Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

вечірку, щоб постити, твітити, чатитися, коментувати й переписуватися так, наче ми справді бачили, читали, дивились і слухали. Загрузаючи в тисячах гігабайтів, нам важливо не дійсно спожити цей контент самим, а просто знати, що він існує, і мати щодо нього власну думку, щоб могти про це поговорити. Ми підійшли на небезпечну відстань до формування попурі зі знань, яке насправді є новою моделлю відсутності будь-яких знань.[29]

Люди проглядають заголовки статей і поширюють їх у соцмережах, не читаючи. Ми хочемо, щоб інші вважали нас розумними й обізнаними, і вдаємо це, як тільки можемо.

Наче цього мало, усе ускладнюється ще й політикою. Політичні погляди як серед звичайних людей, так і серед фахівців сформовані так само, як підтверджувальне упередження. Річ у тому, що погляди на політику та інші суб’єктивні питання важче похитнути, бо політичні позиції ґрунтуються на нашому образі й найзаповітніших поглядах на те, ким ми є в житті.

Як писала Коннікова, вивчаючи фальшиве дослідження одностатевих шлюбів, підтверджувальне упередження ймовірніше призведе до «стабільно хибних поглядів», якщо воно стосується питань, тісно пов’язаних із нашими уявленнями про себе. Саме такі погляди не терплять заперечень і саме їх ми будемо захищати попри все, як пояснював Даннінґ:

Деякі з наших найупертіших хибних уявлень постають не з примітивних дитячих поглядів чи необережних помилок, а із самих цінностей і філософії, що визначають те, ким ми є в житті. Кожен із нас має певні базові погляди: твердження про себе, ідеї соціального порядку. Оце не можна чіпати, бо це поставить під сумнів нашу самоцінність.

Інакше кажучи, наші погляди можуть багато сказати про те, як ми бачимо самих себе. Ми здатні змиритися, що помиляємось у тому, як називається пташка, яку щойно бачили у дворі, або хто перший здійснив навколосвітню подорож, але не можемо прийняти, що помиляємося щодо тверджень і фактів, на які покладаємося, ухва­люючи рішення щодо власного життя.

Візьмімо, наприклад, досить часту американську розмову за кухонним столом — причини безробіття. Жодне інтелектуальне питання не зрівняється з обговоренням цієї проблеми серед будь-якої групи звичайних людей: цю розмову терзатимуть стереотипи, підтверджувальне упередження, напівправда та статистична неграмотність.

Візьмімо людину, яка твердо переконана, як і багато американців, що безробітні просто ледачі, а соціальна допомога навіть заохочує лінощі. Як і безліч інших прикладів підтверджувального упередження, такі погляди базуються на власному досвіді. Можливо, ця людина все життя не мала проблем із працевлаштуванням або знає когось, хто дійсно уникає роботи. Будь-яке оголошення «Шукаємо працівників» підтверджувальне упередження зауважить і ретельно зафіксує як ще один доказ лінощів безробітних. Сторінка з оголошеннями про вакансії або хронічно безвідповідальний племінник є беззаперечними доказами, що безробіття — це проблема особистості, а не питання, яке вимагає втручання уряду.

А тепер уявімо іншу людину за столом, яка вважає, що сама суть американської економіки заганяє людей у безробіття. І такі погляди теж ґрунтуються на власному досвіді. Ця людина може когось знати, хто кудись переїхав, щоб працювати над стартапом, справа завалилася, і він тепер далеко від дому без грошей. Або можна згадати людину, яку несправедливо звільнило некомпетентне чи корумповане керівництво. Будь-яке корпоративне скорочення, будь-який начальник-сексист чи расист і всі компанії, що зазнали краху, будуть доказами, що система працює проти невинних людей, які ніколи не бажали бути безробітними. Соціальна допомога з безробіття — це не субсидія неробству, а єдина річ, що не дає чесній людині пропасти.

Можна сперечатися про те, наскільки кожна із цих позицій відповідає дійсності, але згадані двоє людей (зауважте, вони навмисне тут карикатурно зображені) цього робити не будуть. Беззаперечно, деяких осіб виплати по безробіттю справді не заохочують шукати роботу. Також не можна заперечити, що деякі корпорації дійсно нещадно ставилися до своїх працівників, для яких виплати по безробіттю — тимчасова й вимушена міра. Про це можна говорити вічно, бо й Працьовитий з одного боку барикад, і Милосердний з іншого можуть наводити завжди правдиві й переконливі приклади, ретельно збережені їхнім підтверджувальним упередженням.

У цій суперечці неможливо перемогти, бо зрештою не буде відповідей, які задовольнять усіх. Обиватель хоче чіткої відповіді від фахівців, а її отримати неможливо, бо відповідь не єдина, їх багато, і вони залежать від певних обставин. У яких випадках виплати заохочують лінощі? Як часто і на який період людей звільняють із роботи проти їхньої волі? У цій широкій проблемі є нюанси, які стають у пригоді в питаннях, де йдеться про наш образ. Не здатна побачити власні упередження, більшість людей доводитиме одне одного до божевілля, сперечаючись замість того, щоб прийняти відповіді, які суперечать їхнім поглядам на ситуацію. Соціальний психолог Джонатан Гайдт влучно підсумував таку ситуацію, спостерігаючи, як факти суперечать нашим цінностям: «майже кожен знаходить спосіб лишитися при власних цінностях і заперечити докази».[30]

Така тенденція насправді настільки потужна, що велика кількість людей радше пристрелить посланця, аніж згодиться почути те, що їм не подобається. Так, у дослідженні 2015 року вивчали реакції лібералів і консерваторів на певні новини й з’ясували, що «консерватори не беруть до уваги наукові теорії, які суперечать їхньому світогляду, тоді як ліберали чинять так само».[31] Ще більше бентежить відкриття, що навіть коли йдеться про наукові дослідження, які змушують сумніватися в певних поглядах, як ліберали, так і консерватори ставили під сумнів науку, а не власні думки. «Навіть читання про ці поляризовані теми, — зауважив один із авторів, — уже має негативний вплив на те, як люди ставляться до науки».

Саме тому, як ітиметься далі в цій книжці, єдиний шлях розв’язати ці суперечки щодо політичних рішень полягає в тому, щоб перенести їх із площини досліджень на політичну арену та в царину демократичного вибору. Якщо демократія взагалі для когось важлива, то фахівці та обивателі мають розв’язувати проблеми разом. Проте спочатку вони повинні подолати прірву, яка між ними весь час збільшується. Очевидним здається рішення підвищити рівень освіти, але в наступному розділі ми побачимо, що остання, принаймні на рівні коледжів, стала частиною проблеми.

Розділ 3

Вища освіта: клієнт завжди має рацію

Ліберальна освіта має знаходити людей, яких природа нагородила геніальністю та чеснотами і які гідні отримати й оберігати священний запас прав і свобод їхніх співгромадян.

Томас Джефферсон

Містер Бреддок: Скажи мені, будь ласка, нащо були ці чотири роки коледжу? У чому був сенс цієї важкої роботи?

Бенджамін: Ти примусив мене, батьку.

Із фільму «Випускник»