read-books.club » Фантастика » 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "3001: Остання одіссея" автора Артур Чарльз Кларк. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 47
Перейти на сторінку:
поглинути всі небезпечні коротші хвилі, але шалена куля блакитного полум’я проголошувала, що розігрілася сильніше, ніж Сонце.

Вона розширювалася і швидко охолоджувалася, пройшовши через жовтий, помаранчевий, червоний колір… Ударна хвиля тепер мала розповсюджуватися від неї зі швидкістю звуку — і що то мав бути за звук! — тож за кілька хвилин має з’явитися якась видима ознака того, що вона прокотилася над поверхнею Венери.

Ось вона! Просто чорне кільце — наче незначуща хмаринка диму, без жодної ознаки циклонічної люті, що мала пробивати собі шлях на всі боки від точки падіння. Пул стежив за її повільним розширенням, хоч через масштаб він не бачив жодного видимого руху — йому довелося почекати повну хвилину, перш ніж переконався, що кільце таки виросло.

Однак за чверть години воно стало найпомітнішою рисою на планеті. Хоч воно й дуже зблідло, — стало брудно-сірим замість чорного, — нерівне кільце ударної хвилі наростило більш як тисячу кілометрів у діаметрі. Пул здогадувався, що воно втратило початкову симетрію, коли проносилося над великими гірськими пасмами, що лежали внизу.

З системи гучномовців корабля пролунав бадьорий голос капітана Чендлера.

— Вмикаю тобі базу «Афродіта». Радий чути, що вони не кличуть на допомогу…

— …Трохи нас труснуло, але саме так, як ми очікували. Станції стеження вказують на дощ над горами Нокоміс — він скоро випарується, але початок доб­рий. І здається, що в розломі Гекати повінь — звучить надто добре, щоб бути правдою, але ми перевіряємо. Після минулого доставлення утворилося тимчасове озеро окропу…

«Я їм не заздрю, — сказав собі Пул, — але точно ними захоплююся. Вони доводять, що в цьому десь надто зручному і надто добре налагодженому суспільстві ще є дух пригод».

— І дякуємо, що доставили цю посилочку точно в правильне місце. Якщо пощастить і ми зможемо розгорнути той екран від Сонця на синхронній орбіті, то вже скоро матимемо якісь постійні моря. А тоді вже висадимо коралові рифи, щоб натворити вапна й витягти з атмосфери надлишок CO2 — я сподіваюсь дожити до цього і побачити все на власні очі!

«І я сподіваюсь, що побачиш», — подумав Пул у тихому захваті. Він часто пірнав у тропічних морях на Землі й насолоджувався виглядом незвичних барвистих істот, таких химерних, що аж важко повірити, буцім може існувати щось дивніше, навіть на планетах під іншим сонцем.

— Посилка доставлена вчасно, отримання підтверджене, — сказав капітан Чендлер з явним вдоволенням. — Бувай, Венеро! Ганімеде, ми вже йдемо.

МІС ПРІНҐЛ

ПЕРЕДАТИ ВОЛЛЕС

Привіт, Індро. Так, ти цілком мала рацію. Я таки сумую за нашими маленькими дискусіями. Ми з Чендлером добре порозумілися, а екіпаж спершу ставився до мене — ти посмієшся — як до священної реліквії. Але вони потроху приймають мене і вже навіть почали піднімати мене на глузи (знаєш цю ідіому?).

Трохи дратує, що не можна поговорити по-справж­ньому: ми вже перетнули орбіту Марса, тож радіосигналові вже знадобиться більш як година, щоб проскочити туди й сюди. Але є й одна перевага — ти не можеш мене урвати…

Хоч до Юпітера нам летіти якийсь тиждень, я був подумав, що зможу в цей час розслабитися. Анітрохи: руки почали чухатися, і я не втримався й повернувся до школи. Я почав базове підготування в одному з «Голіафових» мінічовників — знову з самого початку. ­Може, Дім навіть дозволить мені полетіти самому…

Він не набагато більший за капсули «Діскавері», але такий інакший! Насамперед, звісно, тут не використовуються ракети: ніяк не можу звикнути до розкоші інерційного двигуна й необмеженої дальності польоту. Якби довелося, міг би повернутися в ньому на Землю — хоч, мабуть, мені за той час захочеться — пам’ятаєш фразу, я вже якось використовував цю фразу? — залізти на стіну.

Але найбільша відмінність полягає в системі керування. Для мене виявилося непросто звикнути керувати без рук — а комп’ютерові довелося вчитися розпізнавати мої голосові команди. Спочатку він через кожні п’ять хвилин перепитував: «Ви справді мали це на увазі?» Знаю, що було б зручніше використовувати нейрошолом, але я ще не цілком упевнено ним користуюся. І не знаю, чи взагалі колись звикну до того, що мої думки щось читає.

До речі, човник називається «Фалкон». Це хороша назва — і я засмутився, коли зрозумів, що ніхто на борту не знає, що вона походить аж із часів місій «Аполлон», коли ми вперше висаджувалися на Місяці…

Ой-ой, хотілося сказати набагато більше, але капітан кличе. Повертаюся до класної кімнати. Цілую і кінець зв’язку.

ЗБЕРЕГТИ

ПЕРЕСЛАТИ

Привіт, Френку, це Індра дзвонить — якщо це правильне слово! — зі свого нового думкописця, — у старого стався нервовий зрив, ха-ха, — тож буде багато помилок, нема часу редагувати. Сподіваюся, що ти розбереш.

ГАРНІТУРА! Канал один-нуль-три, запис із два­надцяти тридцяти — поправка — тринадцяти тридцяти. Пробач…

Сподіваюся, мій старий пристрій можна відремонтувати — він знав усі мої коди й скорочення — можливо, йому допоможе трохи психоаналізу, як робили у твої часи — ніколи не розуміла, як Фронтові — тобто Фройдові, ха-ха, — нісенітниці протрималися так довго — до речі, натрапила на означення кінця два­дцятого сторіччя — тобі може сподобатися — щось таке — цитата: Психоаналіз — заразна хвороба, що розповсюдилася з Відня приб. 1900 року, нині невідома в Європі, але трапляються спалахи серед багатих американців — кінець цитати. Смішно?

Знову пробач — це проблема з думкописцями — важко триматися теми — чя 12€ ц 888 5***** оі98д2­нуивс ЧОРТ… СТОП РЕЗЕРВНА КОПІЯ.

Я щось не те зробила? Спробую знову. Ти згадав Денила… пробач, що ми завжди уникали питань про нього — знаю, що тобі цікаво, але в нас була доволі поважна причина — пам’ятаєш, як ти колись назвав його неособою?.. непогана здогадка!..

Ти колись питав мене про злочинність у наші дні — я сказала, що будь-яка така цікавість патологічна — можливо, спричинена нескінченними відразними телепередачами твого часу — ніколи не могла подивитися довше, ніж кілька хвилин… гидота!

ДВЕРІ ПІДТВЕРДЖУЮ! О, ПРИВІТ, МЕЛІНДО, ПРОБАЧ, ПРИСЯДЬ, Я ВЖЕ МАЙЖЕ ЗАКІНЧИЛА…

Так — злочинність. Завжди скількись є… Незаглушуваний шум у будь-якому суспільстві. Що робити?

Ваше рішення — в’язниці. Фінансовані урядом фабрики згубних шляхів, що витрачали на утримання одного в’язня вдесятеро більше, ніж дохід середньої родини! Повне божевілля… Вочевидь, щось було не так з тими, хто найгучніше кричав, що треба більше в’яз­ниць — ось кому потрібен психоаналіз! Але будьмо справедливі — до вдосконалення електронного моніторингу й контролю справжньої альтернативи не було — ти б бачив, як радісний натовп повалив стіни в’язниць — нічого подібного не траплялося з часів Берліна за п’ятдесят років до того!

Так — Денил. Не знаю, що він вчинив — і не сказала б тобі, якби й знала, — але припускаю, що в його психологічному профілі щось вказувало на те, що він стане хорошим — що то за слово? — камертоном… ні, камердинером. На деяку роботу дуже важко знайти охочих — не знаю, як би ми впоралися, якби злочиннос­ті не було! Хай там як, сподіваюся, що його скоро деконтролюють і повернуть до нормального суспільства.

ВИБАЧ, МЕЛІНДО, ВЖЕ МАЙЖЕ КІНЕЦЬ

Ось і все, Френку, привіт Дімітрі — ви вже, мабуть, на півдорозі до Ганімеда — цікаво, чи хтось і колись скасує Айнштайна, щоб можна було говорити через космос у реальному часі!

Сподіваюся,

1 ... 18 19 20 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк"