Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

21 Глава

Зоя

- Андрію, а хто просить?

– Був уже у нас разок. Молодий, красивий. Дуже заможний. Не бійся, він не з тих, хто здатний образити і дозволити собі зайве.

- Гаразд. Скажи йому, що чекав би мене у віпі. Я переодягнуся і прийду.

- Ок. Тільки ти прийди.

- Звісно. Хіба я обманювала хоч раз наших клієнтів?

– Ні. Гаразд, я проводжу його поки що, - відповів Андрій і вийшов із гримерки.
У планах я не мала танцювати сьогодні приват. Хотіла якнайшвидше повернутися додому і лягти спати.
Молодий, гарний, багатий. Мені стало цікаво, а раптом це саме той чоловік, про якого розповідала Марґо?
Він помітив мене на сцені біля жерди і захотів, щоб я особисто для нього станцювала в приватній обстановці?
Що ж. Цікаво було б подивитись на нього. І в кого ж мені вирядитись? Костюмчик червоної шапочки підійде? - Думаю, - так.
На сцені мені вдалося розслабитися, забути про набридливу психу, і на якийсь час відключитись від реальності. Відчувати лише своє тіло, ритм та музику. А ще ловити на собі палаючі погляди чоловіків.
Дивитись можна, але чіпати не можна. Це моє правило. І я ніколи його не порушу.
Секс? Для багатьох задоволення знаходиться на першому плані, і впевнена, що багато хто хотів би отримати від мене саме це. Адже хотіти ніхто не забороняє? Але ніхто не отримає.
А з відправником повідомлень вирішила, що не більше церемонитимуся. Завтра напишу заяву, нехай розберуться. Зрештою вони мають захищати своїх громадян.
Додала останній елемент на голову, а саме червону шапочку, підтягнула білі мереживні панчохи, подивилася в дзеркало і посміхнулася до свого відображення.У віпі було темно. Тільки звучала спокійна музика. Чому так темно? Де хоч мала частка світла? Та й хто взагалі тут?
Потім різко окрема ділянка кімнати висвітлюється, начебто почувши мої претензії. Тепер я під прожектором неону.

- Танцюй, - лунає голосно і грізно. Цей чоловік не просить, він дає чіткий наказ. Я його не бачу. А він, певна річ, бачить. Думаю, сидить на дивані, зі склянкою віскі в руці, з розстебнутими кількома ґудзиками на сорочці.

- Як би ви хотіли, щоб я станцювала?

- Для початку, хотів би побачити, як ти володієш своїм тілом, як ти себе любиш і пестиш.

- Але я тільки танцюю, - намагаюся виправдатись.

- Так. Я бачив. Еротично. сексуально. Заворожливо. Я хочу побачити це. Що б тільки мій погляд ковзав по твоєму тілу, щоб тільки для мене одного танцювала.

- Біля жердини? Починати?

- Як хочеш. До речі, образ червоної шапочки мені дуже сподобався. Не боїшся, що я перетворюсь на сірого вовка і з'їм тебе?

– Ні. Не перетворітеся, – відповідаю впевнено. Хоча деякі сумніви є.

- Така довірлива? - Упевнена, що зараз він посміхається. Хоч не бачу, але відчуваю.

– Ні. Нікому не довіряю. Просто знаю, що якщо ви дозволите зайве собі, охорона відразу прибіжить на мій крик. Із цим у нас все налагоджено. Для таких випадків є кнопка тривоги.

- Так? Може, все ж таки подивимося?

- Я не збираюся з Вами сперечатися, - мене охоплює паніка.

- Боїшся, що я матиму рацію? А я все ж таки посперечався б. Сперечався на те, що охорона не прибіжить рятувати червону шапочку від сірого вовка.Знаєш, крихітко – великі гроші іноді творять дива.
Мені зовсім не подобалася наша розмова. Тут уже підкрадатися почали сумніви. А що, коли це той самий псих? Ні! Треба тікати! Потрібно тікати від сюди!

- Вибачте, але доведеться скасувати танець. Вам віддадуть гроші, які. заплатили

– Яка наївна дівчинка. Дурна, наївна дурочка.
Я метнулася до дверей, але вона виявилася замкненою.

- Великі гроші, крихітко.

– Ви не маєте права! Випустіть, негайно!
Не знаю, звідки в мене взялася сміливість, але я пройшла всередину кімнати. Хотіла подивитися в очі цьому виродку. Психу!

- О, а ти виявляється сміливішою, ніж я думав. Що ж - радий знову зустрітися, - клацає вимикачем, і на мить ми обидва завмираємо.

- Ні! Ні! Ні! - Починаю кричати, але Арнольд різко вистачає мене за руку.

- Ну, привіт, Зоя.

– Відпусти! - намагаюся вирватися, але він стискає зап'ястя міцно, спричиняючи біль.

– Ні. Я хочу танець. І ти не вийдеш із цієї кімнати, поки не станцуєш. Я заплатив. І я хочу шоу, - проходиться подушечкою великого пальця по моїх губах.
У нього зелені очі. Тоді я не спромоглася його розглянути. Та й не хотілося. А зараз він дивиться на мене так, начебто реально готовий з'їсти.

- А після танцю я все ж таки хочу твої губи на своєму члені. У мене залишився незавершений гештальт. І саме він не дає мені спокійно спати ночами.

- Ніколи цього не буде, - кусаю його за палець, і він мусить мене відпустити. Щоправда, ненадовго. Різко наздоганяє біля дверей, придавлюючи мене всією силою свого тіла і шепоче на вушко:

- Догралася, мала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно