Читати книгу - "Засліплення"

То свині стоять за дверима й таранять їх кутастими черевами. Дерево, певна річ, розлетиться на друзки. Адже на вигляд воно досить давнє. Вони вже захоплюють ворожі шанці. Зміцнити оборону! Раз-два — гуп! Раз-два — гуп! Передзвін. Об одинадцятій бамкають дзвони. «Терезианум». Горб. Ушиються, піймавши облизня. Хіба ж я не правду кажу — раз-два! Хіба ж я не правду кажу — раз-два!

Книжки кидаються з полиць на підлогу. Він тихенько, щоб не почули там, за дверима, підхоплює їх своїми довгими руками й переносить стос за стосом до передпокою. Під залізними дверима з них виростає ціла гора. І поки його мозок ще розколюється від страшного гуркоту, він будує з книжок могутнє укріплення. Передпокій заповнюють чимдалі нові й нові томи. Він приносить собі на допомогу драбину й невдовзі вже дістається до стелі. Тоді повертається до кабінету. На нього витріщаються порожні полиці. Килим перед письмовим столом горить яскравим полум’ям. Він рушає до комірчини поряд із кухнею й виносить звідти жужмом старі газети. Він розгортає їх, жмакає, бгає й кидає оберемками в усі кутки. Потім ставить драбину на середину кімнати, де вона стояла доти. Вибравшись на шостий щабель, стежить за вогнем і чекає. Коли вогненні омахи нарешті сягають його, він гучно сміється — так гучно, як не сміявся ще ніколи в житті.

Подячне слово Еліаса Канетті з нагоди вручення йому Нобелівської премії

Ваші величності, ваші королівські високості, пані й панове!

Місту, яке знаєш, завдячуєш багато що, а місту, яке хотів би пізнати, коли довго й марно про нього мрієш, — можливо, ще більше. Проте в житті кожної людини, гадаю, є й особливі міста-божества — творіння, позначені загрозою, безміром чи просвітленням. Такими для мене були троє міст: Відень, Лондон і Цюріх.

Те, що їх троє, — можливо, випадковість, але ця випадковість ще має назву — Європа. І хоч би що ми закидали Європі (адже скільки всього з неї вийшло!), але нині, коли її і нас гнітить тяжка тінь напружености, ми проймаємося тривожним трепетом насамперед за долю Європи. Бо на континенті, якому так багато чого завдячуєш, лежить і велика провина, і йому потрібен час, щоб спокутувати свої гріхи. Ми палко бажаємо нашому континенту, щоб хутчіш настав цей час — час, коли на планеті буйно розквітатиме доброчинність, час, який буде такий благодатний, що ніхто в цілому світі вже не матиме причини проклинати ім’я Європи.

До цієї запізнілої, до справжньої Європи в моєму житті належало четверо людей, з якими я пов’язаний нерозривно. Їм я завдячую те, що стою сьогодні перед вами, і я хочу назвати перед вами їхні імена. Перший з-поміж них — Карл Краус, найбільший сатирик у німецькій мові. Він навчав мене слухати, самовіддано захоплюватися звуками Відня. Він, і це було ще важливіше, прищепив мені зненависть до війни — зробив те, що тоді так потрібно було ще багатьом. Сьогодні, після Хіросими, кожне знає, що таке війна, і в тому, що про це знає кожне, — наша єдина надія... Другий був Франц Кафка, який мав хист перевтілюватися в щось дрібне і в такий спосіб уникати сили. У цю науку, науку найпотрібнішу з-поміж усіх, я пішов до нього на все життя. З третім, як і з четвертим — з Робертом Музілем і. Германом Брохом, я знався в свої віденські часи. Творчість Роберта Музіля зачаровує мене ще й нині, осягти її цілком я зміг, можливо, аж у зрілі роки. Тоді, у Відні, була відома лише невелика її частина, і я навчився в нього найважчого: що можна розпочати роботу, яка триватиме десятки років, і не знати, чи пощастить її завершити; це — відчайдушність, яку живить переважно терплячість, це — відчайдушність, що вимагає майже нелюдської впертости. З Германом Брохом я товаришував. Не думаю, що його творчість справила на мене вплив, однак у спілкуванні з ним я збагнув, який хист давав йому снагу творити: цей хист полягає в тому, щоб пам’ятати про напруженість. Відтоді я багато про це розмірковував, і це завжди мене наснажувало.

Я не можу не думати сьогодні про цих чотирьох людей. Якби вони були ще живі, то замість мене тут стояв би, мабуть, хтось із них. Не сприймайте це як мою самовпевненість, коли я кажу про щось таке, втручатися в що мені не подобає. Але я хочу від щирого серця подякувати вам і гадаю, що матиму право зробити це лише після того, як спершу прилюдно заявлю перед вами про свою провину перед цими чотирма.

Еліас Канетті

Примітки

1

Ймення означає «цап», «сатир» (нім.).

2

П’ятдесят (нім.).

3

Пожежа (нім.).

4

На виборі професії головного героя по-своєму позначилося захоплення Канетті філософією буддизму та конфуціанства; інтерес до неї він не втратив протягом усього свого життя.

5

Слово «минуле» (die Veigangenheit) у німецькій мові має жіночий рід (прим, перекл.).

6

Тут і далі цитати з Гомерової «Одіссеї» подано в перекладі Бориса Тена.