read-books.club » Сучасний любовний роман » Його нагорода, Лія Серебро 📚 - Українською

Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

62
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Його нагорода" автора Лія Серебро. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Його нагорода, Лія Серебро» була написана автором - Лія Серебро, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Його нагорода, Лія Серебро" в соціальних мережах: 
Вона - ніжна та юна. Він пристрасний та досвідчений. Обидва не впевненні в собі. Обидва не вірять що можуть бути щасливими разом. Таємничі перешкоди виникають постійно на їхньому шляху до щастя. Він старший за неї на п’ятнадцать років. Вона молода та вкрай вразлива. Чи вистачить їм терпіння та наснаги щоб залишитися разом.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 78
Перейти на сторінку:
1

-Який сонячний, теплий, весняний ранок! - потягуючись у білосніжному ліжку, вголос прошепотіла собі Анжеліка. У голову миттєво забралася думка:

 -А чи не прогуляти сьогодні пари?

 План визрів миттєво.  Анжеліка була дівчиною кмітливою, завжди чинила так, як хотіла, і ніколи не сумнівалася у своєму виборі. Щоб не викликати підозри у батьків, їй треба було встигнути зібратися і вискочити з дому, випередивши матір з батьком, вийти зупинкою раніше, зателефонувавши подрузі, вмовивши її на спільне проведення часу. Анжеліка була впевнена, що її вірна подруга Катька підтримає її, а куплений раніше новий весняний, модний костюм у шафі вимагав вигулу.

 - Все! Вирішено! - Анжеліка набирає повідомлення Катьці, та моментально відповідає, підтримуючи її ідею.

-Анжеліка, нас із батьком не буде весь день удома! Будеш повертатися додому з університету, купи що-небудь і приготуй собі вечерю. -наказала їй мати перед виходом.

Анжеліка, через модні віяння, намагалася стежити за своєю фігурою. Хоча її юному і стрункому тілу цього робити було не обов'язково. Мати тому й нагадала їй про вечерю, знаючи, що та може й одним лате перебитися.

Перед виходом вона оцінила себе перед дзеркалом. Дівчина однозначно собі подобалася, у свої двадцять років Анжеліка була яскравою, вродливою й привабливою, і до того ж не дурною, адже її батько доклав чимало зусиль, щоб донька виросла освіченою і всебічно розвиненою.   Нескінченні заняття з репетиторами, мало не з усіх предметів, але з ухилом на лінгвістику, шаховий гурток, заняття з хореографії, навіть було діло, записали її в художню школу. Але вона ніде не затрималася. Відхопила по трохи азів з кожного гуртка, для загального розвитку, і в підсумку вступила на журналістський факультет.

 -Ну хто в таку погоду сидить у задушливих аудиторіях і строчить конспекти? -Вийшовши на вулицю подумала Анжеліка.

-Самий час прогулятися парком!  - сказала вона сама собі, закинула маленький червоний рюкзак на одне плече і вирушила на трамвайну зупинку.

Погода й справді була чудовою. Щебетання птахів серед соковитого, зеленого листя каскадом лилися у вуха перехожих. Повітря було теплим, свіжим і чистим. Сонце досить яскраво світило в очі, тож Анжеліка, чекаючи на трамвай, одягнула темні окуляри.

  Дівчата зустрілися біля входу в парк, де щойно почали цвісти декоративні дерева китайських вишень і персиків. Аромат у повітрі стояв незвичайний! Здається Катька була чимось незадоволена, Анжеліка простягнула їй заздалегідь куплену каву:

- Що цього разу? Здається, ти чимось незадоволена? Може на пари в університет хотіла? Так ще не пізно, можемо піти! - хитро примруживши свої темно зелені очі, прощебетала Анжеліка.                                            

    - Та все нормально! - пробурчала Катька, і вони вирушили вглиб парку, де можна було помилуватися озером із лебедями, катером, що пропливає з одного боку в інший, і за одне пройтися сувенірними крамницями, подивившись на всілякий дріб'язок.

Катерина була повною протилежністю Анжеліці. Анжеліка була світловолосою, граціозною та елегантною дівчиною. Катерина ж, наче виросла серед циганського табору. Її вбрання і зовнішній вигляд часом були настільки яскравими і зухвалими, що часто Анжеліка, приклавши долоню до чола і стримано стискаючи губи бурчала:

-Господи, ну не могла ти скромніше одягнутися! Ну їй богу, на що ти розраховуєш?

Катя не сприймала слова Анжеліки всерйоз. Вона була впевнена в собі, а свій яскравий і зухвалий стиль, що часом претендує на несмак, був лише її самовираженням.  Насправді Катерина з дитинства трохи заздрила Анжеліці, достатку її сім'ї, її частим і гарним обновкам і тому, як багато чого легко виходило в її житті.  Відзначивши обновки Анжеліки, настрій дівчини трохи впав. Сім'я Катерини, як не старалася, але була менш забезпечена, ніж сім'я Анжеліки. Але Катька завжди встигала за модою, одягалася хоч і позбавлено смаку, але в трендові новинки, а за красою, все ж нічим не поступалася Анжеліці. Кароока брюнетка з акуратною, відточеною фігуркою і кучерявим, каштановим волоссям середньої довжини. Обидві дівчини були яскраві, привабливі й чудово доповнювали одна одну, а їхньому молодому запалу можна було тільки позаздрити. - Батько пообіцяв мені на день народження нові сережки! - побачивши напис "Ювелірна майстерня", поділилася новиною Анжеліка.  Катька задіяла весь свій артистизм і майже щиро вигукнула:

-Нічого собі!  Ну пішли подивимося, подруго!

  Згадавши один університетський кумедний випадок, дівчата, заливаючись дзвінким сміхом, вирушили в ювелірну майстерню.  

Майстерня виявилася доволі атмосферною одноповерховою спорудою з вінтажними вітринами та з електричними канделябрами в кожному кутку, що додавало теплого світла на вітрини із золотими прикрасами. Дівчата очікували побачити пару продавців консультантів, які допоможуть їм у виборі чергової нової пари сережок для Анжеліки, але в крамниці було порожньо.                  

   - Не зрозуміла! - в один голос сказали дівчата, переглянувшись.  І тут, у найдальшому кутку, одна з дівчат помітила чоловіка, згорбленого, з ліхтарем на лобі, він ремонтував доволі красивий, масивний жіночий золотий браслет.

- Доброго ранку! - дзвінко крикнула Анжеліка.

 Чоловік зняв із голови ліхтарик, акуратно склав інструменти, масивний жіночий браслет, погасив настільну лампу, мовчки встав і не поспішаючи попрямував у бік дівчат.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його нагорода, Лія Серебро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Його нагорода, Лія Серебро"