Читати книгу - "Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш"

З виставки ми вирушаємо за сорок хвилин до того, як мені потрібно бути вдома. Я розправляю плечі та перестаю нервувати. Мені навіть не довелося нагадувати Ведмедю про ліміт часу. Він сам усе запам'ятав.

Вечір пройшов настільки чудово, що я навіть перестала його трохи побоюватись.

- Михайло, - позаду нас лунає чоловічий голос. Ведмідь пригальмовує, обертається. Я проробляю все те саме.

До нас поспішає чоловік у костюмі. За весь вечір я жодного разу його не бачила. Може, він тільки приїхав на виставку?

- Доброго вечора, - Ведмідь простягає йому руку, чоловіки вітаються. Я ж не знаю, що робити. Стояти поряд? Іти до машини?

Починаю переминатися з ноги на ногу, і в цей момент мій поперек наче окропом обпалює. Я навіть трохи здригаюся. Рука Ведмедя притискається до мого попереку, великим пальцем чоловік мене погладжує. Мабуть, це має заспокоювати? Але моє серце лише заходиться у дикому стрибку. За весь вечір він кілька разів обіймав мене. Але це все не відчувалося так, як зараз... Можливо, ті дотики були наче на автоматі. Так було потрібно. А зараз щось інше?

Добре ще, що стукіт серця заглушає внутрішній голос, який точно хоче відсипати мені кілька неприємних коментарів.

- Я з приводу зустрічі хотів поговорити...

Чоловік коситься на мене. Видно, що розмовляти він хотів би віч-на-віч. Може на це і був розрахунок, коли він біг за Ведмедем, коли той уже збирався їхати?

– Уважно слухаю, – Михайло вимовляє це суворо, що навіть у мене мурашки на шкірі з'являються.

- Я хотів би обговорити час. Можливо вийде...

- Мої дні розписані щохвилини. Тому час потрібно стверджувати з моїм секретарем.

Чоловік, навпаки, трохи блідне. Палець Михайла продовжує мене погладжувати по спині, розганяючи під шкірою тепло. Кошмар, чому я на нього так реагую?

- У нас відбулася невелика накладка та...

- Тоді нічим не можу допомогти, гарного вечора, - Ведмідь киває чоловікові, а потім трохи натискає долонею на мій поперек, даючи знак, що треба розвертатися і йти.

А я думала, що він зі мною був холодним. Отже, у Ведмедя в принципі така манера спілкування? Тому що з цим чоловіком він розмовляв тоном, від якого ніяково було всім навколо, але тільки не Михайлу.

- Вечір пройшов добре? - Перша подаю голос після того, як машина рушає з місця.

- Ти мене приємно здивувала, - Ведмідь згідно киває у відповідь. Комплімент, звичайно, сумнівний, але можу припустити, що саме такі компліменти він звик робити людям.

- Не виправдала очікування? - Все ж таки не можу стриматися. Він явно думав про мене набагато гірше. Невже боявся, що я пакет з насінням дістану і почну його клацати прямо в ресторані? Чи що він там про мене думає?

- Я б сказав, перевершила, - Ведмідь кидає на мене швидкий погляд, спочатку пробігається по обличчю, а потім спускається нижче. Кидає погляд на оголені коліна. Я відразу поправляю сукню, яка задерлася. Щоки миттєво червоніють. Я тепер від кожного його погляду червонітиму як стиглий помідор?

У салоні лунає музика. Це дзвонить телефон Ведмедя. Подивившись на екран телефону, він відразу приймає виклик.

- Так, - голос знову холодний і пробирає до кісток.

- Ні, Павлова не перенось по часу.

- Так, я знаю, він щойно до мене підходив.

Розумію, що йдеться про чоловіка, який щойно розмовляв з Ведмедем. Я не хочу підслуховувати чужі розмови. Але це все виходить на автоматі. Я ж сиджу поряд. Тим більше якби Ведмідь не хотів, щоб я щось чула та знала, він би не став при мені розмовляти, правда?

- Ні, я не стану з ним підписувати контракт у середу. Буде просто зустріч. У нього призначено ще зустріч з Волковим. Він вирішив грати у подвійну гру. Я зірву йому підписання другого договору. Так. Отримає урок.

Стає трохи ніяково. Чомусь саме в цей момент до мене приходить розуміння, що Ведмідь міг мене покарати за свою машину. Провчити так, щоб запам'ятала на все життя. Але він вирішив пошкодувати. Через те, що я збрехала про бабусю. Ось тепер і справді стає страшно, а що буде, якщо він дізнається, що я йому збрехала? Покарає?