Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

Це її неабияк спантеличило.

Про дальший сон не могло бути й мови. Жинь обмоталася частиною простирадла, ще не просякнутою кров’ю, затиснула шматок тканини між ногами й вибігла зі спальні, щоб дістатися до лікарні раніше, ніж прокинеться решта студентів.

Жинь примчала до лікарні спітніла, закривавлена, на межі нервового зриву. Черговий лікар глянув на неї й покликав асистентку.

— Одна з тих ситуацій, — сказав він.

— Звісно, — здавалося, помічниця намагалася не розсміятися. Жинь не бачила в цій ситуації нічого бодай трохи смішного.

Помічниця завела Жинь за ширму, передала змінний одяг і рушник, а коли дівчина перевдяглася, всадовила її перед детальною схемою жіночого тіла.

Можливо, те, що Жинь не знала про менструації аж до того ранку, було свідченням відсутності сексуальної освіти в Тікані. Протягом наступних п’ятнадцяти хвилин помічниця лікаря детально пояснила зміни, які відбувалися в тілі Жинь, показуючи різні місця на зображенні та жваво жестикулюючи.

— Тож ти не помираєш, любонько, твоє тіло просто відторгає внутрішній шар матки.

Жинь цілу хвилину сиділа з відвислою щелепою.

— Що за хрінь?

До спальні Жинь повернулася з надзвичайно незручним поясом, прикріпленим під штаньми, а також шкарпеткою з нагрітим сирим рисовим зерном. Дівчина поклала шкарпетку на нижню частину живота, щоб угамувати біль, але судоми були такі сильні, що вона не змогла вибратися з ліжка до початку занять.

— Може, покликати когось? — запитала Нян.

— Ні, — пробурмотіла Жинь. — Усе гаразд. Просто йди.

Вона цілий день пролежала в ліжку, у відчаї від того, що пропу­стила всі заняття.

«Зі мною все буде гаразд», — вона повторювала це собі знову й знову, щоб не панікувати. Один пропущений день — не катастрофа. Студенти постійно хворіють. Якщо вона попросить, Кітай поділиться своїми записами. Звісно, вона зможе все надолужити.

Але це відбуватиметься щомісяця. Кожного клятого місяця її матка розриватиметься на шматки, розсилаючи спалахи гніву тілом, роблячи Жинь роздутою, незграбною, легковажною і, що найгірше, слабкою. Не дивно, що жінки рідко затримувалися в Сінеґарді.

Жинь мала якось розібратися з цією проблемою.

Якби ж це не було так соромно. Жинь потребувала допомоги. Мабуть, у Венки вже була менструація. Але Жинь радше померла б, аніж запитала в неї, як це вирішити. Натомість якось увечері, переконавшись, що Нян і Венка заснули, Жинь пошепки поставила всі свої запитання Кужел.

Кужел голосно розсміялася в темряві.

— Просто одягай на заняття пояс. Усе буде гаразд. А до судом звикнеш.

— А як часто його треба змінювати? А раптом він протече в класі? Раптом усе потрапить на форму? Раптом хтось побачить?

— Заспокойся, — сказала Кужел. — Коли це трапляється вперше, завжди важко, але ти пристосуєшся. Відстежуй свій цикл, тоді знатимеш, коли це трапиться наступного разу.

Але Жинь не це хотіла почути.

— Невже немає способу позбутися цього назавжди?

— Ні, хіба що ти виріжеш собі матку, — глузливо промовила Кужел, а потім замовкла, побачивши вираз обличчя Жинь. — Я пожартувала. Насправді це неможливо.

— Це можливо, — тихо перебила розмову Арда, учениця курсу медицини. — Лікарня пропонує охочим цю процедуру. У твоєму віці навіть не знадобиться хірургічне втручання. Тобі дадуть випити суміш. Вона майже напевне зупинить цей процес.

— Серйозно? — у грудях Жинь стрепенулася надія. Вона дивилася десь посередині між двома ученицями. — А чому ж тоді ви не випили цю суміш?

Обидві з недовірою глянули на неї.

— Суміш знищить твою матку, — врешті промовила Арда. — По суті, вб’є один із внутрішніх органів. І після цього ти не зможеш мати дітей.

— А ще це до біса боляче, — сказала Кужел. — Воно того не варте.

«Але я не хочу дітей, — подумала Жинь. — Я хочу лишитися тут».

Якщо ця процедура може покласти край менструації, якщо допоможе лишитися в Сінеґарді, то воно таки того варте.

Щойно кровотеча зупинилася, Жинь повернулася до лікарні й повідомила лікареві своє бажання. Він не заперечував і навіть видався їй задоволеним.

— Я роками намагаюся вмовити на це тутешніх дівчат, — сказав він. — Але ніхто не слухає. Не дивно, що так мало з вас переживає перший рік. Це треба зробити обов’язковою умовою.

Лікар сказав Жинь почекати й пішов у задню кімнату змішувати ліки. Через десять хвилин він повернувся з горням, із якого здіймалася пара.

— Випий це.

Жинь узяла горня. Воно було з темної порцеляни, тож дівчина не розуміла, якого кольору рідина всередині. Вона замислилася — чи мала б щось відчувати? Це важливо, адже так? У неї ніколи не буде дітей. Після цього ніхто не схоче одружитися з нею. Чи повинно це щось означати для неї?

Ні. Звісно ж, ні. Якби вона хотіла розжиріти з крикливими виродками, то лишилася б у Тікані. Вона прийшла до Сінеґарда, щоб утекти від такого майбутнього. То чого ж вагатися тепер?

Жинь пошукала в собі бодай натяк на якийсь жаль. Нічого. Вона не відчувала абсолютно нічого, так само як того дня, коли поїхала з Тікані, спостерігаючи, як брудне містечко назавжди лишається позаду.

— Болітиме, — застеріг лікар. — Значно дужче, ніж боліло під час менструації. Упродовж наступних кількох годин твоя матка зруйнується. Після цього вона повністю припинить функціонувати. Коли твоє тіло дозріє, тобі зможуть зробити операцію й видалити матку повністю, але до того часу це вирішить твою проблему. Доведеться пропустити щонайменше тиждень занять. Але потім ти навічно будеш вільна. А тепер я мушу ще раз тебе запитати, чи ти впевнена, що й справді цього хочеш.

— Я впевнена, — Жинь уже не хотіла про це думати. Вона затамувала подих і, скривившись, піднесла горня до рота.

Лікар додав меду, аби приховати гіркоту, але від цього смак напою став ще жахливішим. Його запах чимось скидався на запах опіуму. Їй довелося ковтати багато разів, щоб випити все. Коли допила, відчуття було таке, немовби живіт занімів, химерно наповнився, роздувся і став ніби гумовим. Через декілька хвилин унизу живота з’явилося дивне поколювання, наче зсередини її хтось колов крихітними голочками.

— Повертайся до спальні, доки не почало боліти, — порадив лікар. — Я скажу майстрам, що ти захворіла. Медсестра зайде ввечері. Їсти тобі не хотітиметься, однак я скажу, щоб про всяк випадок хтось із однокласників приніс тобі вечерю.

Жинь подякувала й, похитуючись, побігла до гуртожитку, міцно обхопивши руками живіт. Поколювання перетворилося на гострий біль, який швидко розходився нижньою частиною тулуба. Їй здавалося, немовби вона проковтнула ножа і тепер він проходить усередині неї повільне коло.

Якимось чином їй таки вдалося дістатися ліжка.

«Біль — це просто сигнал», — сказала вона собі. Вона могла не звертати на нього уваги. Вона могла… могла…

Це було жахливо. Жинь голосно застогнала.

Вона спала небагато, натомість лежала в заціпенінні від лихоманки. Марила, крутилася, їй снилися ненароджені, деформовані немовлята, яких Тобі витягував з її живота п’ятьма пазурами.

— Жинь. Жинь?

Над нею хтось схилився. Це Нян принесла дерев’яну миску.

— Я принесла тобі трохи зимового динного супу. — Нян присіла біля Жинь і піднесла миску їй до обличчя.

Жинь зробила один ковток. У животі болісно закрутило.

— Усе гаразд, — слабко промовила вона.

— Тут ще знеболювальне. — Нян підсунула до