Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-Нічого собі! Обстановочка у вас! - вигукнув він.
-Проходь. Почувайся як удома. Тим паче що востаннє ти тут був років сім тому. Так? - Анжеліку завжди вчили бути гостинною, але вона надовго запам'ятала останній приїзд рідні до них у гості. Крім вкрадених грошей зі скарбнички він встиг ще й напаскудити сусідам під вхідний килимок. Розборок і крику було хоч відбавляй. Прибиральниці, яка регулярно мила під'їзд, довелося доплачувати додатково, щоб та ґрунтовно відмила сліди перебування Макса під дверима сусідів.
Сучасні психологи б сказали, що дитина гіперактивна і своїми дикими вчинками лише намагається привернути до себе увагу батьків, якої їй так сильно бракує. А нормальні люди зазвичай одразу ставлять діагноз подібним типам. Відморожений і обезбашений, до того ж ще й безсовісний і безсоромний. Поєднання пекельне. Тим паче для представника чоловічої статі.
-Соку будеш? Печиво цукерки? Чи розігріти плов? Ти голодний? - Анжеліка продовжувала бути ввічливою і гостинною.
-Буду все! Дякую сестричка!
-Піду розігрівати плов і принесу нам соку!
Анжеліка поспішила на кухню, а Макс, присівши в крісло батька Анжеліки, статечно розкинувши ноги, з цікавістю і неприхованою цікавістю розглядав інтер'єр і обстановку в кімнаті. Коли вона повернулася, Макс так само сидів у кріслі її батька. Анжеліка поставила на стіл тацю з пляшкою прохолодного апельсинового соку, вазою з цукерками та печивом і двома високими склянками.
- Здається, мама з татом під'їхали!" - з відчиненого на кухні вікна Анжеліка почула знайомий звук двигуна батькового автомобіля.
Хлопець раптом різко доклав мобільний телефон до вуха, підхопився з крісла і заговорив із кимось.
-Да! так! Закінчили вже? У мене є п'ятнадцять хвилин? Біжу! Уже біжу!
-Анжеліка! Я тут з одногрупниками, ми разом скинулися на пальне і приїхали сюди у справах! Вони дуже швидко впоралися! Я не очікував! Я мушу бігти! Вибач, сестричко! Я так і не побачу своїх тітку й дядька! Ех... А я так сподівався побачитися і подовше поспілкуватися з тобою і зніми! Але якщо я зараз не встигну, додому мені доведеться добиратися попутками!
Макс помітно нервував. Анжеліка знизала плечима і похитала головою.
- Ну треба, так треба! Біжи братик!
Вона стиснула йому по сестринськи руку і зовсім не засмутилася від того, що їхня зустріч була такою короткою.
Коли він вийшов, Анжеліка з полегшенням зітхнула. Ну вже дуже неприємно було їй його товариство. А в голові водночас лунали слова її матері - про те що родичів не обирають тощо. Вона заспокоїла себе тим, що була вкрай ввічлива й тактовна з ним і поводилася гідно, а далі бог йому суддя. Хоча могла й навішати йому моральних ляпасів і висловити по повній програмі, все те, що вона думає про свого брата. Але краще не перетинатися з ним. І бачитися якомога рідше!" - зазначила для себе Анжеліка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його нагорода, Лія Серебро», після закриття браузера.