Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

— Де міс Норман?

— Гадки не маю, сер, — байдуже відказав Шерборн.

Шалік люто зиркнув на нього:

— То дізнайся! Може, вона захворіла. Зателефонуй їй додому!

Задзеленчав телефон. Нетерплячим жестом Шалік наказав Шерборну відповісти.

Той підняв слухавку й чванливо мовив:

— Резиденція містера Шаліка, — настала пауза, а тоді асистент запитав уже позбавленим пихи голосом: — Хто? Що ви таке кажете?

Шалік люто зиркнув на Шерборна, але закляк, коли побачив, що асистент зблід, а його очі повняться тривогою.

— Зачекайте хвилинку.

— Хто там?

— Сержант Ґуд’ярд зі Спеціальної служби[13] хоче поговорити з вами, сер.

Чоловіки перезирнулися. Шалік одразу подумав про три небезпечні валютні транзакції, які він недавно здійснив, вивівши з Англії дев’ятсот тисяч фунтів. Невже Скотленд-Ярд щось про це рознюхав? Долоні єгиптянина спітніли.

Шалік вирівняв голос і, не глянувши на Шерборна, відповів:

— Скажи, нехай піднімається.

Через три хвилини, відчиняючи двері номера, Шерборн зустрів кремезного чоловіка з уважними очима, схожим на мухоловку ротом і потужною щелепою, подібною до носа корабля.

— Заходьте, сер, — Шерборн відступив убік. — Містер Шалік зараз прийме вас.

Сержант Ґуд’ярд увійшов до кімнати, подивився на Шерборна й підняв важкі брови.

— Привіт, Джордже... А я уже вважав, що ти помер.

— Ні, cep, — на обличчі Шерборна виступив піт.

— А шкода. Тримаєшся подалі від проблем?

— Так, сер.

Сержант Ґуд’ярд окинув приймальню критичним поглядом.

— А ти знайшов для себе хороше гніздечко, правда, Джордже? Дозволю собі припустити, що тут краще, ніж у Пентонвіллській в’язниці.

— Так, сер.

Шерборн прочинив двері Шалікового офісу.

Уважно придивившись до єгиптянина, Ґуд’ярд зайшов до кабінету, який вражав своєю розкішшю.

Шалік підвів погляд, розглядаючи офіцера поліції, що повільно підходив до його столу.

— Сержанте Ґуд’ярд?

— Так, сер.

Шалік вказав йому рукою на стілець.

— Сідайте, будь ласка, сержанте. Щось трапилося?

Ґуд’ярд вмостився на стільці й холодно зиркнув на Шаліка. Товстунові стало незатишно, як і всім винним людям під час поліційної перевірки, але вираз обличчя його не видав.

— Гадаю, міс Наталі Норман працює на вас?

Шалік здивовано кивнув.

— Саме так. Але сьогодні вранці вона не прийшла. З нею щось трапилося?

— Вона померла в суботу вночі, — відповів Ґуд’ярд спокійним, притаманним усім поліціянтам голосом. — Скоїла самогубство.

Шалік здригнувся: він страшенно боявся смерті. Товстун на кілька секунд закляк, а тоді його меткий жорстокий розум ожив. Кого він знайде їй на заміну? Хто тепер доглядатиме за ним? Те, що Наталі мертва, нічого не означало для єгиптянина. А ось те, що він останні три роки покладався на неї в питаннях організації соціального та ділового життя, означало багато.

— Мені прикро це чути, — Армо потягнувся за сигарою і замовк, щоб обрізати кінчик. — Чи відома причина?

«От сволота!» — подумав Ґуд’ярд, але на його обличчі не проявилося й крихти огиди.

— Саме тому я тут, сер. Сподівався, що причину мені скажете ви.

Шалік запалив сигару й випустив з рота запашний дим. Потім похитав головою.

— Мені шкода, але я взагалі нічого не знаю про міс Норман, нічогісінько. Я завжди вважав її чудовим працівником. Вона була поруч зі мною три роки, — він відкинувся на директорському кріслі й поглянув Ґуд’ярду прямо у вічі. — Я заклопотана людина, сержанте. Не можу дозволити собі проявляти інтерес до людей, які працюють на мене.

Ґуд’ярд намацав у кишені пальто маленький предмет, дістав його і поклав на білий записник перед Шаліком.

— Ви знаєте, що це, сер?

Шалік насупився, розглядаючи товсту канцелярську скріпку. Такими послуговуються, щоб з’єднувати важкі та об’ємні юридичні документи.

— Вочевидь, це канцелярська скріпка, — лаконічно відказав він. — Сержанте, сподіваюся, ви маєте серйозні підстави ставити такі запитання. Ви ж віднімаєте у мене час.

— Звісно, я маю підстави, — Шалікова уїдливість не порушила спокою Ґуд’ярда. — Здогадуюся, містере Шалік, що ви маєте справу з багатьма операціями, якими можуть цікавитися ваші конкуренти.

Шалікове обличчя закам’яніло.

— А хіба це має вас цікавити?

— Ні, сер, але могло б пояснити появу цього предмета тут, — Ґуд’ярд торкнувся до скріпки.

— Що ви маєте на увазі?

— Те, що на перший погляд скидається на скріпку, насправді є високочутливим мікрофоном. Володіти таким заборонено, й використовують його лише спеціальні служби. Інакше кажучи, сер, цей пристрій застосовують винятково для шпигунства.

Витріщаючись на скріпку, Шалік відчув, як кров холоне у його жилах.

— Не розумію... — протягнув, хвилюючись, він.

— Цю канцелярську скріпку знайшли у квартирі міс Норман, — пояснив Ґуд’ярд. — На щастя, детектив, який розслідує її смерть, виявився достатньо кмітливим, аби розпізнати призначення речі. Тому справу передали до Спеціальної служби. От я і тут.

Шалік облизав сухі губи.

— Я нічого не знаю про це.

— Ви бачили мікрофон раніше?

— Гадаю, ні... Та як я можу взагалі знати? — опанувавши напад паніки, Шалік махнув головою, показуючи на гору документів на столі, з’єднаних великими канцелярськими скріпками. Щоправда, жодна з них не була такою великою, як та, що лежала на блокноті. — Можливо... Не знаю.

— Для успішного використання мікрофона, — вів далі Ґуд’ярд, ховаючи пристрій у кишеню, — необхідний спеціальний магнітофон. Чи можу я оглянути стіл міс Норман?

— Звісно, — Шалік звівся на ноги й провів сержанта до кабінету Наталі. — Ось її стіл.

Ґуд’ярд швидко й ретельно все оглянув. Він також подивився в ящиках для зберігання документів та у шафі, де Наталі вішала пальто.

— Нічого... — він повернувся до Шаліка. — Чи є у вас причини вважати, що міс Норман могла шпигувати за вами?

— Жодних.

— Чи знаєте ви щось про її особисте життя? Як я розумію, з нею жив якийсь молодик. Люди з будинку бачили, як він заходив до квартири міс Норман. Ви знаєте, хто він?

На обличчі Шаліка відбилося щире здивування.

— Я заледве можу в це повірити... Але так і було, раз ви кажете. Ні, я нічогісінько не знаю про неї.

— Розслідування ще триватиме, сер. Я хотів би потім знову побачитися з вами.

— Ви завжди можете знайти мене тут.

Ґуд’ярд рушив до дверей, а тоді зупинився.

— Не знаю, чи ви в курсі, та ваш працівник Джордж Шерборн відсидів шість років за шахрайство.

На обличчі Шаліка не проявилося жодної емоції.