вона припливатиме в Баїю на кораблі, а власники елітних будинків Барри і котеджів Ґраси всіляко їй догоджатимуть, улещуватимуть і підлабузнюватимуться.

Але Флор зі своїм ніжним округлим личком, матовою шкірою, милими ямочками на щоках лише здивовано дивилась на матір і втомлено та манірно повторювала:

— Не подобається мені цей хлопець… Він огидний, як самі злидні…

«Та що вона з біса собі понавидумувала? — сердилася дона Розилда. — Та вона поводиться так, ніби у шлюбі головне любов і краса, невже вона думає, що такі претенденти, як Педро Боржес, у чергу ставатимуть до неї на Ладейрі-до-Алву?»

— Люба моя царівно-королівно, любов приходить, коли люди починають жити разом, коли з’являються спільні інтереси, діти. А спочатку — головне, щоб не було огиди. Може, він тебе чимсь образив?

— Ні, боронь Боже. Він, мабуть, хороша людина. Та я вийду заміж лише за того, кого щиро покохаю… А Педро геть некрасивий… — Флор тонула у любовних романах із «Жіночої бібліотеки» і мріяла про небагатого білявого юнака, відважного і вродливого.

Із піною на вустах від люті дона Розилда так пронизливо заверещала, що відгомін їхньої суперечки було чути всім сусідам:

— Некрасивий, бачте! Та яке це взагалі має значення? Краса чоловіка, дуриндо ти безпросвітна, не в зовнішності, а в характері, в його соціальному статусі, в багатстві. Ти коли-небудь бачила, щоб заможний та й був непривабливим?

От дона Розилда нізащо не проміняла би цього некрасивого Боржеса (та не такий уже й огидний він був: високий, міцний, щоправда, з трохи грубуватим обличчям) на цілу юрбу зухвалих молодиків із Ріо-Вермельйо, у яких і в скрині пусто, і в кишенях не густо. Доктор Боржес — дона Розилда наперед присвоїла йому цей титул — не просто достойний юнак, що відразу видно з його манер, а ще й родом зі славетного сімейства з Пара, до того ж дуже багатий. Дона Розилда з’ясувала, що їхня резиденція в Белені — це справжній палац, де самих лише слуг з десяток осіб. Десяток, чуєш ти, недолуга, самовдоволена, вередлива нікчемо! Там усі підлоги і сходи — з мармуру. З мармуру! І, драматично простягнувши вперед руки, дона Розилда промовляла:

— Та де ж ти бачила, щоб заможний та й був непривабливий?

Флор усміхалася і на щоках знову красувалися її чарівні ямочки; заміж вона не квапилася і впевнено заперечувала матері:

— Ви, мамо, так кажете, ніби я якась дама, яка чоловіків за статками оцінює… Не подобається він мені і край!..

Боротьба за Педро Боржеса між роздратованою і щоразу все більш розлюченою доною Розилдою та її донькою, яка була спокійна, ніби нічого й не сталося, досягла свого апогею під час випускного балу Педро, куди він їх запросив.

Задля такої урочистої події дона Розилда вирядилася просто бездоганно: вся в блискучій тафті, набундючена, немов гордовита пава, з вишуканими воланами на рукавах й іспанською діадемою у волоссі вона мала досить смішний вигляд. Зате у Флор, вбраній у неперевершену ніжну мереживну сукню, того вечора відбою не було від кавалерів. Вона не пропустила жодної кадрилі, проте так і не подала найменшої надії новоспеченому випускникові.

Навіть тоді, коли напередодні від’їзду в далеку Амазонію Педро прийшов до них з візитом і, щоб справити краще враження, взяв із собою батька. Батька звали Рікардо; це був величний кремезний дядько з гучним, громоподібним голосом. На кожному пальці красувалося по кілька перснів — дона Розилда мало не зомліла, коли побачила стільки коштовних каменів. Один із них — величезний чорний діамант, який, мабуть, коштував щонайменше п’ятдесят тисяч реалів, о Матір Божа!

Рікардо розказував про свої володіння, про приручених індіанців, про каучукові плантації, словом, різні цікавинки з Амазонії. Потім розповів, який радий, що його син нарешті вивчився на доктора. І додав, що тепер лише мріє побачити сина у щасливому шлюбі з порядною, скромною і простою дівчиною; її гроші їх не цікавили, мовляв, заощаджено предостатньо; сказавши це, він заворушив пальцями і мерехтливий блиск діамантів осяяв вітальню. Він мріяв про невістку, яка подарує йому внуків, а ті заповнять веселим криком і теплом ту холодну розкіш мармурового палацу в Белені, де старий удівець Рікардо самотньо жив, поки Педро навчався. Отак розповідаючи, старий очей не зводив із Флор, немов очікував від неї слова, жесту чи бодай привітної усмішки (бо якщо це було не сватання, то дона Розилда тоді нічогісінько не тямила у таких речах). Дона Розилда тремтіла від емоцій та хвилювання: нарешті настала та благословенна мить, ніколи доти вона не була так близько до своєї мети… Вона дивилася на свою нікчемну доньку, очікуючи її скромної, проте впевненої згоди. Одначе та лише байдужо промовила:

— Я не сумніваюся, що знайдеться красива і порядна дівчина, згодна вийти заміж за Педро. Мені б лише хотілося, щоб весілля відбулося в Баїї, тоді б я все приготувала для банкету.

Педро Боржес, анітрохи не образившись, сховав куплену наперед золоту каблучку для заручин, а старий Рікардо кашлянув і змінив тему розмови. Дона Розилда відчула, що їй стає зле, вона задихається і її серце ось-ось вискочить із грудей.

Несамовитіючи з люті, вона вийшла з вітальні, боячись, що зомліє. Вона щиро зажадала смерті цій невдячній свинюці, яка ж вона ідіотка, це ж треба бути матері рідній таким ворогом, клята дурепа! Як вона наважилася відмовити докторові — тепер уже й справді докторові, — багатому юнакові, майбутньому власнику островів, річок, індіанців, мармурових особняків, коштовних перснів?! Та як вона посміла?!

Нездоланна стіна ненависті й ворожнечі, фатального нерозуміння та глухої злоби постала би між матір’ю й дочкою, назавжди об’єднавши їх і назавжди відокремивши одна від одної, якби невдовзі після Боржесового від’їзду на обрії не показався Гульвіса. Ах, порівняно з титулами, становищем, багатством і везінням Гульвіси — про що дона Розилда дізналася від нього самого і від кількох його друзів — Педро з усіма його маєтками, мармуровим палацом із десятком слуг і просторими землями, був просто жебраком.

6

ВІТАЛЬНО ВКЛОНИВШИСЬ, МІРАНДАУ З ОБЛИЧЧЯМ, СПОВНЕНИМ ПРИХИЛЬНОСТІ ТА СИМПАТІЇ, попросив у дони Розилди дозволу і сів біля неї на один із солом’яних стільців, розставлених по периметру зали. Вічний студент («постійний», виправляв він, коли йому нагадували про сьомий рік навчання в Школі Агрономії) витягнув ноги й акуратно розправив