Читати книгу - "3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк"

Цілую і бувай.

***

Привіт, Френку, це знову я. Ще нема підтвердження, що ти отримав мого останнього…

Дивно, що ти летиш до Ганімеда й мого старого друга Теда Хана. Але це, певно, не такий вже й збіг: його потягла туди та сама загадка, що й тебе…

Спершу треба дещо тобі про нього розказати. Його батьки над ним зле пожартували, нарікши його Теодором. Це ім’я скорочується — ніколи його так не називай! — до Тео. Розумієш, про що я?

Не можу позбутися думки, що саме це штовхає його вперед. Не знаю нікого з таким розвиненим інтересом до релігії — ні, одержимістю. Краще тебе попередити: він буває нудний.

До речі, оціни мої успіхи. Я сумую за старим думкописцем, але вже нібито опановую й цей пристрій. Не припустилася грубих — як ти їх називав? — фейлів — глюків — ляпів — принаймні поки що. Не впевнена, що слід тобі казати, бо ти можеш випадково вибовкати, але моє таємне прізвисько для Теда — «Останній єзуїт». Ти мусиш про них знати — Орден ще був дуже активний у твої часи.

Дивовижні люди — часто, великі науковці — неперевершені дослідники, що зробили неймовірно багато доб­ра і наробили стільки ж шкоди. Одна з найвищих іроній історії — щирі й кмітливі шукачі правди, водночас їхня філософія безнадійно викривлена марновір’ям…

Чгувт2л3от вуук 2лушво вцзз

Чорт. Емоції прорвалися, і я втратила контроль. Один, два, три, чотири… настав час усім добрим людям прийти на поміч партії… отак краще.

Хай там як, у Теда такий самий вид шляхетної рішучості; не сперечайся з ним, бо він проїде по тобі, як паровий каток.

До речі, що воно за парові катки? Ними прасували одяг? Уявляю, як то було незручно…

Проблема з думкописцями… надто легко відхилитися в будь-який бік, як не намагайся стримуватися… щось таки мусить бути сказане на захист клавіатур… впевнена, що вже казала щось подібне…

Тед Хан… Тед Хан… Тед Хан.

Він і досі відомий на Землі принаймні двома своїми висловами: «Цивілізація і Релігія несумісні» та «Вірувати — це вірити в те, що, як ви знаєте, неправда». Знаєш, мені здається, що другий вислів — не оригінальний, а коли й так, то тут він найближче в житті наблизився до жарту. Він аніскілечки не усміхнувся, коли я випробувала на ньому свій улюблений — сподіваюсь, ти такого не чув. Він явно походить із твого часу.

Декан нарікає на своїх викладачів. «Чому вам, науковцям, потрібне таке дороге обладнання? Чому ви не можете як математики? Їм тільки й треба, що дош­ка й кошик для сміття. А ще краще — як філософи. Тим і кошика не треба…» Ну, можливо, Тед чув його й раніше… Думаю, як і більшість філософів…

Хай там як, передавай мої вітання — і ніколи, повторюю, ніколи не втягуйся з ним у суперечку!

Цілую і шлю найкращі побажання з Африканської вежі.

ПЕРЕПИСАТИ. ЗБЕРЕГТИ.

ПЕРЕСЛАТИ — ПУЛ Розділ 16. За капітановим столом

Прибуття такого почесного гостя викликало певні заворушення в тісному внутрішньому світі «Голіафа», але екіпаж пристосувався до них з добрим гумором. Щодня о 18:00 уся команда збиралася на вечерю в кают-компанії, де за умов невагомості могло зручно розміститися тридцять людей, якщо рівномірно розташувати всіх на стінах. Однак у робочих зонах корабля більшу частину часу підтримувалася місячна сила тяжін­ня, тож у ній існувала беззаперечна підлога — і більш ніж вісім тіл уже ставали натовпом.

Напівкруглий стіл, що розсувався навколо автокухаря для трапези, якраз вміщував за собою команду з семи людей з капітаном на почесному місці. Один гість створював проблему того, що за кожною трапезою хтось мусив їсти наодинці. Після тривалого добродушного диспуту вирішили робити цей вибір в алфа­вітному порядку, але не справжніх імен, яких майже не використовували, а прізвиськ. Минуло трохи часу, поки Пул до них призвичаївся: «Гвинт» (інженер конструкцій), «Зоря» (орбіти й навігація), «Перша» (перша помічниця), «Пульс» (підтримка життєдіяльності й медицина), «Руш» (двигуни й живлення) і «Чип» (комп’ютери й комунікації).

Під час десятиденної мандрівки, поки Пул слухав історії, жарти й нарікання своїх тимчасових товаришів у кораблі, він дізнався більше про Сонячну систему, ніж за проведені на Землі місяці. Усі на борту явно тішилися новому й, мабуть, наївному слухачеві, публіці з однієї людини, але Пул рідко куплявся на їхні вигадливіші історії.

Втім, деколи було важко провести межу. Ніхто по-справжньому не вірив у Золотий астероїд, який усі вважали байкою родом з двадцять четвертого століття. Але як щодо меркуріанських плазмоїдів, про які за минулі п’ятсот років повідомляли щонайменше десяток надійних свідків?

Найпростішим поясненням було те, що вони — родичі кульової блискавки, відповідальної за так багато повідомлень про «Нерозпізнаний літальний об’єкт» на Землі й Марсі. Але деякі спостерігачі присягалися, що вони бачили їхню цілеспрямованість і навіть допитливість, коли стикалися з ними зблизька. Нісенітниці, відповідали скептики, звичайне електростатичне притягання!

Це неминуче привело до дискусій про життя у Все­світі, і Пул усвідомив, що вже не вперше захищає власну еру від крайнощів легковір’я і скептицизму. Хоч манія під назвою «Прибульці серед нас» стихла, ще коли він був малим, навіть у 2020-х Космічне управління продовжували засипати зверненнями шаленці, які заявляли, що з ними контактували — або їх викрали — гості з інших планет. Їхня манія посилювалася медіями, що експлуатували сенсації, і весь цей синдром пізніше увійшов у медичну літературу як «хвороба Адамскі», за іменем Джорджа Адамскі, який написав три книжки про свої подорожі з прибульцями.

Відкриття МАТ-1 парадоксальним чином поклало край цій жалюгідній маячні, продемонструвавши, що чуже розумне життя справді десь існувало, але, вочевидь, не цікавилося людством кілька мільйонів років. МАТ-1 також переконливо спростувала жменьку науковців, які вважали, що життя вище від бактеріального рівня — явище таке неймовірне, що людська раса — єдина в Галактиці, якщо не в усьому космосі.

Екіпаж «Голіафа» більше цікавився технологіями, а не політикою й економікою Пулової епохи, і їх особ­ливо зачаровувала революція, що сталася за його власного життя — кінець ери викопного палива, викликаний опануванням вакуумної енергії. Їм було важко повірити в задушені смогом міста двадцятого сторіччя, у сміття, жадобу й страхітливі природні катастрофи Нафтового періоду.

— Не звинувачуйте мене, — сказав Пул, хоробро відбиваючись від раунду критики. — Подивіться хоча б, якої біди наробили у двадцять першому столітті.

Хор за столом одразу спитав: «Ти про що?»

— Ну, почалася так звана безмежна епоха, коли люди дістали тисячі кіловатів дешевої чистої енергії для своїх забавок — ви ж знаєте, що сталося!

— А, ти про Термальну кризу. Але ж її подолали.

— Врешті-решт так — після того, як ви вкрили половину Землі рефлекторами, щоб відбивати сонячний жар назад у космос. А то тепер вона була б така ж пропарена, як та Венера.

Знання екіпажу про історію третього тисячоліття були такі на диво обмежені, що Пул — завдяки широкій освіті, здобутій у Зоряному місті, — часто дивував їх подробицями подій, що відбулися через кілька століть після його часу. Однак йому лестило те, як добре вони були