Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

Ти - до голої голоти».

Слідуючий розділ поеми описує найважніше діло ботокудів - славну битву за азбуку.

О преславні ботокуди,

Де ж я гідних слів найду,

Щоб як слід ізвеличати

Вашу першу боротьбу!

Ні давніше, ні пізніш ви

Не робили тілько гуку,

Як тоді, коли велася

Славна битва за азбуку,

Неприязні елементи,

Люд підступний і завзятий,

Ваші найлюбіші букви

Ъ [Йор], ы [йори] вам хтіли взяти.

Ба, не лиш ъ [йор], ы [йори], ѣ [ять] -

Всю кирилицю забрати

Хтіли, а зате накинуть

Альфабет латинський клятий.

Ще вдодатку величались:

«Ми не вороги вам, де там!

Ми лиш просвітити раді

Вас латинським альфабетом.

Таж слова всі ботокудські

Альфабетом мож писати,

А тоді писання ваші

Буде світ увесь читати».

Але ви, герої добрі,

Не дали сим піддуритись,

Бо вам преці йшло о те,

Щоб від всього світу скритись.

«В йорах, ятях,- ви сказали,-

Тут вся ваша вартість людська,

Вся будучність, сила, слава,

Вся надія ботокудська!»

І ви сміло піднялися,

Щоб за них до бою стать,

І щосили закричали:

«Згинем за йори та ять!»

Ви три дні й чотири ночі

Ненастанно так кричали,

Тим часом підпори ваші

Три брошури написали.

В них показано доочне,

Що вся мудрість, всі науки

Всюди і у всіх народів

Почалися від азбуки,

Що затим народ усякий

Над всі скарби сього світу

Найвище цінить азбуку,

Бо азбука - то освіта.

Та не тим так ботокудам

Їх азбука дуже мила,

Але тим ще, що походить

Прямо від отця Кирила.

Правда, що святий Кирило

Ботокудом не родився,

В Ботокудії не був

І для неї не трудився.

Та його азбуки ми

Не повинні відчужитись,

Раз тому, що він святий,

Міг би в небі прогнівитись,

А по-друге, що вона

Тисяч літ уже триває

І прекрасно від римлян

Та жидів нас віддаляє.

А по-третє, що тоді,

Як її зробив Кирило,

Нею всі слова слов’янські

Мож було писать, аж мило.

«Ба, що більш, азбука - верх

Всеї мудрості й науки:

Вся наука й мудрість наша

Не йде далі від азбуки.

Хай вам ваші академії

І гімназії, і школи

Промислові - лиш азбуки

Нам не рушайте ніколи.

Так, не рушайте азбуки

Нам, кирилиці святої!

Ми за ню й на смерть готові,

Ми, азбучнії герої!

А латинських альфабетів

Ми не хочемо і знати

Злі вони для нас, бо ми

Їх не вміємо читати».

Так твердої сили волі

Вороги злякались куці

І лишили ботокудів

При їх мудрості й азбуці.

Знаменитій обрядовій боротьбі посвячені три розділи поеми, з котрих тут наводжу тільки дещо.

Найсвятіше в чоловіка -

Сли він ботокуда хвацький -

Крім азбуки, є святий

Обряд греко-уніатський.

Та-бо ж обряд се хороший!

[В нім зійшлись, як во дні оні

В Римі всі боги, з всіх вір

Щонайкращі церемонії.]

І таке його багатство,

І краса його такая,

Що ніхто його докладно

В повній цілості не знає.

Чи клякати, чи стояти,

Чи раз, два, чи три дзвонити,

Чи «мир православний», чи

«Правовірний» говорити,

Як вівтарі будувати,

Як ікони малювати,

Чи попам лице голити,

Чи їм бороди держати,-

Все те вкрите тьмою спорів

Ритуально-догматичних,

Все те тягне до таборів

Папських або схизматичних.

Неприязні елементи при помочі звісної польської інтриги роздувають сі спори для ослаблення ботокудів. Ті спіймалися на сю принаду,

Мов на знак: одні в церквах

Всі дзвінки покасували,

Другі знов позаводили

Ще й органи та цимбали.

Почалися спори - зразу глухі, далі по газетах.

А вкінці ревнули крики,

Сварки, лайки, що аж страх -

По соборчиках, касинах,

По пиварнях і шинках.

Роздалася давня пісня:

«Зрада! Шизма! Гей же! Гала!»

Декуди одверта навіть

Революція настала.

Як характерний епізод тої боротьби виведена історія о[тця] Нещасного Филимона.

У турецькім здиханаті

В горах, борах з всіх сторон

Жив преславний ботокуда,

Звавсь Нещасний Филимон,

Муж великий во язиці.

(Ботокуди всі великі,

Кождий в чім-будь). От заким ще

Почались за обряд крики,

Филимон зібрав до себе

Із цілого здиханату

Ботокудів. Як зійшлися,

Він казав заперти хату,

Заслонити вікна й так

До згромаджених промовив:

«Ботокуди, стережіться,

Бо чорт лапку нам зготовив!

Слухайте, яку покусу

Наводив сам бог на мене!

Слухайте й огнем надії

Серце розпаліть студене.

В третій день святого посту

Ліг я, трошки утруджений,

І такий мені нараз

Сон приснився божественний.

Десь немов входжу́ я в церкву,

Придивляюсь - що за диво!

Не свої якісь ікони,

Та й стоїть вся церква криво.

Ба гляджу, іде священик,

Причякнув і щось потихо

Шепче і лиш раз хреститься…

«Ов! - гадаю.- Що за лихо!»

Слухаю: органи грають,

Хлопці десь дзвінками дзвонять,

Люди раз в раз то клякають,

То встають… Гадаю: «Он як!

Певно, я в костьолі!..» Ні!