Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона й не сподівалася на співчуття. Однак і того, що було далі, також не чекала.
— Такого жалюгідного виконання у студентів я ще не бачив, відколи пішов з Міліції, — сказав Дзюнь. — Ти жахливо засвоїла навіть базові принципи бою. Рухаєшся немов паралізована. Свідком чого я щойно став? Ти що, останній місяць занять просто проспала?
«Він рухався занадто швидко. Я не встигала за ним. На відміну від нього, у мене немає років тренувань за плечима». Їй на думку спали ці слова — жалюгідне виправдання. Вона розкрила рота й закрила знову, надто приголомшена, щоб відповісти.
— Ненавиджу таких студентів, як ти, — безжально продовжив Дзюнь. Стукіт палиць навколо давно стих. Увесь клас нашорошив вуха. — Ти пробралася в Сінеґард зі свого малого селища, думаючи, що ти це зробила й тепер мамуся і татусьо тобою пишатимуться. Можливо, ти була найкмітливішою дитиною в цілому селищі. Можливо, найкращою ученицею, яку будь-коли бачив твій учитель! Але знаєш що? Щоб бути майстром бойових мистецтв, замало вивчити напам’ять декілька класичних текстів. Ми щороку отримуємо когось такого, як ти, провінційного селюка, який вважає: лише тому, що склав іспит, він заслуговує на мій час та увагу. Зрозумій це, південко. Іспит нічого не доводить. Дисципліна та вміння — єдине, що має значення в цій Академії. Можливо, той хлопець… — Дзюнь показав пальцем у напрямку, куди пішов Неджа, — козел, проте він має задатки командира. А ти — лише нікчемна селючка.
Тепер на Жинь витріщався весь клас. Очі Кітая розширилися від співчуття. Навіть Венка була приголомшена.
У вухах Жинь дзвеніло, приглушуючи Дзюневі слова. Вона почувалася маленькою. Здається, могла розсипатися на порох. «Не смій плакати». Очі пульсували від безтямного бажання стримати сльози. «Будь ласка, не смій плакати».
— У своєму класі я не потерплю баламутів, — сказав Дзюнь. — На жаль, я не маю повноважень відрахувати тебе з Академії, але як майстер бою можу зробити так: віднині тобі заборонено користуватися тренувальними залами і тренувальним спорядженням. Ти не торкатимешся стелажів зі зброєю. Не тренуватимешся в студії у вільний час. Ти й ногою сюди не ступиш, доки я вестиму заняття. Не проситимеш старших студентів учити тебе. Мені ні до чого, щоб ти створювала проблеми в моїй студії. А тепер геть з очей.
Роздıл 5
Похитуючись, Жинь вийшла з внутрішнього двору. Дзюневі слова знову й знову відлунювали в думках. Раптом у неї запаморочилося в голові, ноги підкосились, а в очах потемніло. Вона сповзла по кам’яній стіні й притиснула коліна до грудей. Кров шалено бухкала у вухах.
Потім тиск у грудях посилився, і вперше вона розплакалася, схлипуючи та затуляючи обличчя руками, аби ніхто не почув.
Вона плакала від болю. Від сорому. Але передусім тому, що довгі два роки підготовки до Кедзю нічого не означали. Вона на роки відстає від однолітків у Сінеґарді. Не володіє бойовими мистецтвами, вже не кажучи про родинні техніки, навіть такі дурнуваті на вигляд, як у Неджі. Вона не займалася з дитинства, як Венка. Не є надзвичайно розумною й не має ейдетичної пам’яті, як Кітай.
А найгірше, що тепер вона не зможе надолужити. Жинь знала, що хоч як млосно їй від самої думки про це, але без наставництва Дзюня вона нізащо не пройде Випробування. Жоден майстер не обере учня, не спроможного битися. Сінеґард — передусім військова академія. Якщо вона буде неспроможною на полі бою, то в чому сенс?
Покарання від Дзюня нічим не краще за виключення з Академії. Це кінець. За рік вона повернеться в Тікані.
«Але Неджа атакував першим».
Що більше вона про це думала, то швидше з відчаю в ній кристалізувався гнів. Неджа намагався вбити її. Вона лише захищалася. То чому ж її вигнали з занять, а Неджа відбувся лише ляпанцем по зап’ястку?
Але саме це якраз і було зрозуміло. Неджа — сінеґардський вельможа, син Воєначальника, а вона — провінціалка без зв’язків і статусу. Виключення Неджі завдало б проблем. Він важливий. А вона ні.
Ні, з нею не можна так поводитися. Нехай вони вважають, що можуть струсити її, як сміття, але вона не лежатиме тут і не миритиметься з цим. Вона прийшла з нічого. І не збиралася повертатися в ніщо.
Ворота з внутрішнього двору розчинились, і звідти почав виходити клас. Однокласники Жинь оминали її, немовби зовсім не бачили. Затримався лише Кітай.
— Дзюнь зараз прийде, — сказав він.
Жинь схопилася за простягнуту руку й мовчки підвелася. Витерла обличчя рукавом і шмигнула носом.
— Я серйозно, — мовив Кітай. Він поклав руку їй на плече. — Неджу він відсторонив лише на тиждень.
Вона сильно стиснула його руку, досі нестямно витираючи очі.
— Це тому, що Неджа народився зі срібною ложкою в роті. Неджі все минулося, бо його батько тримає за яйця половину факультету. Неджа з Сінеґарда, тож Неджа особливий, Неджа має право тут бути.
— Годі тобі, ти теж маєш право тут бути, ти склала Кедзю…
— Кедзю нічого не означає, — уїдливо відказала Жинь. — Кедзю — це хитрість, аби тримати неосвічених селян там, де їм і місце. Якщо комусь вдається прослизнути через Кедзю, все одно знайдуться підстави для відрахування. Кедзю тримає нижчі верстви суспільства в покорі. Дає нам можливість мріяти. Це не драбина нагору, а спосіб тримати таких, як я, саме там, де вони народилися. Кедзю — це наркотик.
— Жинь, це неправда.
— Так і є! — Вона гупнула кулаком у стіну. — Але вони не позбудуться мене так просто. Я не дозволю. Не дозволю.
Раптом Жинь хитнулася. В очах знову почорніло, але потім зір повернувся.
— Велика Черепахо, — промовив Кітай. — З тобою все гаразд?
Вона повернула голову до нього.
— Про що це ти?
— Ти спітніла.
Спітніла? Вона не спітніла.
— Усе гаразд, — промовила вона. Голос прозвучав незвично гучно, у вухах дзвеніло.
— Жинь, заспокойся.
— Я спокійна! Я абсолютно спокійна!
Вона була ні фіга не спокійна. Вона хотіла щось ударити. Хотіла закричати на когось. Гнів пульсував у ній, ніби хвиля жару.
А тоді живіт скрутило таким болем, немовби її вдарили ножем. Вона різко хапнула ротом повітря й схопилася за діафрагму. Відчуття було таке, немовби хтось водив зазубреною каменюкою в її нутрощах.
Кітай схопив її за плечі.
— Жинь? Жинь?
Вона відчула раптову хвилю нудоти. Удари Неджі завдали їй внутрішніх ушкоджень?
«О, просто чудово, — подумала вона. — Тепер ти не лише принижена, а й травмована. Зачекай, вони спостерігатимуть за тим, як ти заповзатимеш у клас. Неджі це сподобається».
Жинь відштовхнула руку Кітая.
— Не треба… Облиш мене!
— Але ти…
— Зі мною все гаразд!
Тієї ночі Жинь прокинулася від дуже дивного липкого відчуття.
Її білизна здавалася холодною, штани були такими, як тоді, коли вона ще маленькою надзюрила в ліжко вві сні. Але ноги надто липкі, щоб бути в сечі. Жинь вибралася з ліжка, серце шалено калатало в грудях, але все ж тремтливими пальцями вона запалила лампу.
Глянула на себе й мало не закричала. Свічка м’яко освітила величезні багряні плями. На ній було дуже багато крові.
Жинь щосили намагалася вгамувати паніку, змусити себе думати раціонально. Гострого болю вона не відчувала, лише глибокий дискомфорт і роздратування. Її не вдарили ножем. Внутрішні органи також не ушкоджені. За мить свіжа цівка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макова війна, Ребекка Куанг», після закриття браузера.