read-books.club » Короткий любовний роман » Фермерська романтика, Валерія Оквітань 📚 - Українською

Читати книгу - "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"

29
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фермерська романтика" автора Валерія Оквітань. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 68
Перейти на сторінку:
Розділ 10

Увесь день вона тинялась по подвір’ю з Костиком та Ольгою. Жінка то полуницю полола, то моркву то вишні зривала для компоту, який так сильно розхвалила дівчині. Від допомоги, щоправда, відмовилась, лише попросила приглянути за малим.

Тася не стала відмовляти. Хлопчик був приємним, допитливим та непосидючим. Тому власними думками їй було ніколи перейматись. Про вчорашню розмову вона намагалась не згадувати. Бо слова, які сказав вчора Льоня хлопцям були жорстокими,  а вона їх не заслужила. 

Не було між ними кохання, точно не було. Інакше не посмів би він такого сказати.

А Льоня,  після того так і не телефонував. Не намагався написати чи ще щось. Вигадав собі хороший привід звинуватити у всьому Тасю і тішився.  

А от те, що вона так і не дочекалась дзвінка від батьків - засмучувало дівчину. За цей час вони вже мали б розібратися в ситуації самі, якщо не повірили її словам. 

—  Ти сумуєш, — зірвав чергову кульбабку Костик і подув на неї. —  Цьому? Ти холоша. Не сумуй.

Тася посміхнулась, розтріпала його світле волоссячко, а в самої серце стиснулося. Цей хлопчик був таким милим. В неї теж могла б бути така чудова дитина. Але певно ще не час.

—   Я не сумую, мій хороший.

—  Я бачу, —  діловито мовив. —  Я тез так блови хмулю, коли цукелку хочу. Ти тез хочеш цукелку?

—  Ні, любий не хочу, —  вона схопила хлопчика і покрутилась разом з ним. Він так дзвінко сміявся. Маленький сміхотунчик.

— Костя, —  різко з-за будинку з’явилась Ольга,  а Тася від несподіванки зупинилась,  але от земля не зупинилась і їх заколихало. Хлопчику ще більше сподобались такі розваги, тому він знову попросив повторити.

—  Ху-у-у, — полегшено видихнула вона. — Я вже думала, що він тебе втомив.

—  Та ні, — віддихувалась дівчина. —  У нас все нормально. Правда ж, Костику?

—  Ага, —  кивнув хлопчик, і знову попросився на руки до Тасі.

—  Костя, там бабуся пиріжків з вишнею зробила, —  хлопчик скривився, видно було, що пиріжки не були його улюбленою стравою. — І твій улюблений пиріг.

Як тільки він почув про пиріг, різко зірвався з місця в напрямку будинку, на ходу гукаючи бабусю, та просив відрізати йому шматочок.

—  Така шкода, — захитала головою дівчина, дивлячись услід дитині, а потім повернулась до Тасі. —  Втомив тебе, так? 

—  Є трохи, ми і й у квача грали, і м’яча ганяли, то я давно так не рухалась, —  сміялась Тася потираючи свою шию.

—  Він це вміє, —  Ольга схопила Тасю під лікоть, а та лише здивовано глянула на жінку.

—  Ти чого?

—  Та нічого, —  вона ніби світилась від радощів. — Вся робота зроблена. За малим дивиться мама. Я вільна. Не хочеш відпочити? Розслабитись?

—   Я б з радістю, але…

—  От і чудово. Ніяких але, у нас сьогодні дівич-вечір.

—  Куди ми? —  запитала Тася, коли побачила, що вони вийшли з подвір’я у невідомому їй напрямку.

—  Ми до сусідки, сьогодні ж вихідний, а отже у нас традиційний день відпочинку.

—  Сподіваюсь без алкоголю, —  Тася приклала руку до голови, бо ще від вчора не відійшла,  а тут вже нові посиденьки.

—  Та ні, все культурно, чай з бульбашками, смаколики й таро…

А ось це Тасю зацікавило. Їй траплялися відео в соцмережах з дівчатами, які зробили загальні розклади на картах таро, тими, які були для всіх, хто дивився ці відео, а не вірила в те, що всі ті слова були правдою. Бо, по-перше, ситуація описані тими тарологинями ніколи не співпадала з ситуацією, яка була в житті дівчини,  а по-друге,  серед її знайомих, які користувалися послугами таролога, ніколи не збувалось все те, що їм говорили.

Саме тому дівчині було цікаво, чи буде все так само на цих посиденьках. Чи вона знову розчарується у всіх цих тарологах?

 — Дівчата, — гукнула Ольга когось, як тільки вони увійшли в подвір'я. — Маринка.

 В будинку, до якого вони направляються всюди горіло світло. Звідти лунав шум. Навряд чи її хтось почув.

— Та вони не почують,— припустила Тася.

— Це точно, певне без мене почали. Ну зараз я їм… — вона не встигла договорити, адже прямісінько перед їхнім носом відкрилися двері й на вулицю висунулась  чиясь голова. Напевно тієї самої Маринки.

— Ну де тебе носить? — жінка за футболку затягнула Ольгу всередину, не звертаючи жодної уваги на Тасю. 

— “Певно не помітила”  — подумала про себе дівчина. 

Але Ольга вчасно зреагувала, протягнувши Тасі руку, за яку та ухопилась.

— О, то ти не сама? — зацікавлено оглядала Тасю з ніг до голови господиня.

— Так, це моя нова знайома, — Оля обійняла дівчину за плечі, аби вона не почувала себе незручно в їхній компанії. Жінка її розуміла, опинитися в компанії жінок з якими не була до цього часу знайома - не найприємніша річ, але всі вони були хорошими. І вже точно не посміли б образити когось, кого привела з собою одна з них.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 19 20 21 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фермерська романтика, Валерія Оквітань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"