Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

Теперішній час.
  
   Сьогодні я не один раз поверталася подумки у минуле і згадувала слова Беатріс, що мені неодмінно треба поїхати в Прованс - там на мене чекає щастя. Так і є. Моя подруга знала, що робить. Вона наш з Тео Купідон. Хоча Беатріс була в курсі моєї проблеми, вона, все ж таки, вирішила, що я та сама для її брата. Можливо, моя проблема для когось не була настільки «армагедонська», як для мене, тому Беатріс і познайомила мене з Тео. Але… я не припиняла думати, що не зможу подарувати цьому дивовижному чоловікові дитину і це мене поїдало зсередини. Мені боліло, як ніколи, бо саме від нього, я б хотіла мати дитину.
   — Про, що ти задумалась, chérie?
   — А? — Я захлопала очима.
   — Про що думаєш?
   — Не зважай.
   — Про нас?
   — Так.
   — Про що саме?
   Я сумно посміхнулась і Тео одразу здогадався.
   — Про дітей.
   — Так.
   — Лорен, прошу… — він притягнув мене до себе і всадив на коліна. Я обійняла його за шию і вдихнула аромат, який став для мене найріднішим. — Ти моє все. Я хочу, щоб ти була назавжди зі мною.
   — Я знаю. І я цього хочу, але…
   — Лорен, припини, прошу. Я кохаю тебе.
   — І я кохаю тебе, мій Тео. Але я хочу, щоб ти був щасливим, щоб ти мав сім’ю, де будуть діти.
   — Лорен, ти моя сім’я.
   — Тео…
   Я не встигла нічого додати, бо губи Тео накрили мої. Він не давав змоги ні те, що говорити, а навіть дихати. Його язик вправно володів технікою французьких поцілунків і я від цього дуріла. Розум губився і світ належав тільки нам.
   — Я кохаю тебе. Кохаю понад усе на світі. — Його важке, гаряче дихання обпікало моє обличчя.
   — І я… — важко дихаючи, я посміхалась. — І я кохаю тебе. — Я взяла його руку в свою і поклала її туди, де калатало моє серце. — Воно належить тільки тобі. Моє серце – твоє, Тео.
   Тео закліпав часто-часто, зупиняючи сльози, так само, як і я. Ці миті – це кохання.
   — Сhérie, у мене сьогодні є робота на винограднику, а потім я весь твій.
   — Добре, Тео. Я якраз вирішу свої справи з агентом.
   — Я не хочу, щоб ти їхала.
   — Я цього і не планую. Мені просто треба з’ясувати, що ж там такого невідкладного. От і все. — Я посміхнулась, але чесно кажучи, хвилювалась, з якими новинами я буду після дзвінка до свого агента.
   — Добре. — Тео поцілував мене ніжно і неквапливо. — Я намагатимусь швидше впоратись з роботою.
   — Чекатиму.
   Я підвелась з колін Тео, і він встав зі стільця. Обійнявши мене, він знову поцілував мене, і побажавши гарного дня, поспішив у своїх справах. А мені час владнати свої.
   Увійшовши до будинку, я піднялась сходами до нашої кімнати, і всівшись на ліжку, набрала номер свого агента.
   — Анастейша, привіт.
   — Ну нарешті! Лорен, де ти ділася? — Затараторила вона.
   — Ти ж знаєш, де я. У мене відпустка в Провансі.
   — Знаю, знаю, але у мене чудова новина! — З захватом мовила Анастейша.
   — І яка ж? — Я чомусь розхвилювалась, чекаючи на її відповідь.
   — Пам’ятаєш, ти давала мені ще незавершену книгу,… так от… допиши її! Вже через місяць – я пообіцяла головному редактору, що книга буде повністю готова. Вона сподобалась мені, вона сподобалась їй… тож…
   — Стоп! Анастейша, я не давала тобі цю книгу, вона була в моєму нотатнику. Як сталося, що він потрапив до тебе? І як ти могла без мого відома, віддати нотатки редактору?
   — Ну… «вибач» Лорен, я взагалі-то твій агент, моя справа допомагати тобі та займатися піаром, а ти ще чимось незадоволена. — Хмикнула та і продовжила: — Нотатник лежав на столі… і я подивилася в нього… ну а далі ти знаєш. В тебе є місяць, щоб дописати книги і повернутись до Нью-Йорку, щоб владнати усі справи і звичайно почати рекламну кампанію.
   — Що? Ти це зараз серйозно? Як ти хочеш, щоб я це зробила?
   — Як завжди – швидко, якісно та з ентузіазмом! — Оголосила вона і швидко додала: — На зв’язку Лорен. Я в тебе вірю. — З цими словами, Анастейша поклала слухавку.
   Я була в повному сум’ятті. Як бути? Що робити? Я не це планувала. Звичайно, я люблю свою роботу, я обожнюю її, але… я не хочу їхати з Провансу. Я не хочу їхати від Тео. Не знаю, як тепер про це сказати Тео,… як нам бути? Він не може поїхати зі мною, а мені потрібно буде поїхати до Нью-Йорку. Я не знаю, як на довго… я вже взагалі нічого не знаю.
   Встаючи з ліжка, я почала ходити туди-сюди, не знаючи, як бути далі.
   Всівшись знову на ліжко, я відкрила ноутбук і швидко написала Беатріс.

   Лорен.
   Тема: Порада.
   Привіт, моя люба Беатріс.
   Хочу поділитись неймовірною новиною
   Я і Тео – ми разом.
   Але є так багато «але».
   Я не знаю, що робити.
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Лорен.

   Я дуже сподівалась, що Беатріс поруч з ноутбуком. Мені так була потрібна її дружня підтримка та звичайно порада. Доки я чекала на її лист, я встигла десять разів сісти і встати, перекусити круасанами та кавою і от нарешті, - лист від Беатріс.

   Беатріс.
   Тема RE: Порада.
   Лорен! Моя люба Лорен!
   Я щаслива за вас! Я неймовірно щаслива!
   Двоє моїх рідних людей знайшли щастя одне в одному.
   Я знала, знала, що ви створені одне для одного.
   Лорен, прошу не треба поїдати себе зсередини.
   У вас все буде добре.
   Що тебе хвилює? Все та сама тема?
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Беатріс.

   Лорен.
   Тема RE RE: Порада.
   Я знаю, знаю як ти за нас радієш і це безцінно.
   О, моя люба подруго. Як багато мене хвилює.
   По-перше, так… тема і досі актуальна, я б сказала, як ніколи.
   Я кохаю твого брата. І дуже хотіла б подарувати йому справжню сім’ю.
   А ще мені пропонують повернутись до Нью-Йорку.
   Моя нова книга, вірніше нотатки, сподобались моєму агенту.
   Я не знаю, що робити. Як мені поговорити з Тео.
   О, Беатріс… чому все так складно…
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Лорен.

   Натиснувши відправити, я дивилася, як загіпнотизована у монітор, чекаючи на відповідь Беатріс. Вона ніколи не ускладнювала життя, вона намагалася знайти скрізь позитив та вирішення проблем, кажучи, що безвихідних ситуацій немає. Тому, я дуже сподівалася на її позитивну думку, а головне на допомогу.
   Нове сповіщання. Я накинулася на лист.

   Беатріс.
   Тема RE RE RE: Порада.
   Ти вже його сім’я.
   Тео тебе кохає. Ти кохаєш його.
   Коли люди сходяться,… одружуються, ніхто не знає -
   будуть у них діти, чи ні. То, що тоді – нікому не будувати плани?!
   Звичайно, що будувати! І ви з Тео на це заслуговуєте.
   Що до іншого питання. Поговори з ним, а далі вирішите разом.
   Ти занадто переймаєшся.
   Тео полетить з тобою. Гарантую.
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Беатріс.

   Я дивилася на лист, доки сльози не затуманили мої очі. Витерши солоні струмки з обличчя, я посміхнулась. Мені так потрібно було почути, що все буде добре. Беатріс своїм позитивом витягнула мене з безодні депресії. І коли мені було добре, чи не дуже, - вона завжди була поруч. Це справжня дружба, яку я безмежно ціную.
   У мене ніколи не було сестри, а Беатріс стала нею.

   Беатріс.
   Тема RE RE RE RE: Порада.
    Дякую за ці слова. Вони мене трохи заспокоїли.
    Я збиралась поговорити з Тео, я б ніколи не залишила його в невіданні.
    Сьогодні ж я з ним поговорю. Як я йому це і обіцяла.
    Беатріс, як же він поїде зі мною, якщо він дав обіцянку?
    P.S. Люблю тебе.
    Твоя подруга Лорен.

    Відповідь прийшла за хвилину.

   Беатріс.
   Тема RE RE RE RE RE: Порада.
   Яка ще обіцянка?
    P.S. Люблю тебе.
    Твоя подруга Беатріс.

    Я насупилась. Як вона могла не пам’ятати?!

   Лорен.
   Тема RE RE RE RE RE RE: Порада.
   Ту, що він дав батькам.
    P.S. Люблю тебе.
    Твоя подруга Лорен.
  
   Беатріс.
   Тема RE RE RE RE RE RE: Порада.
   Він про від’їзд?
    P.S. Люблю тебе.
    Твоя подруга Беатріс.

   Лорен.
   Тема RE RE RE RE RE RE RE: Порада.
   Так.
    P.S. Люблю тебе.
    Твоя подруга Лорен.

   Беатріс.
   Тема RE RE RE RE RE RE RE RE: Порада.
   Він здурів?!
   Я з ним поговорю.
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Беатріс.

   Я перелякано дивилась на лист і швидко відповідала.

   Лорен.
   Тема RE RE RE RE RE RE RE RE RE: Порада.
   Ні. Це його рішення.
   Я його поважаю.
   Слово чоловіка в наш час – це на вагу золота.
   Прошу, не потрібно йому нічого говорити.
   Будь ласка, Беатріс. Пообіцяй.
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Лорен.

   Беатріс.
   Тема RE RE RE RE RE RE RE RE RE RE: Порада.
   Добре. Якщо ти так хочеш.
   Я нічого йому не скажу.
   Ви такі дивні. Ви так ускладнюєте своє життя.
   Батьки все зрозуміють. Їхнє щастя в тому, щоб щасливими були діти.
   Не ускладнюйте. Прошу.
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Беатріс.

   Лорен.
   Тема RE RE RE RE RE RE RE RE RE RE RE: Порада.
   Я тебе розумію, але і його розумію.
   Тео справжній чоловік.
   Беатріс, дякую, що ти у мене є.
   До нового листа, люба подруго.
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Лорен.

   Беатріс.
   Тема RE RE RE RE RE RE RE RE RE RE RE RE: Порада.
   Це справжнє кохання.
   Я щаслива.
   У вас все вийде. Я вірю.
   Дякую, що ти у мене є, моя люба подруго.
   До нового листа))
   P.S. Люблю тебе.
   Твоя подруга Беатріс.

   Закривши ноутбук, я вирішила освіжитись під душем, а потім приготувати обід, доки Тео важко працює.
   Беатріс була права, ми все ускладнюємо. Я це розуміла, але у кожного свої страхи,… свої «таргани». І як би я не хотіла логічно думати – страхи прокрадались в мою голову і я знову вела боротьбу. Важко боротись із самою собою. Дуже важко.
   Змиваючи пінку, я все думала за дітей,… Нью-йорк і обіцянку Тео. Думки були, як сніжний ком, який ставав дедалі більшим.
   Вимкнувши воду, я витерлась рушником, одягнула сарафан і поспішила на кухню, рятуючись від думок за приготуванням обіду. Діставши із холодильника величезний шматочок сьомги, я розділила його навпіл і вирішила запекти з травами і плавленим сиром. Цей рецепт я піддивилася у одній із кулінарних програм. Запакувавши сьомгу з усіма ароматними травами та сиром, і завернувши у фольгу, я поставила її пектись. Доки вона готувалась, я вирішила зробити легкий салат з руколи, помідорів чері та соусу.
   Якраз, коли я завершувала готувати обід, у дім увійшов Тео. Зустрівшись з ним поглядами, ми посміхнулись одне одному і я задивилася на мега сексуальну ямочку на його щоці. Все, як завжди – я зачарована.
   — Господи! Як же смачно пахне! — Він підійшов до мене, і цмокнувши у губи, промовив: — Я спітнів. Прийму швидко душ, переодягнусь і одразу їсти. Слинка тече.
   Я ще ширше посміхнулась.
   — Не поспішай. У тебе ще хвилин п’ятнадцять є. Я поки що накрию столик на веранді.
   — Добре, chérie. — Поцілувавши мене у шию, він поспішив на другий поверх.
   Лише один поцілунок і я вже вся палаю. Після вечері я неодмінно хочу отримати десертик. Від цієї думки я засяяла. В серці лоскотала, а трусики починали бути вологими. О, цей француз!