read-books.club » Наука, Освіта » Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими 📚 - Українською

Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими" автора Томас М. Ніколс. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 69
Перейти на сторінку:
засвідчує лише вчасну оплату за навчання.

Викладачі не мали б цього казати, але це правда. Молоді люди, які могли б досягти кращих результатів, скажімо, у торгівлі, ідуть у коледж, не надто задумуючись про те, як вони закінчать навчання й що робитимуть після того. Чотири роки перетворюються на п’ять, а потім на шість чи більше. Колись чітко обмежений навчальний курс перетворюється на безкінечні відвідини буфету, де переважно пропонують нездорову їжу, а дорослі не надто контролюють те, щоб студенти обирали здорове харчування, а не абищо.

Це меншою мірою стосується елітних коледжів і університетів, бо вони можуть вибирати абітурієнтів і набрати собі на перший курс загалом прекрасних студентів. Їхні слухачі здобувають повну освіту (чи близько до того), а потім зазвичай ідуть на прибуткову роботу. Інші заклади, проте, у цих перегонах не посідають перші місця. Але всі діти врешті підуть у якийсь коледж, тому ці посередні заклади, які неможливо розрізнити між собою за рівнем інтелектуальної якості, змагаються, хто запропонує кращу піцу в їдальні, м’якші ліжечка в гуртожитках і більше дозвілля, а не нудного зубріння в аудиторіях.

Не тільки студентів забагато, а й викладачів. Найкращі національні університети, — традиційне джерело викладачів, — вистрелюють кандидатів наук із такою швидкістю, що жоден академічний ринок праці не може їх усіх поглинути. Менш потужні заклади, які ніколи не займались аспірантурою і багато з яких не належать до прославлених вишів навіть на рівні бакалавра, пропонують наукові ступені такої низької якості, що самі в житті не взяли б на роботу своїх випускників. Натовпи безробітних кандидатів наук, що написали бездарні дисертації на розмиті теми, тиняються академічними полями, готові викладати за їжу.

Навіть термін «професор» через надмірне використання втратив свою суть. Раніше це був рідкісний титул, а тепер американські виші вживають його як заманеться. Кожен, хто викладає будь-що на вищому рівні, ніж старші класи, тепер професор: від завідувача головного відділу в потужному дослідницькому університеті до викладача на півставки в районному коледжі. І так само як кожен учитель нині «професор», так і кожен невеличкий коледж тепер «університет». Цей феномен досяг неймовірних масштабів. Малесенькі районні заклади освіти, які колись обслуговували місцевих мешканців, перетворилися на «університети», як наче у них за їдальнею тепер стоїть колайдер заряджених частинок.

Поява цих фальшивих університетів частково є відповіддю на ненаситний попит на дипломи в культурі, де кожен думає, що має здобувати вищу освіту. Це своєю чергою призвело до деструктивної спіралі інфляції академічних регалій. Університети та коледжі спричинюють інфляцію дипломів так само, як уряди — валютну інфляцію: друкують більше папірців. Раніше вимогою для роботи в торгівлі чи за іншим фахом був атестат про закінчення школи. Але зараз такий атестат має кожен, включно з людьми, які не вміють навіть читати. Як наслідок, коледжі тепер засвідчують закінчення школи, а магістерські програми виконують роль бакалаврських. Студенти видихаються, бігаючи в цьому освітньому колесі, не надто переймаючись власне навчанням.[33]

Як усе це вирішити — головне питання майбутнього американської освіти. У 2016 році кандидат у президенти від Демократичної партії Берні Сандерс сказав, що диплом бакалавра сьогодні — еквівалент атестата про закінчення школи п’ятдесят років тому, отже, кожен має йти в коледж, як нині ходить до школи. Насправді великою мірою ставлення до коледжів як до виправних шкіл і призвело нас до такої ситуації. Більша ж проблема полягає в тому, що сукупний результат надлишку студентів, викладачів, університетів і дипломів створив ситуацію, коли відвідування коледжу вже не гарантує, що людина розуміється на своїй справі.

Поразки сучасного вишу розпалюють напади на власне знання, над яким ті самі заклади освіти працювали століттями, щоб передати його майбутнім поколінням. Інтелектуальна дисципліна і зрілість стали супутніми жертвами цього процесу. Передача важливого культурного знання — від того, як вибудовувати аргументи до генетичних основ американської цивілізації — перестала бути завданням клієнтоорієнтованого університету.

Ласкаво просимо, клієнти!

Навчання в коледжі має бути складним досвідом. Саме тут людина лишає в минулому дитяче зубріння напам’ять і приймає тривогу, дискомфорт і різноманітні виклики, що ведуть до здобуття глибших знань — сподіваюся, на все життя. Диплом бакалавра з фізики чи філософії має бути ознакою справді освіченої людини, яка не лише добре знається на певному предметі, а й має ширше розуміння власної культури та історії. Це не повинно бути легко.

У сучасній Америці такого погляду на коледж не мають ані надавачі послуг вищої освіти, ані споживачі. Клієнтоорієнтований коледж догоджає підліткам, а не допомагає їм перейти в доросле життя. Замість того, щоб позбавити студентів зацикленості на самих собі, сучасний університет її заохочує. Студенти можуть закінчити навчання без усвідомлення того, що зустріли когось розумнішого за себе як серед однокурсників, так і серед викладачів. (Якщо вони взагалі розрізняють однокурсників і викладачів). Молодь сприймає власний диплом як рецепт на проведення кількох років із купою цікавих людей, що, як і вона, заплатили за цю послугу.

Це вже не кажучи про те, що сучасні студенти інтелектуально неспроможні. Більшість молодих людей із хороших університетів таки опанувала ритуали складання текстів, написання рекомендацій, проведення дозвілля та інші заняття, пов’язані з вищою освітою. На жаль, подолавши складні вступні іспити, студенти приходять у коледж і наступні чотири роки лишаються неосвіченими, утім, їх увесь час хвалять. Вони можуть навіть це запідозрити, унаслідок чого виникне токсичне поєднання невпевненості та зарозумілості, яке ні до чого хорошого не призводить поза домашніми й шкільними стінами.

Тим часом у менш престижних вишах студенти не так сильно переймаються вступними іспитами. Як зазначав автор праць із економіки Бен Кассельман у 2016 році, більшість абітурієнтів ніколи не мала писати вступний твір, складати резюме чи проходити співбесіду, бо більше трьох чвертей американських бакалаврів вступають у виші, що приймають принаймні половину абітурієнтів. Лише чотири відсотки студентів учаться в університетах, які зараховують 25 або менше відсотків вступників, і менше ніж один відсоток відвідує елітні навчальні заклади, які приймають приблизно десять відсотків абітурієнтів.[34] Студентам цих менш конкурентних закладів важче закінчити навчання: лише половина з них отримує диплом бакалавра протягом шести років.

Багато із вступників не мають необхідних навичок для того, щоб учитись у коледжі, і повинні добре попрацювати над собою, щоб виправитися. Коледжам це відомо, але вони все-таки приймають неготових молодих людей, записують їх на тривалі (але фінансово вигідні) підготовчі курси й сподіваються на краще. Навіщо виші це роблять і так очевидно порушують стандарти вступу, яких могли б дотримуватися? Як писав у 2016 році

1 ... 21 22 23 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"