Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

Вістінґ гортав на моніторі сторінки, а сам напружено дошукувався пояснення. Можливо, Мартін Гауґен читав газету на роботі. Тоді, як викрали Надію Кроґ, він працював на будівництві автостради поблизу Порсґрюнна. Саме там він познайомився з Катаріною. Порсґрюнн був також рідним містом Надії.

Гортаючи сторінки, Вістінґ дійшов до спортивного розділу й повідомлення про Ґрету Вайц, яка зазнала травми й не могла брати участі в марафоні на Чемпіонаті світу в Римі, але зачепився за щось очима, і повернувся до попередньої сторінки.

Він прочитав заголовок статті, яку спершу пропустив, уважно вивчив фото й двічі пробіг очима текст під фотографією. Відчуття було таке, мовби він довго дивився на сліпуче світло. Воно взялося нізвідки, але дало йому те, чого найбільше потребував — упевненість, що Мартін Гауґен був причетний до викрадення Надії Кроґ.

16

Адріан Стіллер не зводив погляду з секундної стрілки годинника на стіні кімнати для нарад. Стрілка вже відрахувала 43 секунди після третьої.

Прокурор й обидва поліційні інспектори вже прибули. Крістіне Тііс і Нільс Гаммер теж були на місці. Чекали лише на Вільяма Вістінґа. Ще було надто рано давати якісь тлумачення його спізненню. Це могло означати, що Вістінґ опирається планові, який йому нав’язали, і хоче на цьому закцентувати, але могло знайтися і цілком природне пояснення.

Місцевий інспектор налив кави своєму колезі з Телемарка. Обидва сиділи в одностроях, не знімаючи кітелів. Іван Сюндт перебував на своїй посаді лиш два роки. Інспекторка з Телемарка була досвідченіша. Її звали Агнес Кііль, і лише недавно в медіа прогриміла новина про успішно завершену масштабну наркотичну справу, яку вона розслідувала. Її присутність на нараді пояснювалася тим, що «справа Кроґ» належала до юрисдикції поліційного округу Телемарк, тож формально це була і її відповідальність. Іван Сюндт репрезентував найвищий орган поліції в окрузі, де мало проводитися розслідування. Обоє інспекторів претендували на нову головну посаду в новому, об’єднаному поліційному окрузі. Прорив у «справі Кроґ» дуже посприяв би їхній кар’єрі. Вони готові були на багато чого задля розв’язання справи, і на ще більше — задля особистої слави.

Вістінґ спізнився на дві хвилини. Він зачинив за собою двері й кивком привітався з прокурором та інспекторами.

— Перепрошую, — сказав він, кладучи перед собою на стіл стос паперів.

Стіллер взяв слово, не чекаючи, доки його хтось випередить. Хоч він і перебував тут на правах гостя, але це була його нарада. Його справа!

— Дякую, що прийшли, — почав він. — Дехто отримав повідомлення про нашу зустріч останньої хвилини, але я радий, що всі змогли зібратися, — Стіллер прокашлявся, поперекладав папери на столі. — Як ви вже знаєте, слідство у «справі Кроґ» відновлено. Завдяки новим технічним речовим доказам Мартін Гауґен отримує статус підозрюваного. З метою арешту й подальшого висунення обвинувачення ми вдамося до дещо нетрадиційного методу ведення слідства.

Стіллер зробив паузу, щоб присутні могли висловитися. Інспекторка з Телемарка скористалася нагодою.

— Я дуже рада відновленню справи. — Така нерозкрита справа, як ця, чинить великий тиск на родину й локальне середовище. Викрадення викликають почуття незахищеності, породжують різноманітні спекуляції й ослаблюють довіру до поліції.

Місцевий головний інспектор поліції погодився з нею і нахилився до Вістінґа.

— Ми надаємо цій справі найвищий пріоритет.

Адріан Стіллер коротко ознайомив присутніх з новим рапортом щодо відбитків пальців.

— Слідство базуватиметься не лише на технічних речових знахідках. Нам доведеться спровокувати Мартіна Гауґена задля отримання нових прямих і непрямих доказів.

— Це ж як? — поцікавився Іван Сюндт.

Стіллер уникав дивитися на Вістінґа.

— Насамперед через такі собі інфільтраційні заходи. Багатьом відомо про близьке знайомство Мартіна Гауґена й Вільяма Вістінґа. Ми маємо намір цим скористатися.

— У який спосіб? — допитувався Сюндт.

— Гауґен дуже довго зберігав свою таємницю, — вів далі Стіллер. — Ми повинні спробувати змусити його зізнатися. Для цього треба бути вхожим у його дім.

Стіллер промовисто глянув на Вістінґа, але відчитати хоч якусь реакцію на його обличчі було практично неможливо.

— Ви маєте розроблений план? — знову запитав Сюндт.

Стіллер кивнув з такою поважною міною, ніби план давно вже затверджений, хоч насправді так не було.

— Наступного тижня «група ДН» оголосить про відновлення «справи Кроґ». Ми оприлюднимо листи з вимогою виплати викупу й сподіваємося значного зацікавлення медіа. Це мало б забити кіл і зрушити справу з місця. Ми влаштуємо так, щоб Вістінґ перебував удома в Мартіна, коли транслюватимуть новини. Ми хочемо побачити першу мимовільну реакцію, щоб потім підштовхнути його в правильному напрямку.

Прокурор пожвавився.

— Ти готовий до такого, Вільяме?

— Так!

Стіллер не сподівався такої несподіваної й однозначної відповіді.

— Ніяких особистісних, етичних застережень?

— Я вже давно переступив усі етичні межі.

У кімнаті стало тихо.

— Після призупинення слідства у «справі Катаріни» я поновив контакт з Мартіном Гауґеном, але, насправді, довіряв йому не до кінця, — вів далі Вістінґ. — Не міг побороти відчуття, ніби він щось приховує. Я вважав і досі вважаю, що Мартін знає, що сталося з Катаріною, і завжди намагався скерувати розмову так, щоб вивідати в нього правду.

Вістінґа ніхто не перебивав.

— Що тебе змусило так думати? — нарешті урвала мовчанку Крістіне Тііс.

Вістінґ на мить задумався. «Справа Катаріни» була для нього мовби музичним твором, у якому виконавець фальшивить, але це було важко пояснити решті.

— Розбіжності в деяких нюансах, — відповів він. — Дрібні деталі в його розповідях, які трохи змінювалися від розмови до розмови. Називайте це інтуїцією або внутрішнім чуттям. Мені постійно здавалося, ніби щось у його словах не грає, весь час намагався з’ясувати, що ж саме.

Нільс Гаммер зі здивуванням розвернувся до нього, бо Вістінґ не з тих, хто підігруватиме комусь у покер.

— То це була фальшива дружба? У якій ти керувався внутрішнім чуттям?

— Так склалося.

— Він був на похороні твоєї дружини, — згадав Гаммер.

— На похорон прийшло чимало людей.

— Щось з’ясував? — втрутилася Крістіне Тііс.

— Нічого, хіба ще більше впевнився у своїх підозрах.

— Гаразд! — озвалася інспекторка з Телемарка. — Коли починаєте операцію?

— Ми вже встановили прослуховування, — сказав Стіллер. — Сьогодні ввечері Вістінґ піде до Гауґена в гості. Ось від цього візиту й будемо відштовхуватися.

Вони ще обговорили окремі формальності, і прокурор з обома головними інспекторами пішли у своїх справах.

Адріан Стіллер вдячно глянув на Вістінґа.

— Дякую! Без твоєї згоди справа навряд чи зрушила б з місця.

Вістінґ мовчки кивнув.

— Зранку ти ще дуже сумнівався. Що спонукало тебе визначитися?

— «ВҐ».

— «ВҐ»? — здивувався Стіллер.

Вістінґ обернув до нього стос паперів, який приніс із собою. Стіллер відразу впізнав першу сторінку газети, з якої викрадачі