Читати книгу - "Між нами, Верефрі"

Харпер не дала йому шансу піти від розмови. Вона різко піднялась,відкидаючи від себе покривало, не звертаючи уваги на те, що він намагається зробити вигляд, ніби йому все одно. Вона встала і підійшла до нього, він намагався глянути їй в очі, та все було марно, коли вона стояла перед ним ось так, вразливою, без сорому, страху. Він стиснув руки в кулаки та все ж глянув їй в очі.

—Гра?— її голос був холодним, а слова - точними. —Ти дійсно думаєш, що можеш так відкинути все, що було між нами? Просто назвати це грою?—Вона наблизилась майже впритул до нього.—Ти, може, і самозакоханий, але це не означає, що я така сама.

Меттью лише голосно видихнув. Він намагався взяти контроль, але цього разу вона була готова.

—Не роби мене дурною, Меттью. Ти все ще хочеш, щоб я повірила в твої слова про ‘ніч’?—Вона схилила голову, не даючи йому простору для маневру.—Ти не просто відкинув мене, ти намагаєшся змусити мене повірити, що я тут не більше, ніж просто частина твоїх забав.

Меттью хотів щось сказати, та передумав, але його впертість не дозволяла йому відступити.

—Ти можеш це сприймати, як хочеш,— відгукнувся він, але його тон вже не був таким впевненим. —Але те, що сталося між нами, було лише моментом, і я не планую переробляти його в щось більше, ніж просто…—Він задумався на мить.—Пристрасть.

—Пристрасть?— з іронією відповіла Харпер, зиркнувши на нього.—Ти серйозно? Ти дійсно хочеш назвати це лише пристрастю?

Харпер не дозволяла брати йому верх над ситуацією. Вона була настільки вперта, що це починало дратувати.

—Ти, мабуть, думаєш, що я боюся відчути більше?— відгукнувся він, його голос став трохи нижчим, але холодним, як завжди.—Я не боюся нічого, Харпер. Ти й сама знаєш, що це було просто… ніч. Так, пристрасна. Але ніч.

Він відступив на крок, дозволяючи собі відкрито розглядати її тіло.

—Але ти не можеш просто так відпустити, правда? — його голос став трошки гірким, навіть із натяком на іронію. —Ти не можеш просто сказати собі, що це було непогано і забути. Я бачу, як ти хочеш більше. І знаєш, це навіть смішно. Я тільки що сказав тобі правду.

Вона поклала руки на стегна і подивилася на нього з якоюсь іронічною зацікавленістю.

—Правду?— вона тихо сміялася, але її сміх був швидше викликом. —я не буду грати за твоїми правилами, Меттью. Я тут не для того, щоб підтверджувати твою гордість.

Вона спостерігала за ним, поки його вираз обличчя змінювався, і внутрішнє напруження між ними ставало майже фізичним.

—Ти завжди намагаєшся бути контрольованим, намагаєшся маніпулювати людьми,— вона знизала плечима. —Ти використовував мене, щоб відчути себе живим.

—Ти все перекручуєш,— відповів він, намагаючись знайти хоч якусь стабільність у своїй реакції. —Я не боюся тебе. Я просто не дозволю собі потрапити в твої пастки.

Він відступив, намагаючись вийти з цього емоційного заціплення, але Харпер була вже далеко не готова відступити.

Меттью спробував зробити

крок назад, але Харпер не

дала йому шансів. Вона зробила кілька рішучих кроків вперед, її очі блищали від впертості, і раптом без попередження схопила його за комір футболки, притягуючи до себе.

—Ти не можеш просто так

відштовхнути мене, Меттью—

вона прошепотіла з викликом, і її губи зустрілися з його, не залишаючи йому жодного шансу відмовити.

Цей поцілунок був гарячим, спонтанним, і одразу ж змусив його втратити рівновагу.

Він розумів, що вона грає з ним так, як він звик грати з іншими, але в цю мить це вже не мало значення. Його руки автоматично потягли її до себе, і він відповів на поцілунок, трохи грубо, але з такою ж пристрастю. Її тіло відчувалося так близько, що він не міг втриматися від того, щоб не притиснути ії ще сильніше.

Відчути її дихання, її тепло, її енергію, що змішувалася з його. Вони ніби змагалися, кожен у своїй грі, але поцілунок був таким сильним, що ні один з них не міг опиратися. Харпер вирвалася від нього на мить, дивлячись йому в очі знову.

—Ти ж сам почав, Меттью,—промовила вона тихо, але з викликом.—Ти не можеш сказати, що це було лише... 'ніч'.

І знову, не чекаючи відповіді, вона притягнула його до себе, поцілунок став ще більш нетерплячим. В її рухах була якась дикість, якого не було в Меттью, і він відчував, як його власна гра починає вислизати з його рук. Це вже не було простою боротьбою за контроль. Це

було щось більше — спонтанне, шалене бажання, яке вони не могли стримувати.

—Ти не можеш сказати, що

я не знаю, як грати твоїми правилами,— її голос звучав так, ніби вона сміялася йому в обличчя, перед тим як знову поглибити поцілунок.

Меттью спробував зробити

крок назад, але Харпер не

дала йому шансів. Вона зробила кілька рішучих кроків вперед, її очі блищали від впертості,  раптом без попередження схопила його за комір сорочки, притягуючи до себе.

—Зніми вже нарешті цю сорочку, Меттью, — вона прошепотіла з викликом, і її губи зустрілися з його, не залишаючи йому жодного шансу відмовити.

Цей поцілунок був гарячим, спонтанним, і одразу ж змусив його втратити рівновагу.

Він розумів, що вона грає з ним так, як він звик грати з іншими, але в цю мить це вже не мало значення. Його руки автоматично потягли її до себе, і він відповів на поцілунок, трохи грубо, але з такою ж пристрастю. Її тіло відчувалося так близько, що він не міг втриматися від того, щоб не притиснути її ще сильніше.

Відчути її дихання, її тепло, її енергію, що змішувалася з його. Вони ніби змагалися, кожен у своїй грі, але поцілунок був таким сильним, що ні один з них не міг опиратись.