Читати книгу - "Дякую за зраду!, Надія Борзакова"

- Зараз я тобі фотки з днюхи моєї Танюшки покажу. Хочеш? - злегка вже заплітаючимся язиком сказав Діма.

Фотки… Там може бути вона…

- Давай…

- Ща, - Діма потикав пальцями в екран свого смартфона та розгорнув до нього.

Там кілька фото. І на одному з них Ева. Щасливо усміхнена, легка, повітряна. І в обіймах круглолицього мужика жлобуватого вигляду і без натяку на інтелект на пиці. Чоловік її, га?

Миронов відчув, як очі наливаються кров'ю. Ось ти який, отже, ага?

- Офігіти, ось це так! Оця от дівчина мені пару тижнів тому в тачку в'їхала, прикинь? - випалив Андрій, - Завжди дивувався, який світ тісний…

- Так, тісний, - якось дивно хмикнув Опанасенко.

– А хто вона вам?

- Подруга Влади та хрещена мама Танюшки.

- Красива дівчина. Жаль тільки заміжня, - ось це його понесло. Все через спиртне, випите на голодний шлунок, адже пообідати Андрій через зайнятість не встиг. І ще ті таблетки…

- Та як тобі сказати, заміжня. Розлучаються вони, – хмикнув Опанасенко. - Там історія погана така…

- В сенсі?

- У сенсі я тобі нічого не говорив. І взагалі… Ти чого взагалі не впізнав її? Мені Влада говорила, у вас теж своя погана історія є в минулому. Істерику влаштувала, що я з тобою почав працювати.

- Так?

- Ага. Ну, коротше, все. Закрили тему. Давай краще вип'ємо.

- Давай, - відчуваючи, як кров починає вирувати в жилах, сказав Миронов і підняв келих.

У цій самій крові алкоголь змішувався з радістю і злістю на себе, що вирішив довідок про дівчинку не наводити, щоби душу собі не рвати. Це ж якби не Стас, не його колега і не контракт, то він би не дізнався…

Не дізнався, що життя чортзна за які заслуги подарувало йому другий шанс…