Читати книгу - "Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш"

Стискаю пальцями долоню Ведмедя і підіймаюся сходами. Ноги трохи тремтять. І це не через підбори, я просто дуже хвилююся. Долоня горить від того, що ми торкаємося один одного. Запах Ведмедя обволікає і крутить голову наче я вже випила келих шампанського, а я нічого ж не пила.

Озираюся довкола і навіть трохи застигаю, коли для нас відчиняють двері. Гарна будівля виявляється галереєю. На стінах висять чудові картини. Великі. Які привертають до себе погляди. Які зачаровують.

- Все добре? - Здригаюсь, коли над вухом лунає голос Ведмедя. Виявляється, я завмерла на місці, настільки була вражена побаченим. Я знаю художника, чиї картини висять на стінах. Точніше, не особисто знаю, а знаю його роботи. Нещодавно розглядала в інтернеті.

- Так, - киваю у відповідь. Михайло веде мене вбік. До входу до головного залу. Я більше не стискаю його долоню, тепер я беру його під руку. Серце стрибає стрибунцем у грудях. Я починаю нервувати, тому що ми заходимо до решти гостей. Звичайно, я миттєво окидаю поглядом усіх присутніх. Особливо жінок. Намагаюся визначити, чи не виглядаю я гірше на їхньому тлі. Чи не падаю в багнюку обличчям.

- Розслабся, - голос Михайла знову вривається у свідомість, - ти вп'ялася в мене пальцями так, ніби тебе вбивають.

Ковтаю, киваю у відповідь. Потім і справді трохи розслабляю свою хватку. Ще кілька секунд тому мені здалося, що я тут як біла ворона. Наразі ж це відчуття минає. Усі дівчата тут одягнені скромно. Вбрання у темних тонах. Жодних яскравих макіяжів або зачісок. Все скромно, як і казав Ведмідь.

- Я не думала, що робочі зустрічі проходить у галереях, - голос ще трохи хрипить, але я говорю. Це вже успіх. Кілька секунд тому я не могла навіть цього робити.

- Чому ж тут дивуватися? Мої партнери люблять мистецтво. Хотіли потрапити на виставку саме цього художника.

- У твоїх партнерів гарний смак, - видаю у відповідь уже спокійнішим тоном. Ведмідь кидає на мене погляд. Так роздивляється, що я відчуваю, що мої щоки знову починають червоніти. – Браун знаменитий художник. У його роботах багато загадковості. Потрібно підключати уяву, щоб зрозуміти зміст картини.

- Тобі подобаються його картини? - Мені здається чи Ведмідь зараз дивиться на мене з якимось новим інтересом?

- Так, я від них без розуму, - відповідаю без жодного ухилення. Михайло ще кілька секунд мене розглядає. Після чого веде за собою углиб приміщення.

Партнерами Михайла є сімейна пара. Марина та Валерій. Наскільки я розумію по розмові, то їм була важлива зустріч саме парами. Сімейні цінності. Відповідальність. Якщо чесно, я мало розумію, як саме це пов'язано з бізнесом. Як саме їм допоможе те, що Михайло прийшов із супутницею на зустріч, зрозуміти, наскільки гарний він у роботі.

Весь вечір я мило посміхаюся. Підтримую розмову про картини та художника. Марина виявляється так само сильно захоплена Брауном, як і я. У мене загоряються очі, коли жінка підтримує всі мої здогади й теорії щодо художника. Я настільки захоплююсь розмовами та обговореннями, що взагалі втрачаю рахунок часу.

Здається, що минула година, може дві. А насправді годинник показує початок одинадцятої.

- Мені потрібно відлучитися на кілька хвилин, - повідомляю Ведмедеві на вухо. При цьому торкаюся пальцями до його плеча і трохи притискаюсь. Пам'ятаю, що мені потрібно відігравати роль його коханки. Відчуваю, як м'язи Ведмедя напружуються під білою сорочкою.

- Прямо і ліворуч, - повідомляє у відповідь. Я ж вдячно киваю.

Прямую в вбиральню. Мені потрібно трохи перевести подих. Емоцій за сьогодні було настільки багато, що заспокоїтись не виходить. У якийсь момент вся ця гра захопила мене настільки, що я почала вірити в те, що справді прийшла сюди як супутниця Ведмедя. Справжня супутниця.

Підіймаю очі й впиваюся поглядом у своє відображення у дзеркалі. Очі горять. На щоках природний рум'янець. Мені не подобається, як я виглядаю. Не подобається цей блиск у власних очах. Не подобається, як я реагую на дотик Михайла. Це все може погано закінчитися. Для мене.

Соню, візьми себе до рук. Згадай нарешті, що на яхті в напівдрімоті він до тебе чіплявся. А насправді переплутав тебе з тією, з ким звик прокидатися вранці. Припини вестись на все це. Повернись нарешті в реальність.

Ось тільки внутрішній голос уперто не дає мені спуститися з неба на землю. "Тоді чому він не взяв на зустріч ту дівчину, з якою звик прокидатися вранці? Чому він захотів піти саме зі мною?"