read-books.club » Сучасна проза » Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут 📚 - Українською

Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!" автора Курт Воннегут. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 51
Перейти на сторінку:
відкрили тільки 1937 року, коли вона трохи прочинилася від невеликого землетрусу. Сам Двейн Гувер виявив тут тріщину, а тоді вони з вітчимом розширили її ломами і динамітом. До того навіть маленької тваринки там не було.

Єдиний зв’язок, який мала печера з рабством, був такий: ферму, на території якої знайшли печеру, заклав колишній раб, Джозефус Гублер. Коли хазяїн звільнив його, він пішов на північ і побудував ферму. Потім повернувся назад і викупив свою матір і жінку, яка стала його дружиною.

Їхні нащадки продовжували працювати на фермі до Великої депресії, коли Комерційний банк округу Мідленд продав закладене майно. І тоді Двейнового вітчима збив автомобіль, за кермом якого сидів білий чоловік, котрий раніше купив ферму. В полюбовній угоді як відшкодування за свої травми Двейнів вітчим отримав те, що він зневажливо називав «проклята Богом негритоська ферма».

Двейн пам’ятав першу поїздку з сім’єю на оглядини ферми. Його батько зірвав негритоський знак з негритоської поштової скриньки і кинув його в канаву. Ось що було на ньому написано:

Розділ 14

Вантажівка, яка везла Кілґора Траута, тепер була у Західній Вірджинії. Поверхню штату знищили люди, техніка і вибухівка для того, щоб змусити її видати на-гора вугілля. Тепер вугілля вже майже не стало. Його перетворили на тепло.

Поверхня Західної Вірджинії, позбавлена вугілля, дерев і верхнього шару ґрунту, впорядковувала те, що залишилося з неї самої, відповідно до законів земного тяжіння. Вона почала провалюватись в усі ті ями, які в ній вирили. Її гори, яким колись було дуже легко стояти, тепер почали сповзати в долини.

Знищення Західної Вірджинії відбулося зі згоди виконавчої, законодавчої та судової гілок правління штату, чия влада йшла від людей.

Тут і там ще траплялося заселене житло.

Траут побачив попереду зламаний бар’єр. Він зазирнув у канаву внизу, побачив, що в струмку лежить перекинутий «кадилак» моделі «Ельдорадо» 1968 року випуску. Номери були штату Алабама. В струмку також лежало декілька побутових приладів — кухонні плити, пральна машинка, два холодильники.

Біла дівчинка з ангельським личком і солом’яним волоссям стояла біля струмка. Вона помахала рукою Траутові. До грудей вона притискала півлітрову пляшку «Пепсі-коли».

Траут спитав себе вголос, як тут люди розважаються, і водій розповів йому химерну історію про одну ніч, яку він провів у Західній Вірджинії, у кабіні своєї вантажівки біля будинку без вікон, що монотонно гудів.

— Я бачив, як народ туди заходить, і бачив, як народ звідти виходить, — сказав він, — але я не міг второпати, що то за машина, яка так гуде. То був дешевий і старий каркасний будинок на цементних блоках в якійсь глушині. Машини під’їжджали і від’їжджали, і людям, здається, подобалося те, що там гуділо, — сказав він.

Тож він зазирнув досередини.

— В будинку було повно людей на роликах, — сказав він. — Вони їздили і їздили по колу. Ніхто не усміхався. Вони просто їздили по колу.

Він сказав Траутові, що чув про місцевих людей, які хапали живих мідноголових і гримучих змій під час служби в церкві, щоб показати свою велику віру в те, що Ісус їх захистить.

— На цьому світі багато різних людей, — сказав Траут.

Траут дивувався, як недавно білі люди з’явилися в Західній Вірджинії і як швидко вони її зруйнували — заради вугілля.

Тепер вугілля вже також не стало — випарувалось у космос, подумав Траут. Воно підігріло воду, а пара змусила обертатися сталеві вітряки. Вітряки змушували обертатися ротори в ґенераторах. Америка якийсь час була залита електрикою. Вугілля також приводило в рух старомодні пароплави і паровози.

Паровози, пароплави і фабрики мали свистки, які свистіли від пари, коли Двейн Гувер, і Кілґор Траут, і я були хлопчиками — коли наші тати були хлопчиками, коли наші діди були хлопчиками. Свистки виглядали ось так:

Пара з води, скип’яченої на палаючому вугіллі, виривала­ся зі свистків, і ті видавали різкі прекрасні зойки, наче гортані динозаврів, що спаровуються або вмирають, — крики такі як у-у-у-у-у-у-у-у-у-ух, у-у-у-у-у-у-у-ух, і тир-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-н-н-н-н-н-н-н-н-нь, і таке інше.

Динозавр був рептилією такою великою, як паровоз. І виглядав ось так:

Він мав два мізки — один для пе­ред­ньої половини, другий — для задньої. Ця тварина вимерла. Обидва мізки вкупі були менші за горошину. Горошина — це плід рослини з родини бобових, який виг­лядав ось так:

Вугілля було дуже спресованою сумішшю зігнилих дерев, і квітів, і кущів, і трав, і такого іншого, і фекалій динозаврів.

Кілґор Траут думав про крики парових свистків, які він чув, і про руйнування Західної Вірджинії, яке уможливило їхню пісню. Він припустив, що несамовиті крики вилетіли в космос разом з теплом. Він помилявся.

Як і більшість авторів наукової фантастики, Траут майже нічого не знав про науку, його до чортиків нудили технічні деталі. Але жоден крик свистка не відлетів далеко від Землі ось з якої причини: звук міг подорожувати лише в атмосфері, і атмосфера Землі проти її розміру була тонша за шкірку яблука. Поза нею був мало не досконалий вакуум.

Яблуко було популярним фруктом, який виглядав отак:

Водій любив поїсти. Він зупинився у закладі «Макдональдс Гамбурґер». У країні є багато різних мереж із гамбурґерами. «Макдональдс» був однією із них. Другою був «Бурґер Шефс». Двейн Гувер, як уже було сказано, володів франшизою на кілька закладів «Бурґер Шефс».

Гамбурґери готували з тва­рин, які виглядали ось так:

Тварину вбивали і мололи на маленькі шматочки, тоді формували котлетками і смажили, і клали між два шматки хліба. Приготований продукт виглядав ось так:

І Траут, в якого грошей майже не залишилось, замовив чашку чаю. Він запитав старого-престарого чоловіка, що сидів поруч за столом, чи він працював на шахтах.

Старий чоловік сказав ось що:

— З десяти і до шістдесяти двох.

— Ви раді, що вийшли звідти? — спитав Траут.

— О Боже, — сказав чоловік, — ви ніколи з них не вийдете — навіть уві сні. Мені сняться шахти.

Траут спитав його, яке то було відчуття — працювати на промисловість, чиїм

1 ... 19 20 21 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"