Читати книгу - "Гра престолів"

Дані мало не фізично відчувала його біль. Рани виявилися серйознішими, ніж запевняв її сер Джора.

— Де цілителі? — запитала вона. В халасарі було два види цілителів: безплідні жінки й раби-євнухи. Травниці зналися на зіллі й заклинаннях, а євнухи користувалися ножем, голкою і вогнем.— Чому вони не лікують хала?

— Хал відіслав безволосих геть, халесі,— заспокоїв її старий Коголо. Дані побачила, що кровний вершник також отримав поранення — глибокий поріз на лівому плечі.

— Багато вершників поранено,— уперто мовив хал Дрого.— Хай спершу зцілять їх. Ця стріла — просто комариний укус, а цей маленький поріз тільки лишить мені шрам, щоб хизуватися перед сином.

Під зрізаною шкірою на грудях Дрого видно було м’язи. А з-під стріли, яка прошила руку, цебеніла цівка крові.

— Хал Дрого не чекатиме,— заявила вона.— Джого, знайди мені євнухів і миттю приведи сюди.

— Срібна леді,— пролунав раптом позаду неї жіночий голос,— я можу обробити рани великого вершника.

Дані озирнулася. Говорила одна з рабинь, яких вона захотіла собі: огрядна жінка з пласким носом, яка благословила Дані.

— Халові не потрібна допомога жінок, які злягаються з баранами,— гавкнув Кото.— Аґо, відітни їй язика.

Схопивши жінку за волосся, Аґо притис ножа їй до горла.

Дані піднесла руку.

— Ні. Вона моя. Нехай говорить.

Аґо перевів погляд з неї на Кото. Й опустив ножа.

— Я не хотіла нікого образити, ярі вершники.

Дотрацькою жінка розмовляла дуже добре. Сукня на ній — вимащена болотом, закривавлена й подерта — колись була пошита з найтоншої і найвишуканішої вовни й пишно гаптована. Відірваний клапоть жінка притискала до грудей.

— Я трішки знаюся на цілительстві.

— Хто ти? — запитала її Дані.

— Мене звати Міррі Маз-Дуур. Я богосуджена при храмі.

— Мейгі,— буркнув Гаґо, крутячи в пальцях арах. Погляд у нього потемнів. Дані пригадала це слово: вперше вона почула його від Джикі, яка розповідала моторошну легенду про жінку, що злягалася з демонами й займалася найчорнішими чарами; то була бридка істота, зла й бездушна, яка в темряві ночі являлася чоловікам і висмоктувала з них життя й силу.

— Я цілителька,— мовила Міррі Маз-Дуур.

— Овеча цілителька,— пирхнув Кото.— Крове од крові моєї, раджу вбити цю мейгі й дочекатися безволосих.

Дані не зважила на вибух вершника. Як на неї, ця стара, негарна, дебела жінка зовсім не схожа була на мейгі.

— Де ти вчилася зцілювати, Міррі Маз-Дуур?

— Моя мати, як і я, була богосудженою, і саме вона вивчила мене співів і заклинань, любих Великому Вівчареві, а ще навчила робити священні куріння й мазі з листя, коріння і ягід. Замолоду, коли я була ще гарненька, я ходила з караваном в Ашай у Тіні вчитися у їхній чаклунів. До Ашаю припливають кораблі з різних земель, тож я затрималася, щоб дізнатися методи зцілення далеких народів. Місячна співачка з джогоснаїв навчила мене своїх повивальних співів, а одна жінка з вашого народу вершників — чарів трави, зерна й коней, а мейстер із Призахідних земель при мені розітнув людське тіло й показав таємниці, які ховаються під шкірою.

— Мейстер? — перепитав сер Джора Мормонт.

— Він звався Марвин,— відповіла жінка загальною мовою.— Він з моря. З-за моря. З сімох земель, казав він. Призахідних земель. Де люди залізні й де правлять дракони. Це він навчив мене цієї мови.

— Мейстер в Ашаї? — уголос міркував сер Джора.— А скажи-но мені, богосуджена, що носив цей Марвин на шиї?

— Ланцюг такий тугий, що мало не душив його, залізний лорде, ланки в якому були з різних металів.

Лицар глянув на Дані.

— Такі ланцюги носять тільки мейстри, які вчилися в Цитаделі Старгорода,— мовив він,— а вони і справді добре знаються на зціленні.

— А чому ти хочеш допомогти моєму халові?

— Всі люди належать до одної отари, так нас учили,— відповіла Міррі Маз-Дуур.— Великий Вівчар послав мене на землю зцілювати усіх його овець, хай де вони живуть.

Кото дав їй добрячий ляпас.

— Ми не вівці, мейгі!

— Припини,— сердито кинула Дані.— Вона моя. Не дозволю її кривдити.

— Стрілу треба вийняти, Кото,— буркнув хал Дрого.

— Так, великий вершнику,— відгукнулася Міррі Маз-Дуур, тримаючись за посиніле обличчя.— Рану на грудях слід промити й зашити, щоб не загноїлася.

— То роби,— звелів хал Дрого.

— Великий вершнику,— сказала жінка,— мої знаряддя й зілля в божому домі, там і зцілювальна сила найбільша.

— Я віднесу тебе, крове од крові моєї,— запропонував Гаґо.

Але хал Дрого відмахнувся від нього.

— Чоловіче, не потрібна мені опора,— сказав він гордовито й твердо. І без чужої допомоги підвівся на весь свій велетенський зріст. По грудях побігла свіжа цівка крові — з тої рани, яка зяяла на місці пипки, відтятої арахом Ого. Дані метнулася до хала.

— Я не чоловік,— шепнула вона,— тож ти можеш зіпертися на мене.

Дрого поклав їй на плече величезну долоню. Прийнявши на себе частину його ваги, Дані рушила до величного глиняного храму. За ними йшли три кровні вершники. Серу Джорі та воїнам свого хасу Дані звеліла вартувати вхід, щоб ніхто не підпалив будівлю, поки вони всередині.

Пройшовши крізь анфіладу притворів, вони опинились у високій палаті попід банею. Крізь приховані вікна вгорі пробивалося слабеньке світло. На стінах у держалах диміло кілька смолоскипів. Земляна долівка була встелена овечими шкурами.

— Сюди,— мовила Міррі Маз-Дуур, указуючи на олтар — величезний камінь з синіми прожилками, на якому були вирізьблені вівчарі з отарами. Хал Дрого влігся на нього. Стара кинула жменьку сухого листя в жаровню, й палата наповнилася запашним димом. — Вам ліпше почекати за дверима,— сказала жінка всім іншим.

— Ми кров од крові його,— мовив Коголо,— і чекатимемо тут.

Кото упритул наблизився до Міррі Маз-Дуур.

— Знай, суджена овечого бога: скривдиш хала — і постраждаєш сама.

Витягнувши ножа, він махнув лезом у неї перед очима.

— Вона його не скривдить,— мовила Дані, відчуваючи, що може довіряти цій старій негарній жінці з пласким носом: зрештою, Дані врятувала її з рук ґвалтівників!

— Якщо хочете лишатися, тоді допомагайте,— сказала Міррі до кровних вершників.— Великий вершник надто кремезний, я з ним не впораюся. Тримайте його, поки я витягатиму з його руки стрілу.

Відпустивши одірваний клапоть сукні, вона відчинила різьблену скриню й почала заклопотано перебирати пляшечки, коробочки, ножі