read-books.club » Сучасна проза » Засліплення 📚 - Українською

Читати книгу - "Засліплення"

119
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Засліплення" автора Еліас Канетті. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 184
Перейти на сторінку:
до людей, це не штука, а до книжок. Вона пускає в своє серце кволих і пригнічених. Вона догляне посліднє, всіма покинуте, пропаще створіння на землі Божій.

Кін пішов із кухні, глибоко схвильований. До тієї святої жінки він не промовив жодного слова. Вона чула, як він щось бурмотів за дверима, й знала, на що могла сподіватися.

У високих кімнатах своєї бібліотеки Кін заходив туди-сюди й покликав Конфуція. Той рушив йому назустріч від протилежної стіни спокійно й зосереджено — заслуга невелика, коли твоє життя вже давно позаду. Кін кинувся до нього сягнистими кроками. Він забув про будь-яку пристойність і шанобливість. Його схвильованість разюче відрізнялася від постави китайця.

— Гадаю, я маю таку-сяку освіту! — крикнув Кін за кроків п’ять від Конфуція. — Гадаю, маю й такий-сякий такт. Мене намагалися переконати, нібито освіта й такт невідривні, нібито одного немає без Другого. Хто мене в цьому переконував? Ти! — Він не боявся тикати Конфуцію. — І ось раптом з’являється людина без крихти освіти за плечима й виявляє більше такту, більше душі, більше гідности, більше людяности, ніж я, і ти, і вся твоя школа вчених гамузом!

Конфуцій не дав збити себе з пантелику. Він навіть не забув уклонитися, перше ніж до нього звернулись. Незважаючи на страшенну образу, його густі брови не насупилися. З-під них дивилися прадавні чорні очі, мудрі, як очі в мавпи. Він поважно розтулив уста й промовив таке:

— У п’ятнадцять років уся моя воля була зосереджена на навчанні, у тридцять я усталився, в сорок я вже не мав сумнівів, але вухо моє відкрилось аж у шістдесят.

Цю фразу Кін пам’ятав слово в слово. Та, пролунавши як відповідь на його стрімкий напад, вона дуже його розгнівила. Він хутко порівняв роки — чи вони збігалися. У свої п’ятнадцять він потай, проти материної волі, ковтав книжку за книжкою, — вдень у школі, вночі під ковдрою, присвічуючи собі невеличким і тьмяним кишеньковим ліхтариком. Коли Ґеорґ, його менший брат, якого мати приставила йому за сторожа, випадково прокидався серед ночі, то не проминав нагоди відкинути з нього, Петера, ковдру, щоб перевірити, чи той не читає. Від того, наскільки спритно він ховав під собою ліхтарика й книжку, залежало, чи пощастить йому читати в наступні ночі. У тридцять він чітко визначився в ставленні до своєї науки. Від професорських посад він зневажливо відмовлявся. На відсотки з батьківської спадщини він прожив би собі на втіху до самої смерти. Він вирішив за краще витратити капітал на книжки. Через кілька років — можливо, ще аж через цілих три роки — всі гроші вийдуть. Майбутнє, обтяжене матеріальною скрутою, йому ніколи не снилось, отож він його й не боявся. Сорок йому щойно сповнилося. Досі він не знав жодних сумнівів. Щоправда, «Штанів пана фон Бредова» так ніколи й не здолав. Шістдесяти йому ще не було, а то своє вухо він уже відкрив би. Та й кому його відкривати?

Конфуцій, немовби вгадавши це запитання, ступив на крок ближче, привітно вклонився Кінові, хоч той був на дві голови вищий від нього, й довірчо йому порадив:

— Спостерігай, як поводяться люди, спостерігай, що керує їхніми вчинками, аналізуй, у чому вони знаходять насолоду. Якою ж потайливою може бути людина!

Глибокий смуток обліг Кіна. Яка користь знати такі слова напам’ять? Потрібно їх застосовувати, вивіряти, підтверджувати. Вісім років людина марно жила зовсім поруч зі мною. Як вона поводиться, я знав, а про те, що керує її вчинками, не замислювався. Про те, що вона робила для моєї бібліотеки, я знав. Результати я мав перед очима щодня. Я гадав, вона робить це задля грошей. Відколи я довідався, в чому вона знаходить утіху, я краще знаю, що керує її вчинками. Вона виводить плями на нещасних, знедолених книжках, про які ніхто вже не скаже доброго слова. Це її відпочинок, це її сон. Якби я через свою ницу недовіру не застав був її на кухні, то так ніколи б і не дізнався про її вчинок. У самоті вона вишила для своєї приймачки м’якеньку подушечку й уклала на неї дитинку. За вісім років вона жодного разу не вдягала рукавичок. А перед тим, як зважитися розгорнути книжку, цю книжку, вона пішла й купила на свої тяжко зароблені гроші пару рукавичок. Вона не дурна, загалом вона жінка практична й знає, що замість рукавичок могла б купити три такі самі нові книжки. Я зробив велику помилку. Вісім років я був сліпий.

Конфуцій не дав йому подумати про це вдруге. «Припускаючись помилки, не виправлятися — це і є те, що називають помилятися. Якщо припустившись помилки, не соромся її виправити».

— Виправлю! — вигукнув Кін. — Я відшкодую їй ці вісім змарнованих років. Я на ній одружуся! Вона — це найкращий шлях підтримувати в моїй бібліотеці лад. Якщо станеться пожежа, я на Терезу можу покластись. Якби я створював людину за власним планом, такою практичною вона ніколи не вийшла б. У Терези чудові задатки. Вона народжена для того, щоб доглядати. Серце в неї добре. В ньому немає місця для неграмотної потолочі. Вона могла б завести собі коханця — пекаря, різника, кравця, якогось дикуна, якогось бовдура. Вона на це не йде. Серце її віддане книжкам. Нема нічого простішого, ніж узяти її заміж!

На Конфуція він уже не звертав уваги. Коли Кін випадково поглянув у його бік, китаєць уже зник. Кін почув тільки його голос, який тихо, але чітко промовив: «Бачити слушне й не робити його — це брак мужности».

Кін не мав часу подякувати за ці останні підбадьорливі слова. Він подався на кухню й різко смикнув до себе двері. Клямка відламалась. Тереза сиділа перед своєю подушечкою, вдаючи, ніби читає. Відчувши, що він стоїть уже позад неї, вона підвелася, й Кін дістав змогу побачити власну книжку. Погляду Терези не уникло те, яке враження справила на нього минула їхня розмова. Тому вона знов затрималася на третій сторінці. Хвилю він повагався, не знаючи, що сказати, й подивився на свої руки. Аж тепер він завважив відламану клямку й розлючено пожбурив її на підлогу. Потім випростався, застиг перед Терезою й промовив:

— Дайте мені вашу руку!

Тереза тихо прошепотіла:

— Ну, перепрошую, — і простягла йому руку. «Зараз спокушатиме», — подумала вона й уся аж спітніла.

— Та ні, — сказав Кін, він ужив слово «рука» не в прямому значенні, —

1 ... 20 21 22 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засліплення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Засліплення"