Читати книгу - "Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру"

class="p1">ЛЮСІ: Тато?! До чого тут він? Якщо вже на те пішло, то й він такі бари відвідував! Що ти взагалі знаєш про тата?! Прийде одного дня і подивиться на мене по-справжньому! Як чоловік. Треба станцювати для нього в лікарні! Може, це поверне його до життя!

412: О, я не проти!

413: Вам, недоумку, пощастило, що ви вже в комі!

412: Нарешті містер нечема спромігся відреагувати!

САЛЛІ: Або ти кидаєш цю роботу, або негайно залишаєш цей будинок!

ЛЮСІ: Не кажи дурниць! Чим ти ліпша за вузьколобу педраду? Хочеш викинути мене на вулицю, правда? Вважаєш, що цей будинок твій?

САЛЛІ: Усі рахунки оплачую я.

ЛЮСІ (кидає кілька купюр): Ось тобі всі рахунки! (Знову починає танцювати.) А ось рахунки за наступний місяць! Тоні, хочеш, станцюю для тебе? Гей, Тоні! (Ентоні дає їй ляпаса.) Я вас ненавиджу! О, знали б ви, як ви мені обридли! Але не хвилюйтеся, танцювати я зможу недовго. У чотири місяці вагітність помітна. Гадаю, хазяїн буде не в захваті.

Вона виходить.

САЛЛІ: Що вона каже?! Вона вагітна?

ЕНТОНІ: Боюся, що так!

САЛЛІ: Нічого собі! (Пауза.) Знаєш, я впевнена, що вона це зробила навмисне. Їй відомо, що ми вже два роки намагаємося зробити дитину. Відомо ж, хіба ні?! Тож міс залітає від першого-ліпшого лабра!

ЕНТОНІ: Саллі, заспокойся!

САЛЛІ: Хіба мені це потрібно?! Скажи чесно: мені це потрібно?!

ЕНТОНІ: Можливо, вона казна-чого навигадувала...

САЛЛІ: О, ні... Уже кілька днів як вона інша. Тепер я розумію, у чому річ. Що вона собі думає? Гадає, так просто бути зразковою донькою, улюбленицею, без права на помилку й на сльози?! О, як мені кортіло плакати! І ревіти! Певно, це так приємно — ревіти вголос! Але ж ні — Саллі сильна, Саллі мусить бути сильною дівчинкою! Часом уранці, коли дивлюся на себе в люстро, то не бачу себе — здається, що я прозора... Можливо, я надто правильна, це заважає дорослішати... А знаєш, що, Тоні? Коли Люсі сказала, що танцює в барі, на якусь мить я позаздрила їй — і це мене налякало! Було дуже страшно... Моторошно не розуміти, хто ти насправді... Чому ти ніколи зі мною не розмовляєш? Бо ти чоловік, а чоловіки — хтось про це колись писав — мають зберігати гордовиту мовчанку? Можливо, саме мовчанка і заважає нам народити дитя... Тієї миті я відчула, що Всесвіт — величезний, а ми — крихітні!.. І такі самотні!.. Жити значно легше, коли знаєш, що тебе люблять і розуміють...

Робить рух до виходу.

ЕНТОНІ: Саллі!

САЛЛІ: Так?..

ЕНТОНІ: Я шкодую, що так розчарував тебе...

Пауза. Саллі виходить.

10.

ЛЮСІ (до батька): Раніше траплялося, я розмовляла з Богом. У вбиральні, на вулиці — всюди. Просила в нього всяке... Наприклад, отримати сяку-таку оцінку за якийсь предмет. Господь виявився поганим ділком. Я нечасто отримувала хороші оцінки. І все одно продовжувала з ним говорити. Навіть його мовчання мене втішало. Воно не мало нічого спільного з твоїм мовчанням. О, це було так страшно! Ти відкладав мій щоденник — і цілу вічність ані словом до мене не звертався! Ліпше дав би кілька ляпасів... Але ж ні, жодного... (Пауза.) Ти навіть не уявляєш, тату, як мені потрібна твоя порада. Хоч би словечко!

412: Добре, що я не на вашому місці. Чого варті всі ваші теорії про Всесвіт порівняно з нещасною дівчиною, яка молить вас про пораду? Що ж, принаймні, ваші гени задоволені. Бо, здається, справа в дитині.

413: Цитьте! Лишень погляньте!

412: А це що за одна?

413: Сьюзан.

412: Та, що вас зі сходів спустила?

413: Слухайте, я починаю шкодувати за попереднім 412-м!

412: А я з нетерпінням чекаю на наступного 413-го! Годі з мене ваших пихатих промов, містере Всезнайко!

413: Цікаво, що вона тут забула?

СЬЮЗАН: Тоні! (Ентоні, який куняє у кріслі, підхоплюється.) О, даруй...

ЕНТОНІ: Це ти?! Нічого собі! (Протирає очі.) Котра година?

СЬЮЗАН: Майже восьма вечора. Усе гаразд?

ЕНТОНІ: Я бачив дивний сон... Твій батько був з одним типом... знаєш, бувають такі, що все знають... Гадаю, це був його сусід по палаті... і вони розмовляли. Як звичайні люди. І Люсі була там, але вона їх чомусь не чула... Словом, цілковита дурня! Добре, що ти так швидко прилетіла!

СЬЮЗАН: Мені пощастило. У літаку було одне вільне місце. А Саллі де?

ЕНТОНІ: Гадаю, у спальні... Як ти увійшла?

СЬЮЗАН: Двері були відчинені.

Ентоні підводиться з настороженим виглядом. Він виходить.

412: Отже, я схожий на хвалька?!

413: Він не хотів образити...

412: Наступного разу візьму дорожчий страховий поліс! Аби поклали до окремої палати!

ЕНТОНІ: Її немає...

СЬЮЗАН: Може, по закупи вийшла... Чому ти так налякався? Що тут взагалі відбувається?!

ЕНТОНІ: І це запитуєш ти!

СЬЮЗАН (з усмішкою): Що ж... Щодо нашої справи, то я знайшла дещо цікаве... Поговоримо зараз чи почекаємо на Саллі?

ЕНТОНІ: Може, спершу облаштуєшся?

СЬЮЗАН: Я поселилась у готелі.

ЕНТОНІ: Он як? Гаразд, тоді говори...

СЬЮЗАН: Я продивилася кілька давніших справ. Першу датовано 1925 роком. Так званий «Суд над мавпою». У штаті Теннессі вчителя засудили до штрафу в 100 доларів за порушення тамтешнього закону, що забороняв викладати будь-яку теорію, яка заперечувала б біблійну версію творіння.

ЕНТОНІ: Вау! Закон діє досі?

СЬЮЗАН: Ні, його скасували 1967 року.

ЕНТОНІ: 1967 року?! Неймовірно!

СЬЮЗАН: А ось тобі кумедна історія: в Оксфорді 1859 року один професор, обурений припущенням Дарвіна, поцікавився в нього: «А ви сам від мавпи походите по лінії дідуся чи бабусі?». Дарвін спокійно відповів, що ліпше мати за предка мавпу, аніж невігласа. (Вони сміються.) 1968 року, а потім 1987-го ортодокси програли два процеси. Вищий суд вирішив, що заборона викладати теорію еволюції суперечить Конституції, де записано, що церква відокремлена від держави. Однак відтоді ситуація змінилася... Джорджа Буша обрали вдруге. І якщо Саллі подасть позов, то за теперішніх політичних умов я не впевнена, що вона виграє. Навіть якщо виграє... це обійдеться дуже недешево...

ЕНТОНІ: Ти прилетіла із Сан-Дієго, щоб повідомити мені це?

СЬЮЗАН: Я не маю права представляти в суді когось зі своїх рідних. Так каже закон. Однак я можу бути асистенткою адвоката, якого ми знайдемо.

Заходить Саллі.

САЛЛІ: Даремно ти прилетіла, Сьюзан. Я не подаватиму позов.

ЕНТОНІ: Зажди...

САЛЛІ: Я смиренно приєднаюся до стада. Мило з твого боку спробувати допомогти.

ЕНТОНІ: А може, все ж обговоримо це?

САЛЛІ: Обговоримо що? Я втомилася, сил боротися не маю. Це все.

СЬЮЗАН: Саллі, вони