read-books.club » Сучасна проза » Засліплення 📚 - Українською

Читати книгу - "Засліплення"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Засліплення" автора Еліас Канетті. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 184
Перейти на сторінку:
за її рухами так, немовби бачив цю жінку вперше в житті. Він її недооцінював. Вона обходилася з книжками краще, ніж він. Йому старий мотлох був ненависний, а вона обгортала його відразу двічі. Обкладинки Тереза долонями не торкалась. Вона працювала самими пучками. Пальці в неї були не такі вже й товсті. Йому стало соромно за себе й радісно за неї. Може, принести все ж таки щось інше? Вона заслуговувала на те, щоб читати не таку брудну книжку. А втім, почати вона може і з цієї. Однаково скоро захоче взяти ще одну. При Терезі бібліотека в безпеці, ось уже вісім років, а він і не знав.

— Завтра я маю поїхати, — заявив він зненацька, коли вона саме пригладжувала щиколодками обкладинку. — На кілька місяців.

— Тоді я нарешті витру як слід порох. Бо хіба за годину встигнеш?

— Що ви робитимете, як станеться пожежа?

Вона вжахнулась. Папір упав на підлогу. Книжка залишилася в неї в руці.

— О Боже, рятуватиму!

— Та я нікуди не їду, я просто пожартував. — Він усміхнувся. На мить і сам цілком повіривши в те, що він поїде, а книжки зостануться без нього, Кін ступив до неї, поплескав кістлявими пальцями її по плечу й майже по-дружньому промовив:

— Ви славна жінка.

— Ану ж, погляну, що ви мені вибрали, — сказала Тереза; кутики її рота діставали вже до самісіньких вух. Вона розгорнула книжку, прочитала вголос: «Штани...», — загнулась і не почервоніла. Обличчя її трохи вкрилося потом. — Але, перепрошую, пане професор! — вигукнула вона і, враз прибравши врочистого вигляду, попливла на кухню.

Кілька наступних днів Кін намагався знов зосередитись на роботі. Траплялися й хвилини, коли він стомлювався від своїх справді-таки здобутків і в глибині душі мріяв побути серед людей довше, ніж дозволяла його натура. Відверто притлумлюючи такі поривання, він згаював багато часу; в суперечці вони звичайно ставали ще нестримнішими. Тож Кін придумав спосіб розумніший: він пробував їх перехитрити. Він не клав голову на стіл і не віддавався до знемоги своїм бажанням. Не вибігав він і на вулицю й не пускався в пусті балачки з дурнями. Навпаки, він пожвавлював свою бібліотеку вишуканими друзями. Особливо любив він давніх китайців. Він велів їм вийти з тому й зійти з полиці, де вони жили, підкликав їх до себе, садовив поруч, коли вітав їх, а коли й погрожував їм, укладав їм в уста їхні-таки слова і обстоював власну думку доти, доки вони змовкали. Так дебати, які він мав провадити письмово, ставали несподівано привабливими. Кін вправлявся в усній китайській і шліфував цю мову, вживаючи вишуканих зворотів, що легко й упевнено злітали з його вуст. «Якщо я піду до театру, то почую там безглузду балаканину, яка, замість повчати, розважає, а замість розважати, наганяє нудьгу. Мені доведеться пожертвувати двома-трьома повноцінними годинами, щоб урешті роздратовано лягти спати. Мої власні діалоги коротші, а рівень їхній високий». Так він виправдовував перед собою свою невинну гру, бо збоку вона могла здатися дивною.

На вулицях і в книгарнях Кінові нерідко траплялися дикуни, котрі викликали в нього подив своїми людськими висловлюваннями. В таких випадках він, щоб згладити враження, які суперечили його зневажливому ставленню до маси, пригадував один простий підрахунок. Скільки слів промовляє цей тип за день? Щонайменше тисяч десять. Із них троє мають якийсь сенс. Випадково він ці троє почув. Слова, які протягом дня сотнями тисяч проносяться в його голові, які в нього на думці і які він не промовляє, — поспіль нісенітниця, вони просто-таки написані в нього на обличчі; на щастя, ніхто їх не чує.

Економка, щоправда, розмовляла небагато, бо завжди була на самоті. У них якось відразу склалося щось спільне, до чого щогодини поверталися його думки. Коли він бачив її, йому ту ж мить спадали на гадку дбайливо обгорнені «Штани пана фон Бредова». Десятки років стояла ця книжка в його бібліотеці. Щоразу, коли він проходив повз неї, вже від самого вигляду її корінця в нього щеміло серце. Чому він сам не здогадався подбати про книжку, накинувши на неї гарненьку обкладинку? Він виявив жалюгідну байдужість. А тоді прийшла оця проста жінка й наставила його на добрий розум.

Чи вона тільки ламає перед ним комедію? Може, вона підлещується до нього, щоб приспати його пильність? Бібліотека в нього знаменита. Через деякі раритети торговці вже обтоптали йому всі пороги. Можливо, вона готує велику крадіжку. Треба було б довідатись, що вона робить, коли залишається з книжкою сама.

Одного дня він зненацька зайшов до неї на кухню. Недовіра мучила його, він прагнув ясности. Якщо пощастить цю жінку викрити, він її вижене. Він, мовляв, просив склянку води, невже вона не чула, як він гукав? Поки Тереза поквапно виконувала його бажання, Кін оглянув стіл, за яким вона сиділа. На невеличкій, гаптованій оксамитовій подушечці лежала його книжка. Сторінка 20. Прочитала вона ще не дуже багато. Тереза подала йому склянку на тарілочці. На руках у неї були білі лайкові рукавички. Він забув стиснути пальцями склянку, вона впала на підлогу, тарілочка вслід за нею. Цей гармидер відвернув його увагу й виявився до речі. Він не сказав би зараз жодного слова. Кін читав від п’ятирічного віку, ось уже тридцять п’ять років. Але вдягати рукавички, коли читаєш, йому ніколи й на думку не спадало. Кін так розгубився, що це навіть йому самому здалося смішним. Він опанував себе й просто так запитав:

— Ще не далеко посунулись?

— Я перечитую кожну сторінку разів по десять, а то пуття з цього читання не буде.

— Подобається? — Він примушував себе ставити запитання, щоб не впасти, як та склянка.

— Книжка всяка гарна. Це треба розуміти. У ній масні плями, то я вже пробувала і так, і сяк, а вони не сходять. Що мені тепер робити?

— Вони там уже давно.

— Однаково шкода. Яка ж цінна, перепрошую, така книжка!

Вона сказала не «скільки коштує», а «яка цінна». Тереза мала на увазі внутрішню цінність, не ціну. А він завжди торочив їй про капітал, що його, мовляв, становить його бібліотека. Ця жінка, мабуть, відчувала до нього зневагу. Яка ж прекрасна в неї душа! Ночами вона, замість спати, чипіла над давніми плямами, намагаючись їх вивести. Він такий злостивий, що дав їй найпошарпанішу, найзамацанішу, найзасмальцьованішу книжку, а вона почала любовно дбати про неї. Тереза милосердна — не

1 ... 19 20 21 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засліплення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Засліплення"