Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Єдиний зв’язок, який мала печера з рабством, був такий: ферму, на території якої знайшли печеру, заклав колишній раб, Джозефус Гублер. Коли хазяїн звільнив його, він пішов на північ і побудував ферму. Потім повернувся назад і викупив свою матір і жінку, яка стала його дружиною.
Їхні нащадки продовжували працювати на фермі до Великої депресії, коли Комерційний банк округу Мідленд продав закладене майно. І тоді Двейнового вітчима збив автомобіль, за кермом якого сидів білий чоловік, котрий раніше купив ферму. В полюбовній угоді як відшкодування за свої травми Двейнів вітчим отримав те, що він зневажливо називав «проклята Богом негритоська ферма».
Двейн пам’ятав першу поїздку з сім’єю на оглядини ферми. Його батько зірвав негритоський знак з негритоської поштової скриньки і кинув його в канаву. Ось що було на ньому написано:
Розділ 14
Вантажівка, яка везла Кілґора Траута, тепер була у Західній Вірджинії. Поверхню штату знищили люди, техніка і вибухівка для того, щоб змусити її видати на-гора вугілля. Тепер вугілля вже майже не стало. Його перетворили на тепло.
Поверхня Західної Вірджинії, позбавлена вугілля, дерев і верхнього шару ґрунту, впорядковувала те, що залишилося з неї самої, відповідно до законів земного тяжіння. Вона почала провалюватись в усі ті ями, які в ній вирили. Її гори, яким колись було дуже легко стояти, тепер почали сповзати в долини.
Знищення Західної Вірджинії відбулося зі згоди виконавчої, законодавчої та судової гілок правління штату, чия влада йшла від людей.
Тут і там ще траплялося заселене житло.
Траут побачив попереду зламаний бар’єр. Він зазирнув у канаву внизу, побачив, що в струмку лежить перекинутий «кадилак» моделі «Ельдорадо» 1968 року випуску. Номери були штату Алабама. В струмку також лежало декілька побутових приладів — кухонні плити, пральна машинка, два холодильники.
Біла дівчинка з ангельським личком і солом’яним волоссям стояла біля струмка. Вона помахала рукою Траутові. До грудей вона притискала півлітрову пляшку «Пепсі-коли».
Траут спитав себе вголос, як тут люди розважаються, і водій розповів йому химерну історію про одну ніч, яку він провів у Західній Вірджинії, у кабіні своєї вантажівки біля будинку без вікон, що монотонно гудів.
— Я бачив, як народ туди заходить, і бачив, як народ звідти виходить, — сказав він, — але я не міг второпати, що то за машина, яка так гуде. То був дешевий і старий каркасний будинок на цементних блоках в якійсь глушині. Машини під’їжджали і від’їжджали, і людям, здається, подобалося те, що там гуділо, — сказав він.
Тож він зазирнув досередини.
— В будинку було повно людей на роликах, — сказав він. — Вони їздили і їздили по колу. Ніхто не усміхався. Вони просто їздили по колу.
Він сказав Траутові, що чув про місцевих людей, які хапали живих мідноголових і гримучих змій під час служби в церкві, щоб показати свою велику віру в те, що Ісус їх захистить.
— На цьому світі багато різних людей, — сказав Траут.
Траут дивувався, як недавно білі люди з’явилися в Західній Вірджинії і як швидко вони її зруйнували — заради вугілля.
Тепер вугілля вже також не стало — випарувалось у космос, подумав Траут. Воно підігріло воду, а пара змусила обертатися сталеві вітряки. Вітряки змушували обертатися ротори в ґенераторах. Америка якийсь час була залита електрикою. Вугілля також приводило в рух старомодні пароплави і паровози.
Паровози, пароплави і фабрики мали свистки, які свистіли від пари, коли Двейн Гувер, і Кілґор Траут, і я були хлопчиками — коли наші тати були хлопчиками, коли наші діди були хлопчиками. Свистки виглядали ось так:
Пара з води, скип’яченої на палаючому вугіллі, виривалася зі свистків, і ті видавали різкі прекрасні зойки, наче гортані динозаврів, що спаровуються або вмирають, — крики такі як у-у-у-у-у-у-у-у-у-ух, у-у-у-у-у-у-у-ух, і тир-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-н-н-н-н-н-н-н-н-нь, і таке інше.
Динозавр був рептилією такою великою, як паровоз. І виглядав ось так:
Він мав два мізки — один для передньої половини, другий — для задньої. Ця тварина вимерла. Обидва мізки вкупі були менші за горошину. Горошина — це плід рослини з родини бобових, який виглядав ось так:
Вугілля було дуже спресованою сумішшю зігнилих дерев, і квітів, і кущів, і трав, і такого іншого, і фекалій динозаврів.
Кілґор Траут думав про крики парових свистків, які він чув, і про руйнування Західної Вірджинії, яке уможливило їхню пісню. Він припустив, що несамовиті крики вилетіли в космос разом з теплом. Він помилявся.
Як і більшість авторів наукової фантастики, Траут майже нічого не знав про науку, його до чортиків нудили технічні деталі. Але жоден крик свистка не відлетів далеко від Землі ось з якої причини: звук міг подорожувати лише в атмосфері, і атмосфера Землі проти її розміру була тонша за шкірку яблука. Поза нею був мало не досконалий вакуум.
Яблуко було популярним фруктом, який виглядав отак:
Водій любив поїсти. Він зупинився у закладі «Макдональдс Гамбурґер». У країні є багато різних мереж із гамбурґерами. «Макдональдс» був однією із них. Другою був «Бурґер Шефс». Двейн Гувер, як уже було сказано, володів франшизою на кілька закладів «Бурґер Шефс».
Гамбурґери готували з тварин, які виглядали ось так:
Тварину вбивали і мололи на маленькі шматочки, тоді формували котлетками і смажили, і клали між два шматки хліба. Приготований продукт виглядав ось так:
І Траут, в якого грошей майже не залишилось, замовив чашку чаю. Він запитав старого-престарого чоловіка, що сидів поруч за столом, чи він працював на шахтах.
Старий чоловік сказав ось що:
— З десяти і до шістдесяти двох.
— Ви раді, що вийшли звідти? — спитав Траут.
— О Боже, — сказав чоловік, — ви ніколи з них не вийдете — навіть уві сні. Мені сняться шахти.
Траут спитав його, яке то було відчуття — працювати на промисловість, чиїм
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут», після закриття браузера.