Читати книгу - "Дракон із шоколадним серцем"

Я понуро глянула на неї.

— Мені взагалі не хочеться йти! Це просто смішно! Це треба мені жодного вихідного по обіді!

— А мені не треба, щоб мене вичитували перед магістратом за те, що тягаю тебе за вуха, бо моя підмайстриня, бач, уперта як віслюк! — нагримала Марина.

— Вона тут не єдина така, — пробурчав Горст.

Марина показала пальцем на двері й примружилася.

— Ну ж бо!

Розлючено щось пробурмотівши, я зняла фартух.

— Можна, я хоч із цукром завершу і…

— Не переймайся цим. — Горстові плечі розпружилися, і він тицьнув мені монетку. — Ось, тримай-но. Це твоя платня за перший тиждень. Іди й розважся. Марина подбає про все, що треба зробити. Повір мені, вона чудово набила руку й здатна впоратися з усім сама, бо їй доводиться це робити, коли виставляє за двері чергового підмайстра, перед тим налякавши його до півсмерті.

— А я не налякана, — прогарчала я. — Просто дуже-дуже сердита через те, що доведеться гаяти час, коли я могла б щось зробити!

Я рушила до дверей, на ходу здираючи фартух.

— Дивовижно, — пробурмотів Горст. — То була одна на мою голову, а відтепер маємо аж двох…

Я захряснула за собою двері кухні.

У кав’ярні сиділи четверо клієнтів, а п’ятий, маленький кощавий чоловічок, безперестанку вештався залою і, насупившись, торкався пофарбованих стін.

Зовні, раз у раз зазираючи у вікна, тинялась якась жінка з каштановим волоссям. Я вирішила була, що вона просто розмірковує, заходити їй чи ні, але, щойно я переступила поріг, вона значуще закашлялася й помахала мені довгим пальцем, на якому сяяла каблучка.

На мить я спантеличилася, а потім розлютилася, коли збагнула, що вона цим жестом намагалася підкликати мене до себе.

Пощастило їй, зважаючи на мій настрій, що сила вогню мені вже не корилася! Та я все одно кинула на неї погляд, від якого її брови мали б зайнятися нараз.

— Я шоколатьє, а не кельнерка, — повідомила я їй. — Крім того, у мене сьогодні вихідний по обіді. — Аж знемагаючи від люті, я розвернулася на підборі й рушила була в зворотному напрямку.

— Чекай-но! — Довгі пальці вхопили мене за руку й відтягли подалі від вікна — туди, де ніхто з крамнички не зміг би нас побачити. Гострі нігті увіп’ялися в шкіру крізь тканину сукні, коли я спробувала була звільнитися. — Не треба ображатися, маленька шоколатьє. Я просто хочу з тобою познайомитися. — Блідо-рожеві губи жінки скривилися в усмішці, але її зелені очі вивчали моє обличчя з крижаним розрахунком хижака, що оцінює чергову здобич. — Ти ж нова підмайстриня, так? Це, напевне, важка робота, особливо для такої маленької самотньої дівчинки.

Я примружилася й припинила пручатися.

— Хочете забрати мою роботу собі? — вимогливо спитала я.

— Я? Це в моєму віці? — Вона чи то закашлялася, чи то захихотіла. — Оце навряд. Мені, знаєш, не дванадцять, а трошки більше. І до того ж я чула, що ця шоколатьє погано ставиться до своїх підмайстрів. І ще багато чого подейкують… а я дуже вдячний слухач, можу тебе запевнити.

Вона схилила голову до плеча, її рожева усмішка стала ширшою.

— Підмайстри заробляють не так уже й багато, а перебування в цьому місті коштує грубих грошей. Може, твоє життя стане трошки легшим, якщо я заплачу тобі за твій час? І, певна річ, за всі ті маленькі пікантні подробиці, якими ти зі мною поділишся і які видадуться мені особливо цікавими… якісь брудні маленькі таємниці, які твоя пані-своєумка намагається приховати? — Вона звела брови. — Сам лорд-мер буде тобі дуже вдячний.

Йо-о-ой. От тепер я все збагнула.

Може, людських філософів Ясписа шоколад і не цікавив, але про всілякі підступи й хабарництво вони говорили чимало.

Утім, щоб переконатися у своєму здогаді цілком і повністю, я глянула їй просто в очі й спитала:

— Отже, ви заплатите мені, якщо я розповім вам щось погане про Марину? Щось, чим лорд-мер зможе скористатися, щоб створити їй проблеми?

— Я ж муситиму віддячити тобі за допомогу, еге ж? — Її голос, солодкий, наче вершки з цукром, так і лився мені до вух. — А якщо ти зголосишся заприсягтися в тому, що кажеш правду, ще й перед магістратом, то… хтозна, які можливості матиме дитина, яка довела, що такою мірою віддана й корисна своєму місту?

— Розумію, — кивнула я.

— Чудово! Я й не сумнівалася, що ти виявишся достатньо тямущою, щоб мені допомогти. — Вона розтиснула пальці й відступила, показавши кудись далі по вулиці. — Підемо он туди та знайдемо затишну маленьку кав’ярню, де ти все мені розповіси, згода?

— Власне, — мовила я, — краще я розповім вам усе просто тут. — Я посміхнулася їй, продемонструвавши всі зуби — уже це мусило б нашорошити її.

А відтак я випростала ногу й щосили її копнула.

— А-а-а-а-а! — заверещавши, жінка нахилилася й схопилася за постраждалу кінцівку.

Вигляд це мало просто жалюгідний. У мене ж навіть пазурів на людській ступні не було, тож навряд чи я завдала їй аж такої значної шкоди. Матінці було б соромно за мене через таку слабку атаку.

Проте час я виграла. А відтак розвернулася й гайнула геть.

Я чула, як жінка лається, і вже за мить зрозуміла, що вона помчала за мною навздогін. Але я бігла надто швидко, тож їй годі було мене наздогнати. Пролетівши повз вікна «Шоколадного серця», я побачила, як Горст квапиться до дверей, вирячивши очі й роззявивши рота — здається, неабияк нажаханий. Але я не помчала назад до нього, до безпечного місця… і не тільки тому, що мені наказали провести кілька годин деінде. Мала я луску чи ні, та я залишалася драконом. Годі було уявити, що я просто відсиджуватимуся, поки хтось загрожуватиме моїм скарбам!

Отже, вихідний по обіді виявився доречним. Я знала, як його використаю.

Розділ одинадцятий

Сіре небо заволокли хмари, а під ногами захлюпала багнюка, коли я прийшла на берег річки. Попри це на базарі, де працював брат Сілке, люд аж роєм роївся.

Мені довелося зачекати, допоки він завершить обслуговувати велику галасливу родину. Лише потому дістала нагоду передати йому повідомлення.

— Перекажи Сілке, що я її шукаю, — мовила я. — І ще скажи, що цього разу ми можемо бути корисні одна одній.

— Гаразд, — мовив він утомлено. Його смагляве обличчя губилося в затінку