Читати книгу - "Засліплення"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На таке швидке рішення Тереза не сподівалася. Вона перекинула приголомшену голову на другий бік і гордо, намагаючись не затинатися, відказала:
— З вашого дозволу!
Мушля
Одруження відбувалося тихо, без галасу. Свідками були один літній посильний, який від свого немічного тіла ледве домагався останніх невеличких послуг, та один жвавий швець, що, спритно уникнувши власних одружень, усе своє п’яне життя задоволено спостерігав чужі. Більш-менш пристойним замовникам він настійливо радив скоріше одружувати їхніх синів та дочок. На користь ранніх шлюбів він знаходив переконливі слова:
— Щойно діточки вляжуться вкупі, як одразу й онуки підуть. А тоді глядь — і онуки скоро поженяться, і вже правнуки підуть.
На завершення він показував свій добротний костюм, який давав йому змогу ходити куди завгодно. Коли брали шлюб люди особливо шановані, він, мовляв, віддавав його прасувати, а коли одружувалися люди звичайні, він прасував костюм удома сам. Про одне лишень він благає: щоб його попереджали завчасу. Якщо йому довго не випадало брати участь у такій оказії, то він, працівник від природи забарний, пропонував полагодити взуття терміново й задарма. Такі обіцянки він, загалом чоловік ненадійний, виконував вчасно і плату брав справді невелику. Іноді його послугами користувалася молодь, переважно дівчата, зіпсута такою мірою, щоб одружуватись потай, проти волі батька-матері, але не такою мірою, щоб не реєструвати свій шлюб зовсім. Загалом чоловік балакучий, у таких випадках він був потайний. Велемовно, помпезно розповідаючи матерям, які ні про що не здогадувалися, про одруження їхніх рідних доньок, він не виказував себе жодним натяком. Перше ніж вирушити до своєї «заповітної мрії», як він це називав, швець чіпляв на двері майстерні солідну табличку. Закрутистими, чорними, як вугіль, літерами на ній було написано: «Вийшов у потребі. Можливо, буду. Той, що нижче підписався: Губерт Бередінґер».
Швець був перший, хто довідався про Терезине щастя. Він мав сумнів у тому, що ця жінка каже правду, доти, доки вона, ображена, запросила його до загсу. Коли церемонія завершилася, свідки вслід за подружжям вийшли надвір. Посильний узяв свою винагороду й схилився у вдячному поклоні. Потім, бурмочучи привітання, вшився. У Кіна ще довго бриніло у вухах його «Як знадоблюся вам знов...» Він відійшов уже на кроків десять, а його беззубий рот так само запопадливо ворушився. А ось Губерт Бередінґер був гірко розчарований. Таке одруження було нижче його гідности. Він навіть віддав випрасувати костюм, а наречений з’явивсь, як на роботу, — підбори стоптані, одяг поношений, і ніяких у ньому радощів та кохання, а замість милуватися нареченою, весь час дивився в папери. «Так» він промовив, наче казав «дякую», після всього навіть не запропонував тій старій корові руку, а поцілунок, яким швець жив тижнями, — один чужий поцілунок для нього вартий був двадцятьох власних, — поцілунок, задля якого він ладен був брязнути гаманцем, поцілунок, який, названий «потребою», висів на дверях його майстерні, офіційний поцілунок, свідком якого був державний чиновник, поцілунок як годиться, поцілунок навік, поцілунок — цей поцілунок не відбувся взагалі. Прощаючись, швець навіть не подав руки. Свою образу він сховав за злостивою посмішкою.
— Хвилиночку, — хихикнув він, як фотограф.
Кіни затримались. Тоді швець зненацька нахилився до якоїсь жінки, ущипнув її за підборіддя, гучно промовив «го-го» й заходився хтиво обмацувати її пишні форми. Його обличчя робилося чимдалі круглішим, щоки роздувались, подвійне підборіддя бридко видавалося вперед, навколо очей забігали невеличкі прудкі змійки, його зухвалі руки виписували щораз більші дуги. Жінка щомиті ставала більшою й більшою. Два погляди швець подарував їй, третім він підбадьорив нареченого. А тоді рвучко пригорнув її до себе й лівою рукою схопив за груди.
Хоча жінки, з якою все це виробляв швець, і не було, проте Кін зрозумів його безсоромну гру, й потяг Терезу, яка спостерігала її, геть.
— Уже від самісінького ранку жлуктять! — промовила Тереза й учепилася в чоловікову руку; вона також була обурена.
На сусідній зупинці вони стали чекати трамвая. Щоб іще раз показати, що цей день такий самий, як решта, Кін таксі не взяв. Під’їхав їхній трамвай; Кін перший скочив на приступку. Вже вгорі йому спало на думку, що першою мала б увійти дружина. Він задки ступив зі східців на землю і з розгону наштовхнувся на Терезу. Кондуктор злостиво дав сигнал рушати. Трамвай рушив без них.
— Що таке? — докірливо запитала Тереза.
Він, певно, зробив їй дуже боляче.
— Я хотів допомогти вам піднятися... Тобі, вибачаюсь.
— Отакої! — відказала вона. — Ще чого бракувало.
Коли вони нарешті сіли до трамвая, Кін заплатив за двох. Так він сподівався затерти свою незграбну поведінку. Квитки кондуктор дав Терезі. Замість подякувати, вона розтягла губи аж до вух і штовхнула плечем чоловіка.
— Прошу? — озвався він.
— Можна подумати! — насмішкувато промовила вона й помахала квитками за опасистою спиною кондуктора.
«Вона з нього глузує», — промайнуло в Кіна, і він змовчав.
На душі в нього стало незатишно. До вагона входило щодалі більше людей. Навпроти Кіна сіла якась жінка. З нею було аж четверо дітей, одне від одного менше. Двох вона посадила собі на коліна, двоє поставали поруч. Чоловік, що досі сидів праворуч від Терези, зійшов.
— Он, он там! — вигукнула мати й хутко показала своїм пустунам на вільне місце.
Двійко з них — хлопчик і дівчинка, обоє ще шкільного віку — почали пробиратися поміж пасажирів. Із другого боку туди рушив літній чоловік. Тереза, захищаючи вільне місце, піднесла руки. Діти прошмигнули під ними. Їм так кортіло зробити щось самим, їхні голівки вигулькнули біля самої лавки. Тереза змахнула їх, мов пил.
— Діточки мої! — скрикнула мати. — Що ви собі дозволяєте?!
— Ну, перепрошую, — відповіла Тереза й промовисто подивилася на свого чоловіка. — Діти — в останню чергу.
Літній чоловік тим часом підійшов, подякував і сів.
Кін перехопив дружинин погляд. Йому хотілося, щоб тут зараз опинився його брат Ґеорґ. Той практикував у Парижі гінекологом. Йому ще не виповнилося й тридцятьох п’ятьох років, але він уже мав підозріло добру репутацію. На жінках він розумівся краще, ніж на книжках. Ще не минуло й двох років після того, як Ґеорґ закінчив навчання, а його вже обсідало вище товариство — тією мірою, якою воно було хворе, а хворе воно з усіма своїми стражденними жінками було завжди. Уже цей зовнішній успіх викликав у Петера заслужену зневагу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засліплення», після закриття браузера.