read-books.club » Детективи » Людина повертається з минулого 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина повертається з минулого"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Людина повертається з минулого" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 35
Перейти на сторінку:
разі те, що ви, не довіряючи міліції, в той же час довірилися пройдисвітові.

Андрєєв хотів заперечити, але підняв руку.

— Облиште. Я знаю, що ви скажете. Раджу не сушити собі голови над завданням, якого не тільки ніхто не покладав на вас, але навіть не мав такого наміру.

— Товаришу інспекторе, — тихо промовив Андрєєв. — Це завдання поклала на мене моя покійна мати. А що зробили б ви, коли б узнали, що вашого батька убили?

— Саме те, що роблю тепер, — відповів я. — Виконував би свою роботу. Ми найкраще мстимося за вбитих, коли сумлінно виконуємо роботу, кожен на своїй ділянці. Ви — на вашій, я — на своїй.

Андрєєв подивився на мене, наче хотів щось сказати, але промовчав.

— Не забувайте, — вів я далі, — що кожен убитий є чиїмось батьком. І якщо в нас вбивства віддавна стали рідкістю, то цим ми завдячуємо не сирітській помсті. Інакше злочинність не зменшувалася б, а подвоїлася б. Ви, певно, чули що-небудь про «криваву помсту». Ланцюгова реакція.

До вашого відома, я нікого не збирався вбивати…

Не сумніваюся. Але чи певні ви, що ніхто не готувався вбити вас?

Немов музична ілюстрація до мого тривожного запитання кімнату виповнив дзенькіт розбитої шибки. І я, і господар підскочили майже одночасно. Я зробив Андрєєву знак рукою лишатися на місці, швидко ступив до вікна і обережно визирнув. Кілька хлоп'ят панічно тікали парком.

— Шибайголови! — гукнув я їм услід. — Ось я вам покажу!..

Атож, покажеш їм. Тільки й того, що розпочати слідство про вибиті шибки.

Небезпечний предмет лежав у кутку кімнати. Як і слід було сподіватися — звичайний тенісний м'яч. От і весь замах.

Мій візит закінчився.

— Ну, що ж, — проказав прощаючись. — Запишіть номер мого телефону. Як щось пригадаєте або що-небудь трапиться, дзвоніть. Маю відчуття, як висловилися ви, що це не остання наша зустріч.

Андрєєв усміхнувся. Потім записав номер мого телефону.

«Візит без особливих наслідків», — думав я, перетинаючи садок. Але в нашій роботі наслідки не завжди з'являються одразу. Яка-небудь розмова, що може здатися комусь зовсім пустопорожньою, іноді спричиняє масу цікавих наслідків. І між іншим, породжує у твоїй голові нові запитання.

З-поміж багатьох питань, які в ту мить найбільше докучали мені, було одне: куди піти обідати? Цю складну проблему несподівано розв'язав транспорт: трамвай зупинився на площі Леніна. Я зайшов до закусочної. Знайшов місце, але замовити обід швидко не пощастило. Добре, що було над чим подумати, тож я міг згаяти час. Нарешті офіціант підійшов і майже радісно повідомив, що нічого, окрім смаженої надениці,[12] немає.

— Саме наденицю й хочу…

Чоловік поспішив зникнути.

— І один салат… — гукнув я йому вслід. Той навіть не озирнувся.

— І склянку вина… — додав я, хоча офіціанта вже не було видно.

Уявіть собі моє здивування, коли всього через п'ятнадцять хвилин усі три замовлення було виконано. Офіціант-віртуоз. На льоту приймає, запам'ятовує і виконує замовлення.

Надениця майже холодна, але я звик тільки до застиглих страв, тож мені видалося, що вона гаряча. Апетитно давлюся, одночасно вирішуючи службові питання. Найбільше мене цікавила історія з тими фактами. Майже доведено, що в Медарова справді були якісь докази проти Танева. І так само майже доведено, що ті докази — це документи. Довгі роки, поки Медарова не було, вони, очевидно, зберігалися в маленькій скриньці. На жаль, скринька, як і самі докази, десь зникла. Якщо папери попали до того, хто найбільше ними цікавиться, шукати їх далі — марна справа. Існує, проте, й інше припущення; Медаров міг залишити документи на тимчасове зберігання у когось із своїх знайомих. І це досить імовірно, враховуючи, що Танев для Медарова був «небезпечною людиною». Небезпечна людина, знищуючи докази, могла знищити й того, хто їх носив при собі. І навпаки: власник таємних документів перебував у відносній безпеці, коли небезпечна людина знала, що ці документи передано третій, невідомій їй людині. Взагалі механізм добре організованого шантажу…

Я заплатив по своєму скромному рахунку й підвівся, шкодуючи, що не зможу піти в кіно. Добре все-таки, що Медаров мав невелике коло знайомих. Я сподівався обійти всіх за один вечір. Оскільки Андрєєва із списку вже викреслено, я подався до Сиракових.

Власне, чи викреслено об'єкт «Андрєєв» із списку, чи ні, буде видно далі. Лагідні сині очі у людини ще не означають, що кожне її слово слід брати на віру.

Сонце того дня не поспішало ховатися. Мабуть, хотіло подивитися матч «Славія» — «Левський». І судячи по тому, який натовп сунув до стадіону, на змаганні мало бути чимало глядачів. На жаль, я мусив іти на свій матч. Без публіки й овацій. Правда, це не означає, що в разі неуспіху мене не затюкають. Буду освистаний мовчазно, але це ще болючіше.

Ось і дім Сиракових. Цього разу задля розваги почну відвідини з горішнього поверху.

— А, це ви? — усміхнулася Ліда, відчинивши мені двері. — Який збіг… Я саме думала про вас.

— Дуже мило, — проказав я. — Сподіваюсь, ви не думали нічого лихого.

— Навпаки. Хочу намалювати вас як позитивного героя.

— Гм… — пустив я в дію свій улюблений вигук, заходячи до майстерні. — В цій ролі я ще не був.

— Я згадала про вас у зв'язку з Медаровим, — пояснила Ліда.

— Невже? Ну, тоді це справді збіг. Я теж згадав про вас у зв'язку з Медаровим…

— Пам'ятаєте, — вела далі дівчина, не слухаючи мене, — я хотіла намалювати портрет Медарова? Потім од вас дізналася, що він помер. Одначе думка про той хижацький образ не залишала мене. А ви казали, що від таких образів особливої користі нема. У ваших словах було щось справедливе. В тому розумінні, що образ не може бути темою сам по собі. І через те у мене виникла ідея використати той образ як протиставлення…

— Цікаво… — пробурмотів я, глянувши на годинник.

— Я вирішила створити конфліктну композицію, побудовану на двох образах: нове і старе, ви і Медаров…

— Гм… А якою точно буде ситуація? Сидимо й бесідуємо? Чи…

— Саме в цьому складність проблеми: якою буде ситуація. Я сподівалася, що ви порадите мені.

— Сумніваюсь, — похитав я головою. — У нашому відомстві справді є гурток художньої самодіяльності, але, зізнаюсь, я ще туди не записався.

— Ви могли б допомогти мені як практик…

— Добре, — погодився я, — подумаю. А тепер допоможіть мені ви.

Ліда запитливо подивилася на мене.

— Медаров часто приходив сюди. Ви добре ставилися до орла-стерв'ятника. Природно припустити, що й він відчував якусь симпатію до вас. Можливо, навіть певну дозу довіри…

Я замовк і

1 ... 20 21 22 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина повертається з минулого», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина повертається з минулого"