Читати книгу - "Між нами, Верефрі"

Харпер вирвалася від нього

на мить, дивлячись йому

в очі знову.

—Ти ж сам почав,

Меттью,— промовила вона тихо, але з викликом. —Ти не можеш сказати, що це було лише... 'ніч'

І знову, не чекаючи відповіді, вона притягнула його до себе, поцілунок став ще більш нетерплячим. В її рухах була якась дикість, якого не було в Меттью, і він відчував, як його власна гра починає вислизати з його рук. Це вже не було простою боротьбою за контроль. Це було щось більше - спонтанне, шалене бажання, яке вони не могли стримувати.

—Ти не можеш сказати, що

я не знаю, як грати твоїми правилами,— її голос звучав так, ніби вона сміялася йому в обличчя, перед тим як знову поглибити його поцілунком.

Харпер прокинулася. Відчуття після ночі залишилося сильним, але її перша думка була про те, що Меттью більше не було поруч. Вона піднялася на лікті і оглянула кімнату — порожньо. Погляд ковзнув по обстановці, намагаючись зрозуміти, де він міг бути, але це було марно. Тільки м’яка постіль і запах його парфумів в повітрі залишилися. Меттью зник.

Усі події останніх годин пролетіли в голові, наче швидкоплинна буря, і зараз все здалося таким абсурдним, ніби сама ситуація була лише частиною гри.

Харпер глибоко вдихнула і піднялася з ліжка, її ноги ледве тримали рівновагу від того, що ніч була важкою і, можливо, занадто заплутаною. Мабуть він пішов ще до того, як вона прокинулася, і це було неочікувано.

Харпер оглянула кімнату, а потім, не знаходячи Меттью, вирушила вниз. Кожен крок лунав занадто голосно в тиші.

Як тільки вона дійшла до кухні, побачила його. Меттью сидів за столом, схиливши голову, руки переплетені, і здавався поглинутим власними думками. В його очах була темна тінь, як ніби він намагається щось вирішити або уникнути. Його звична впевненість зникла, і це стало для Харпер новим, неприємним відкриттям.

Вона підійшла до нього, не кажучи ані слова, але її присутність змусила його підняти погляд. Він не був здивований, просто спостерігав за нею, ніби чекаючи, що вона щось запитає.

—Ти пішов?— спитала Харпер, її голос злегка тремтів, хоча вона намагалася зберегти спокій. Вона не знала, що він мав на увазі тим, що залишив її без пояснень.

Меттью довго мовчав, не відповідаючи одразу. Потім він зрозумів, що їй потрібно знати правду, і хоча слова важко давалися, він зібрався з силами.

—Я не можу дозволити, щоб це продовжувалося,— його голос був низьким і відстороненим, хоча в його очах була боротьба. —Це все стало небезпечним. Для тебе… і для мене.

Харпер зупинилася на мить, її серце підскочило, і це відчуття гіркоти швидко розповсюдилося по всьому тілу.

—Ти хочеш сказати, що все це було помилкою?— вона запитала з болем, який не могла приховати. —Що ми просто…—я не змогла підібрати слів, які не ранили б мене, та замість мене сказали мої очі.

Меттью відчув, як ці слова зачепили його. Він намагався пояснити, але з кожним словом ситуація ставала все більш заплутаною. Він схилив голову і, нарешті, сказав те, що мав сказати.

—Ти не розумієш,— він знову подивився на неї, здавалося, що він відчував більше, ніж просто слова. — Я боюся. Ти не уявляєш, наскільки це все стало небезпечним. Я боюся за тебе… за нас обох.

Харпер, не знаючи, як на це відреагувати, просто мовчала. Усі її почуття були змішаними: відчуття зради і болю, але одночасно й непокорний бажання не здатися, боротися за те, що вони мали.

—Ти хочеш, щоб ми просто розійшлися?— запитала вона, її голос ледь чутно звучав від серйозності.

Меттью не відповів одразу, але його погляд став м’якшим.

—Я не хочу, щоб це так закінчувалося, але я не можу поставити тебе під загрозу.

—Про яку загрозу ви говорити з Рейчел?— замість смутку, в мене зʼявилась злість

-Це важко зрозуміт..- не давши договорити я запитала ще раз.

-Яка. Вбіса. Загроза!? - мій врівноважений голос перетворився на крик.

-Мій батько.. Господи.- він закрив обличчя руками та одразу ж забрав їх.- памʼятаєш Олівера?

-Так..- все ще не розуміючи до чого він тут.

-Цей Олівер, це син мого батька. Я з батьком давно не спілкувався. Та все ж він пише якісь погрози в мій бік, і.. коротше кажучи, я вам вийти заміж, завтра, та як бачиш, все коту під хвіст..

Меттью, відкинувши плечі, стояв перед Харпер. Після того, як вони розмовляли на кухні про розставання, атмосфера змінилася. Вона почувала себе трохи пригніченою, але також — збудженою. Меттью подивився їй у очі і, ніби зважуючи кожне слово, заговорив:

— Я знаю, що це може звучати безглуздо, але я подумав… Якщо ти ще готова дозволити мені бути частиною твого життя. Я хочу, щоб ти була моєю дружиною. Ти готова вийти за мене та спідкати небезпеку разом зі мною?

Його голос був впевненим, проте в його очах промінювався натяк на щирість.

Меттью продовжував дивитися на Харпер, його впевненість не похитнулася, навіть коли її очі звузилися, ніби вона зважувала кожне його слово. Вона відчула, як серце прискорилося.

— Ти знаєш, що я не така, як Рейчел, — сказала вона нарешті, її голос був тихим, але впевненим. — Я не буду твоєю красивою декорацією, Меттью. І якщо ти граєш, то знай — я вийду переможницею.

Він усміхнувся, його очі блиснули.

— Ось чому я і хочу, щоб ти була поруч. Я не хочу прикрасу. Я хочу жінку, яка змусить мене боротися за кожен її погляд. Жінку, яка кидає виклик навіть тоді, коли я впевнений, що виграв.