Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

загубилася в піддашші, замкнула себе у скрині, в якій вирішила понишпорити, — вони б повірили в будь-що, і лише я б знав, що це я залишив тебе на вулиці, в руках карабінерів, які віддадуть тебе лікарям, які четвертуватимуть тебе шматок за шматком, твоє тіло юне, є чимало людей, яким потрібні твої органи, а доктор Асула завжди ласий до гланд і маток, і до очей, особливо до очей, бо він шукає одні очі, які ніяк не може знайти, а дон Херонімо вимагає, щоб він їх знайшов і віддав йому, і ось так ти і перестанеш існувати — четвертована й розпихана в чужі тіла.

Проте перед тим, як я встиг зробити перший крок, щоб віддати тебе на поталу катів, двері відчинилися й ти зайшла всередину, заледве провівши на вулиці десять хвилин, голосно наспівуючи пісеньку, занадто голосно, наче тебе вже не цікавила твоя таємниця, тому що я, твій спільник, мав завдання тебе оберігати. Проходячи повз Богородицю Лурдську, ти перехрестилася, не зупиняючи ні своєї пісні — негритянка, розпещена негритянка, крути тілом, рухай сюди[23], — ні ритму своїх кроків. На твоєму обличчі не було усмішки, ти немовби скоїла злочин. Нічого. Ти співала. Позіхала. І зникла.

Я пішов поставити засув і зачинити двері на ключ. Ти навіть не завдала собі клопоту, щоб їх зачинити: я знайшов їх причиненими, жахлива ніч тихомирно витікала назовні.

***

Іноді я залишав двері відчиненими, щоб вона могла вийти. Я чекав на її повернення, іноді годинами, до самого світанку, захований у цегляних скелях гроту. Проте в будинку я вже більше не залишався: Ірис, немов реп’ях, прокладаючи собі шлях поміж хащів усіх тих місць, якими вона проходила, поміж ненаситних псів, будинків, високих будівель, звідки за нею невпинно стежать, мостів, проспектів, машин, галасів, почала тягати мене за собою, щоб вручити донові Херонімо.

Бо вона тягла мене, немов пса, прив’язаного на повідець, щоб я повсюди за нею ходив і корився їй, сліпо й безвільно, прив’язаного, щоб мені не заманулося зійти з тротуару й загинути під колесами машини, на мені нашийник зі шпичаками всередину, один із тих, які використовують для дресури, тобі не залишається нічого, окрім як скоритися, бо нашийник завдає ран, коли ти опираєшся, і шипи до крові пронизують шию, якщо хазяїну заманеться смикнути за повідець, а ти цьому опиратимешся, навіть зовсім трохи, і зрештою твоя шия вкрита виразками й ти вже не можеш опиратися, і ти коришся, бо занадто боляче не опиратися і намагатися мати власну волю й бажання, зрештою, саме тому, щоб не боліло, і з шиї не лилася кров, коли їй заманеться смикнути за повідець і мене вколять шипи, я вкотре забуду, що колись, у минулому, далеко-далеко, я, напевне, мав волю чи намагався не коритися, коли ще розумів, що таке не коритися. Я корюся їй. Ірис жорстока і часом затягує нашийник із шипами, щоб той пронизав мою шию, просто заради задоволення від споглядання моїх страждань, я стежу за нею здалеку, але не гублю з поля зору, даючи їй вільно спілкуватися з друзями… Хтось купує їй кока-колу… Вона заходить до магазину, де збираються місцеві хлопці, щоб пограти в настільний футбол чи обмінятися старими журналами… Вони показують їй нові танці й співають модних пісень… Вони грають у більбоке чи петанк і читають книжки… Вона ходить за Велетнем і допомагає йому роздавати кольорові листівки: Крамниця «Рибалочка». Зручна форма оплати. Матраци. Ліжка. Покривала. Домашній крам. Наші ціни такі низькі, що треба нагинатися, щоб їх розгледіти. На районі її називають Хіною, подругою Велетня. Усе так невинно, так по-дитячому.

А якщо дон Херонімо дізнається, що Ірис вештається вулицями зі мною на прив’язі? Найімовірніше, він би навіть не впізнав мене, перетвореного на пса Ірис і позбавленого всієї сутності Умберто, за винятком активної речовини мого погляду, який докторові Асулі не вдалося вирізати. А якби ваші прислужники помітили їх, мої очі, на морді пса Ірис? Тоді б вони заволоділи мною, цього разу назавжди, я не можу більше чекати, Умберто, я старішаю, доктор Асула разом зі своїми ножами й помічниками в масках і білих халатах уже готові, вони все ще мені служать, чекаючи на зустріч із тобою, але тепер ти таки повернеш мені те моє, що ти бережеш. Біля порогів будинків стоять перевдягнені люди, ваші люди, якийсь чоловік, який, щойно я поверну за ріг, зустріне мене й удаватиме, що покручує вуса, але він їх не покручує, а приклеює гумкою, адже вуса ті накладні, щоб я його не впізнав, так ніби я ще можу когось упізнавати, я вже не впізнаю нікого, навіть Емператрис, вона, певно, стежить за мною з віконець машин, її заслинені ікла, зморшки, зосереджені на її лобі карлиці, — вони вишукують мене, кожен для власного зиску, і ще Пета Понсе, найнебезпечніша, найневблаганніша, найжорстокіша, її найважче вирізнити, адже її легко сплутати з будь-якою старою, її кроки нечутні, вона вміє зникати, хтива стара, чого ти не даси мені спокій, я сміюся з тебе, тому що живу, прислуговуючи таким самим старим, як і ти, але ті старі познайомилися зі мною за інших обставин, ніж ти, а тому дозволяють мені спокійно жити в будинку, я ще одна стара, доне Херонімо, я пес Ірис, дайте мені відпочити, не переслідуйте мене, я вже вам відслужив, бути свідком — це те саме, що бути слугою, вам же відомо, що слуги забирають із собою часточку своїх господарів, так, вам відомо, як же вам не знати, якщо я забрав від вас найголовніше, в ті часи, коли ви платили мені, щоб я був свідком вашого щастя. Удалині виднівся ідеальний силует щасливої пари, далекий, немов панорама величних, але недосяжних гір, які заворожували мій погляд тим захватом і жадібністю, які добре знали Херонімо й Інес і яких вони так потребували. Вони були нездатні жити без мого заздрісного погляду, який творив їхнє щастя, біль моїх очей, що споглядали за ними, постачав їм щастя, яким вони живилися. Річ була не в мені — мене можна було легко замінити, — а в моїх заздрощах, які дон Херонімо винаймав стільки років. Проте я залишив собі цей сповнений владою погляд, він мій, його я вам не віддам, я не дозволю вам забрати його в мене, тому я ховаюся в цьому будинку, щоб ви його в мене не забрали, доне Херонімо, щоб ви більше ніколи не наблизилися до щастя, і