Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

О, ці чарівні сім років

Вища освіта мала б нас вилікувати від хибного уявлення, що всі однаково розумні. На жаль, у ХХІ столітті поширена практика здобуття вищої освіти має зворотний ефект: велика кількість людей, які навчались у коледжі, думає, що вони освічені або навіть повноцінні науковці та експерти. Коледж — це вже не час для навчання та особистісного становлення. Натомість масовий наплив студентів у коледжі й конкуренція за їхні долари призвели до клієнтоорієнтованого середовища, у якому студенти насамперед навчаються тому, що клієнт завжди має рацію.

Перед Другою світовою війною більшість людей не закінчувала навіть школу, а вищу освіту здобували лише обрані. У ті часи в престижних університетах здебільшого навчалися члени привілейованих родин, хоча іноді чоловіки (і дуже рідко жінки) могли нашкребти грошей на оплату навчання або отримати стипендію. Вища освіта була ексклюзивним досвідом, доступ до якого отримувався або через приналежність до певного соціального класу, або завдяки заслугам. Але все-таки навчання в коледжі було ознакою потенціалу людини, а випуск — ознакою досягнення. Університетський диплом був рідкісним і виділяв фахівців і знавців серед решти суспільства.

Сьогодні ж навчання у вишах є масовим. Унаслідок такого широкого доступу до вищої освіти саме слово «коледж» утрачає свій сенс, принаймні коли йдеться про відокремлення освічених людей від решти. «Випускник коледжу» сьогодні означає що завгодно. На жаль, випускник — це не завжди «людина, що має доведене освітнє досягнення».

Критикувати американські коледжі й університети — це те саме, що нападати на їхніх викладачів, до яких належу і я. Серед студентів, які прийшли в університет за чим завгодно, окрім навчання, існує багато стереотипів про пихатих (або радикальних чи відсталих) викладачів. «Хлопчик із коледжу» — так колись старші люди прозивали молодших за віком, маючи на увазі, що освіта не замінить зрілості та мудрості.

Але ця книжка не про те, чому з коледжами все так погано. У мене сторінок забракне, щоб розповісти про це. Тут радше йтиметься про те, чому менше людей стали поважати освіту й фаховість, і про те, як коледжі та університети парадоксально стали частиною проблеми.

Я це кажу, лишаючись захисником американської системи вищої освіти, включно з вільними мистецтвами, які всі критикують. Я скористався ширшим доступом до вищої освіти у ХХ столітті й соціальною мобільністю, яка стала можливою завдяки цьому. Досягнення ВНЗ беззаперечні: університети в США все ще провідні виробники інтелектуального продукту у світі. Я не втрачаю віри в здатність американських вишів давати знання і випускати освічених громадян. Проте факт лишається фактом: багато американських закладів вищої освіти не здатні забезпечити власних студентів базовими знаннями і навичками, які й формують фаховість. Що ще важливіше, вишам не вдається виховати здатність розпізнати фаховість і продуктивно спілкуватися з експертами та спеціалістами в буденному житті. Найважливіша з інтелектуальних навичок, яка водночас опинилась під загрозою знищення в американських університетах, — це критичне мислення, тобто здатність неупереджено, без особистих чи емоційних передсудів вивчити нову інформацію та ідеї, що їй суперечать.

Це відбувається через те, що відвідування університету вже не гарантує вищої освіти. Натомість виші тепер пропонують повний сервіс «ходіння в університет». Це навіть близько не те саме, що справжнє навчання, і студенти випускаються з думкою, що знають значно більше, ніж насправді. Сьогодні, коли фахівець каже: «Ну, я ходив у коледж», важко звинувачувати громадськість за те, що вона відповідає: «А хто не ходив?». Американці з дипломами про вищу освіту здебільшого вважають себе знавцями, тоді як насправді можуть сказати, що після школи відвідували щось на зразок зібрань в аудиторіях із негарантованим результатом.

Приплив студентів в американські виші призвів до перетворення освіти на товар масового вжитку. У більшості університетів до студентів ставляться як до клієнтів, а не учнів. Балують як матеріально, так і інтелектуально молодь, яка щойно закінчила школу, заохочуючи найгіршу поведінку, властиву студентам, що ще не навчилися самодисципліні, яка колись була необхідною для здобуття вищої освіти. Навчання в коледжі нині рекламується як багаторічна відпустка, а не контракт із університетом і викладацьким складом на певний освітній курс. Перетворення університетського досвіду на товар не лише руйнує саму цінність дипломів, а й підриває віру пересічних американців у те, що виші взагалі щось означають.

Ця проблема глибша, ніж звичайні дурощі та прояви інтелектуальної обмеженості в університетах, що час від часу привертають увагу громадськості. В університетському житті завжди буде частка дурощів. Як писав професор Університету Тафтса Ден Дрезнер, «одна із цілей університету — висловити тупі аргументи тупим способом, а потім зрозуміти через спілкування з іншими студентами та викладачами, наскільки ці аргументи тупі».[32] Університетське життя, особливо в елітних навчальних закладах, ізольоване від суспільства, а коли молодих людей та інтелектуалів відгоро­джують від реального світу, можуть траплятися дивні речі.

Таке фінансово дороге безглуздя саме по собі невинне. Так, батьки студентів Браунського університету витрачають непогані гроші на те, щоб їхні діти могли взяти участь у подіях на зразок «Університетського голого тижня». (Одна зі студенток університету в 2013 році сказала, що негативні відгуки про цю подію допомогли їй підготуватися до життя після коледжу. Можемо тільки сподіватися на це). Проте, зрештою я не переймаюся шаленством голих студентів на вулицях Провіденса. Натомість мене хвилюють самі університети й те, як вони призводять до смерті фаховості, бо щось відбувається (чи не відбувається) в їхніх аудиторіях.

В ідеалі університет має прагнути готувати випускників із хорошою освітою з певного предмета, із бажанням учитися решту життя та здатністю взяти на себе роль притомних громадян. Натомість для багатьох людей університет став, кажучи словами випускника знаного каліфорнійського вишу, який спеціалізується на гулянках, «тими чарівними сімома роками між школою та першою роботою на складі». Університет — це вже не перехід до освіченої зрілості, а тактика з відкладання дорослого життя — часто і для викладачів, і для студентів.

Частина проблеми полягає в тому, що студентів забагато і деякі з них просто не створені для вищої освіти. Нова культура освіти в Сполучених Штатах передбачає, що кожен повинен іти в коледж. Культурні зміни — це важливий елемент смерті фаховості, тому що, прагнучи задовольнити потребу, освітні програми розростаються, а університети штампують дипломи, які дедалі більше означають, що людина вчилася, але не вивчилася. Учитися й вивчитися — це дві концепції, які громадськість не надто розрізняє. У найгірших випадках дипломи не означають ні першого, ні другого, а просто свідчать про те, що людина відвідувала заняття. А в найбільш запущених випадках диплом