Читати книгу - "Лялька"

— А я б не називала їх нічними кошмарами, — заперечила доктор Престон-Гол. — У цих снах немає нічого страшного. Ти проектуєш на них свій страх.

— З усією повагою, значно легше так говорити, якщо ви не провели тринадцять місяців та один день свого життя у справжньому пеклі.

Доктор змінила тему, відчувши, що Вульф радше витратить решту часу на суперечки, аніж розповість їй щось особисте. Вона розрізала запечатаний конверт, який він приніс із собою, й уважно проглянула знайомий черговий тижневий звіт від Фінлі. З виразу її обличчя здавалося, що вона починала думати, що це величезне витрачання часу, паперу й чорнила, чим так само це вважав і Вульф.

— Здається, детектив Шоу більше ніж задоволений тим, як ти впорався зі стресом кількох минулих днів. Він поставив тобі 10 із 10. Один лише Бог знає, що лежить в основі цієї його системи оцінювання, але… для тебе це добре, — різко відповіла вона.

Крізь відчинену віконну раму Вульф дивився на величезні будинки навпроти Квін Анназ Ґейт. Кожний із них зберегли в бездоганному стані або турботливо реставрували до колишньої величі. Якби сюди не долинав віддалений гомін хаотичного міста, що прискорювався з початком нового несамовитого тижня, він зміг би навіть повірити в ілюзію, що вони опинилися в минулому. До задушливої кімнати пробирався легкий вітерець, хоча температура вже вранці сягнула 28 градусів.

— Я збираюся порекомендувати, щоб до завершення цієї справи ми зустрічалися двічі на тиждень, — промовила доктор Престон-Гол, усе ще читаючи детальний звіт, сторінки якого, як підозрював Вульф, Фінлі нашкрябав своїм незрозумілим почерком.

Вульф напружився, намагаючись контролювати себе і не стискати кулаків перед своїм психіатром.

— Я ціную вашу турботу…

Однак його тон свідчив про протилежне.

— … проте в мене немає на це часу. Я мушу впіймати вбивцю.

— В оцьому «Я» і є корінь нашої проблеми. І саме це мене й непокоїть. Хіба такого вже не траплялося раніше? Відповідальність за те, щоб упіймати його, лежить не тільки на тобі. У тебе є колеги, підтримка.

— У мене в цьому більший досвід.

— А в мене є професійні обов’язки, — зрештою сказала вона.

У Вульфа склалося переконливе враження, що як тільки він зараз не припинить сперечатися, вона може запропонувати зустрічатися тричі на тиждень.

— Тоді домовилися, — промовила вона, гортаючи свій щоденник. — Зможеш у середу вранці?

— У середу я докладатиму усіх зусиль, аби не допустити, щоб чоловіка на ім’я Віджай Рана вбили.

— Тоді в четвер?

— Гаразд.

— О дев’ятій?

— Гаразд.

Доктор Престон-Гол підписала папери й люб’язно всміхнулася. Вульф підвівся й попрямував до дверей.

— І ще, Натане, — Вульф знову розвернувся до неї обличчям, — бережи себе.

***

Після суботніх жахіть Сіммонс наполіг, щоб у неділю Вульф узяв собі вихідний. Вульф підозрював, що його шеф лише прикривав власний зад і перед тим, як він приступив би до виконання своїх обов’язків, вирішив підстрахуватися підписом психіатра.

Він скористався «Теско Експрес» і накупив достатньо їжі для того, щоб відсидітися решту вихідного, справедливо підозрюючи, що купа репортерів із нетерпінням чекатиме його повернення біля будинку. На щастя, він зміг обійти більшість із них, перетнувши поліційну загорожу, що й досі залишалася на місці, доки експерти-криміналісти не закінчать свою роботу.

Вульф використав цей незапланований вихідний для того, щоб розібрати деякі коробки з тих, які Андреа спакувала для нього багато місяців тому. Вони були більше схожі на жалюгідну половину будинку, бо він був справедливо впевнений, що його колишня не змогла б запхнути авто в жодну з коробок 2 на 2, складених попід стінами.

За суботній вечір і неділю він проігнорував сімнадцять її дзвінків, хоча все-таки відповів на дзвінок своєї матері, й упродовж перших двох хвилин розмови здавалося, що все, що трапилось, і справді її стурбувало, однак потім вона заговорила про нагальніші питання, як-от зламана загорожа Естель по-сусідству, і на це витратила решту сорок хвилин. Вульф пообіцяв приїхати в Бат, щоби полагодити її на якісь із липневих вихідних, утішаючи себе думкою, що йому не доведеться цього робити, якщо 14 липня його жорстоко вб’ють.

***

Коли Вульф зайшов до відділу розслідування вбивств та інших серйозних злочинів, його привітав звук дриля. Команда перевірених робітників почала відновлювати затоплену кімнату для допитів. Коли він ішов офісом, якийсь незнайомець запропонував йому чашку кави, а інший (хто навіть ніяк не був причетний до справи) упевнено сказав: «Ми впіймаємо його». Інші ж повністю уникали ходячого потенційного мертвяка, можливо, остерігаючись, що для того, щоб убити його, вбивця скористається отруйною рибою чи якоюсь рослиною, і це може якось вплинути й на них.

— Нарешті, — сказала Бакстер, коли він підійшов до їхнього з Едмундсом столу. — Добре було відпочивати, поки ми виконували твою роботу?

Вульф проігнорував кепкування. Він краще за інших знав, що ворожість була для Бакстер стимулом: засмученість — агресією, розгубленість — спротивом, засоромленість — жорстокістю. Від того випуску новин суботнього вечора вона була незвично тихою і навіть не намагалася зв’язатися з ним, попри те, що була єдиною, із ким би він хотів поговорити. Здавалося, вона збиралася діяти так, наче й не чула імен тих, хто був у списку, і Вульф охоче підіграв їй.

— Виявилося, що від цього малого покидька, — вона вказала на Едмундса, який сидів поруч із нею, — все-таки може бути якась користь.

Бакстер ввела Вульфа в курс подій. Після того, як експерт повідомив, що амброзію могли виростити у будь-якій теплиці країни, вони були змушені відмовитися від думки з’ясувати походження рослини. Те саме з квітами: всі букети були куплені в різних флористів по всьому Лондону і кожного разу їх оплачували готівкою за допомогою пошти.

Далі вони пішли по сліду Едмундса й навідалися на фабрику «Key Foods» і тепер мали вичерпний перелік працівників, які працювали вночі перед отруєнням Наґіба Халіда. Що найважливіше, на записах камер спостереження вони побачили невідомого чоловіка, який рано-вранці заходив до будівлі. Едмундс із гордістю передав Вульфу флешку з відео, виглядаючи так, наче поплескування по голові було б не зайвим.

— Як на мене, тут є дещо таке, що не до кінця вписується в загальну картину, — сказав Едмундс.

— Тільки не це, — сказала Бакстер.

— Я з’ясував, що отруєні спеціалізовані страви доставили також і в інші місця. Ще троє