read-books.club » Фантастика » 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "3001: Остання одіссея" автора Артур Чарльз Кларк. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 47
Перейти на сторінку:
знайомі з бортовим журналом «Діскавері», що став одним із класичних документів Космічної ери. Той журнал вважали чимось на кшталт саги вікінгів; Пулові часто доводилося нагадувати собі, що він був десь посередині в часі між «Голіафом» і першими кораблями, що перетнули західний океан…

— У ваш День 86, — нагадала йому Зоря за столом під час п’ятої вечері, — ви пройшли за дві тисячі кіло­метрів від астероїда 7794 і випустили до нього зонд. Ти пам’ятаєш?

— Звісно, — відповів він доволі різко. — Для мене це сталося менш як рік тому.

— Гм, пробач. Ну, завтра ми пролетимо ще ближче від астероїда 13445. Хочеш подивитися? З автонаведенням і фіксацією кадру в нас має бути вікно десь десять мілісекунд.

Одна сота секунди! Ті кілька хвилин на «Діскавері» здавалися доволі насиченими, але тут усе мало статися в п’ятдесят разів швидше.

— Якого він розміру? — спитав Пул.

— Тридцять на двадцять на п’ятнадцять метрів, — відповіла Зоря. — Схожий на побиту цеглину.

— Шкода, що нема чим у нього вистрілити, — сказав Руш. — Ви ніколи не думали, чи 7794 не вдарить у відповідь?

— І на думку не спадало. Але ми дали астрономам багато корисної інформації, тож це було варте ризику… Хай там як, одна сота секунди начебто не варта клопоту. Все одно дякую.

— Розумію. Коли бачив один астероїд, то бачив їх усіх…

— Неправда, Чипе. Коли я був на Еросі…

— Та ти нам уже десять разів розповідав…

Пул абстрагувався від обговорення так, що воно стало беззмістовним фоновим шумом. Він був на тисячу років у минулому, пригадував єдине пожвавлення на борту «Діскавері» перед кінцевою катастрофою. Хоч вони з Боуменом чудово знали, що 7794 був просто позбавленим життя й повітря уламком каменя, це знання не дуже вплинуло на їхні почуття. То була єдина тверда матерія, з якою вони зіткнулися по цей бік Юпітера, і вони дивилися на неї з емоціями моря­ків у довгій мандрівці океаном, що обминали землю, на якій не могли висадитися.

Він повільно повертався то одним боком, то іншим, і строкаті клапті світла й тіні розсипалися його поверхнею у випадковому порядку. Іноді він виблискував, як далеке вікно, як літак або вихід кристалічної породи під променями Сонця…

Він також пригадував, як наростала напруга, поки вони чекали, щоб дізнатися, чи добре прицілилися. Влучити в таку малу мішень, що рухалася з відносною швидкістю двадцять кілометрів на секунду, з відстані дві тисячі кілометрів було нелегко.

А тоді на темній ділянці астероїда з’явився раптовий сліпучий вибух світла. Маленька куля — чистий уран-238 — ударив його зі швидкістю метеора: за частку секунди вся його кінетична енергія перетворилася на світло. Хмарка розжареного газу миттєво вивергнулася в космос, і камери «Діскавері» записали швидко затухлі спектральні лінії, вишукуючи примітні ознаки розігрітих атомів. Через кілька годин астрономи на Землі вперше дізналися про склад кори астероїда. Особливих несподіванок не було, але кілька пляшок шампанського таки пройшли по колу.

Сам капітан Чендлер брав невелику участь у дуже демократичних диспутах за своїм напівкруглим столом: йому ніби подобалося давати екіпажеві роз­слабитися й виражати почуття в такій неформальній атмо­сфері. Було лиш одне неписане правило: ніяких ділових розмов за їжею. Якщо були якісь технічні або експлуатаційні проблеми, з ними слід було розібратися деінде.

Пула спершу здивувало — і трохи шокувало — те, якими поверховими були знання екіпажа про системи «Голіафа». Він часто питав про таке, на що можна було легко відповісти, але його тільки скеровували до бази даних корабля. Однак трохи згодом він зрозумів, що та глибока підготовленість, яку він здобув свого часу, вже була неможлива: тут діяло надто багато складних систем, щоб будь-який людський розум міг усе це опанувати. Різні спеціалісти мали знати тільки те, що робило певне обладнання, а не як воно це робило. Надійність залежала від резервування й автоматичних перевірок, а людське втручання скоріше могло нашкодити, аніж допомогти.

На щастя, у цьому польоті воно й не знадобилося: то була нуднувата мандрівка, про яку міг мріяти будь-який капітан. У небі спереду корабля домінувало молоде сонце — Люцифер.

Частина III. Галілеєві супутники

(Уривок з «Путівника туриста зовнішньою Сонячною системою», тільки текст, версія 219.3)

Навіть сьогодні велетенські супутники того, що колись було Юпітером, становлять величезну таємницю. Чому чотири супутники, що обертаються довкола одного небесного тіла й дуже схожі між собою за розмірами, такі різні в більшості інших аспектів?

Тільки щодо Іо, найближчого до Юпітера супутника, цьому можна дати переконливе пояснення. Вона так близько до планети-господаря, що гравітаційні припливи, які постійно переколочують її всередині, створюють колосальну кількість тепла — насправді, так багато, що поверхня Іо напіврозтоплена. Це небесне тіло з найактивнішою вулканічною діяльністю в Сонячній системі; карти Іо мають період напіврозпаду, що триває якихось кілька десятиліть.

Хоч у такому нестабільному середовищі ніколи не були засновані постійні людські бази, тут численні рази висаджувалися роботи, і вона перебуває під їхнім постійним наглядом. (Про трагічну долю експедиції 2571 див. статтю «Біґль-5».)

Європа, друга від Юпітера, раніше була повністю вкрита кригою, а на її поверхні, крім мережі розломів, не проявлялося багато примітних рис. Припливні сили, що домінують на Іо, були тут менш потужні, але створювали достатньо тепла, щоб дати Європі океан рідкої води, в якому розвинулися численні дивні форми життя.

2010 року космічний корабель «Цянь» зробив посадку на Європі, на одному з нечисленних виходів твердої породи, що пробився через кірку криги. Цим він потривожив якесь створіння з європіанської безодні й був знищений (див. космічні кораблі «Цянь», «Ґалексі», «Юніверс»).

З часу перетворення Юпітера на мінісонце Люцифер у 2061 році, майже весь льодовий покрив Європи розтанув, а масштабна вулканічна активність створила кілька невеликих островів.

Загальновідомо, що на Європі ніхто не висаджувався майже тисячу років, але штучні супутники тримають її під постійним наглядом.

На Ганімед, найбільший супутник у Сонячній системі (діаметр — 5260 кілометрів), також вплинуло новостворене сонце, і його екваторіальні регіони досить прогрілися, щоб підтримувати земні форми життя, хоч на ньому поки що немає придатної для дихання атмосфери. Більшість тутешніх жителів активно залучена до терраформування й наукових дослідів. Головний населений пункт — Анубіс (нас. 41000 осіб), що лежить неподалік південного полюса.

Каллісто зовсім інша. Уся її поверхня вкрита ударними кратерами всіх розмірів, і їх так багато, що вони перетинаються один з одним. Бомбардування мало тривати мільйони років, бо новіші кратери повністю стерли сліди раніших. На Калісто не засновано постійних баз, але є кілька автоматичних станцій.

Розділ 17. Ганімед

Для Френка Пула було незвично проспати, але йому не давали виспатися дивні сни. Минуле й теперішнє нерозривно переплелися; іноді він був на «Діскавері», іноді — в Африканській вежі, а іноді — знову малим хлопцем серед друзів, про яких думав, що давно їх позабував.

«Де я?» — спитав він себе, борючись, щоб повернутися до свідомості, як плавець прагне дістатися поверх­ні. Просто над його ліжком було віконце, закрите недостатньо щільною завіскою, що

1 ... 20 21 22 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк"