Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

— Відпусти мене! — навмисно підвищую голос, сподіваючись, що хоч хтось зверне увагу на те, що відбувається.

— Якщо журналісти про щось дізнаються, я тебе задушу, — вимовляє цілком спокійно.

Про його злість і лють говорить лише потемнілий погляд і сила, яка переміщується в його долоню.

— Ти робиш мені боляче!

— Прибери від неї руки! — чую знайомий голос за своєю спиною.

Ігор здивований, але пальці все ж розтискає. До мене його цікавість зараз же згасає, проте він з ентузіазмом розглядає того, хто підходить до нас. Богдан зупиняється всього в метрі від мене, обмацує поглядом із ніг до голови, концентрується на обличчі й, переконавшись, що все гаразд, повертається до Ігоря.

— Не думаю, що в тебе залишилося право так до неї ставитися, — говорить спокійним металевим голосом.

Так, що якби я була на місці Ігоря, уже б давно відкланялася з вибаченнями. Але Орловський цього, звичайно ж, не зробить.

З гордості.

Мій колишній чоловік занадто високо себе цінує, щоб дозволяти так із собою розмовляти.

— Я-то думав, ти просто повз йшов, — з насмішкою видає Ігор. — А виявляється, це вона тобі шмотки купувала?

Ігор псує весь сюрприз. Одним махом перекреслює те, що мало стати для Богдана повною несподіванкою. Сюрпризом, який я хотіла вручити, коли він приїде. Саме коли, а не якщо. Видно, що Богдан слабо розуміє, про що йде мова, але не губиться. Байдуже знизує плечима і видає:

— Хтось повинен був оцінити таку жінку гідно, якщо ти не зміг.

Я ледь не стогну вголос, тому що ніхто з них не закінчує розмову, розпалюючи опонента. Я чудово знаю, що до бійки не дійде: у якийсь момент Ігор спасує, кине щось колюче й зникне, але як же я помиляюся!

Не в ньому. У Богдані.

Він інший і він точно не стане пасувати. Не піде, боягузливо підібгавши хвоста.

— Ти її тра…

Я скрикую, коли кулак Богдана влітає в ніс мого колишнього чоловіка, так і не давши йому договорити. Просто опиняється там, де йому саме й місце. Ігор чортихається, щось кричить своєму охоронцеві, який відразу матеріалізується поруч і, здається, зовсім не знає, що йому робити. Губиться, не знаючи, що робити. Видно, що в такій ситуації він уперше. Та й не було в Ігоря раніше охорони. Мабуть, найняв зовсім недавно, відчувши себе важливою шишкою.

— Чого стоїш, придурок? — кричить колишній, тримаючись за ніс і намагаючись зупинити кров, яка стікає його пальцями.

— Я б не радив, — Богдан хитає головою й дивиться прямо на Ігоря. — Забирай свого пса, і щоб поруч із Валерією я тебе не бачив.

— Ти пошкодуєш, ти навіть не уявляєш, як пошкодуєш, ти…

Богдан наступає й Ігор відходить на кілька кроків, спльовує кров на асфальт і розвертається, крокуючи до свого автомобіля. Я приходжу до тями лише тоді, коли опиняюся в теплих сильних обіймах: це Богдан охоплює мене за плечі й притискає до себе зі словами:

— Він зробив тобі боляче?