Читати книгу - "Дженні"

Розмазуючи шматок печінки й відправляючи його до рота, він промовляв:

— Це небагато, але, як я кажу, чим багаті, тим і раді. Зара не часто трапляється мені шматок свіженького мняса, але ж, закладаюся, ви обидва собі міркуєте: «Як він її дістав?» — він похитав головою і вів далі: — О, ну, розумієте, старий Білл Ґрімз досі має кількох друзів.

Містер Тевкіз, м’ясник, говорить мені: «Як ся маєте, містере Ґрімзе? Я приберіг для Вас гарний шматок свіжої англійської баранячої печінки, бо я був подумав, що у Вашому раціоні не надто багато м’ясних страв».

Я йому відповів: «Дуже дякую, сподіваюся, що зможу одного дня прислужитися й Вам».

Тоді він сказав мені: «Ну, коли вже про це зайшла мова, містере Ґрімзе, у мене є одне маленьке прохання. Мій племінник дуже непокоїться, чи зможе він потрапити в доки, щоб поговорити з бригадиром щодо роботи, і я кажу йому: „Містер Ґрімз, сторож, може стати у пригоді“. — Га, містере Ґрімзе?».

І я йому відповідаю: «Quid pro quo, що означає, послуга за послугу! Quid pro quo, містере Тевкізе, і дуже вам дякую». І ось ми сидимо тут і наминаємо печінку, як королі в Букінгемському палаці.

Тут спокійно, зручно, котики, ніхто не турбуватиме тебе тижнями, якщо немає потреби перенести вантаж, розвантажити чи прибрати корабель. Не без того, щоб часом не ставало трохи самотньо, але, гадаю, втрьох ми знайдемо, про що погомоніти.

Ми жили б тут як у Бога за пазухою, якщо ви любите квіти. Але ж я ніколи не зустрічав жодної кицьки, яка не любила би квітів. Ви завжди їх нюхаєте, крутитеся навколо, обережно, щоб не пошкодити, зачіпаєте їх лапками.

Тут він підвівся, підійшов до полиці й зняв банку з джемом. Поскріб по дну ножем, але як не старався, нітрохи джему не залишилося на кінчику його ножа — банка, очевидно, була зовсім порожня.

— Ну добре, — сказав містер Ґрімз, нітрохи не засмутившись, — Бог дав, Бог і взяв. Але не бійтеся, що за вами двома погано доглядатимуть. Старий Білл Ґрімз подбає про вас. Каша з молоком вранці. А іноді, коли корабель приходить із Аргентини, шматок справжньої яловичини. Ходитимете зі мною до доків та складів — яких тільки там немає ящиків, тюків та пакетів! Я не знаю, чи є таке місце на планеті, звідки нічого не прибуло до нас. Індія, Китай, Південна Африка, Австралія і Нью-Йорк…

Він тоскно обдивився крихітну кімнатку й продовжив:

— Зараз я пересуну ліжко в той куток, тож ви матимете й собі ліжко на подушці з чогось м’якенького, і тоді ніхто з нас не заважатиме один одному заходити й виходити, тож, може, ви подумаєте залишитися в мене на якийсь час. Я пропоную небагато, але це буде гарний дім для всіх нас, ласкаво прошу.

Ласуючи поживною і смачною печінкою, напившись донесхочу молока, в теплі й добрі Пітер відчував, що найбільше за все хоче зостатися в містера Ґрімза і щоб він за ним доглядав. Пітер був не проти, що сам містер Ґрімз бруднуватий, що в хижці так бідно, все потріскане й обшарпане, насправді йому це навіть подобалося, бо не було небезпеки щось пошкодити. Вдома він завжди мусив бути обережним із меблями чи з тими антикварними дрібничками…

— Що він каже? — запитала його Дженні, закінчивши їсти й почавши вилизувати праву лапку і потім обережно потираючи вуса, рот і мордочку.

Пітер переповів їй слова містера Ґрімза так, як запам’ятав, але з наголосом на тому, що їх запрошують залишитися та оселитися в його хижці. Дженні припинила митися, зазначивши:

— Бачиш. Як я й казала. Мені одразу не сподобалося, коли він зачинив за нами двері…

— Але він такий милий і добрий… — заперечив Пітер.

— Спочатку вони всі такі, — відповіла Дженні. — Повір мені, Пітере, я знаю. Ти мусиш мені повірити. Ми чекатимемо нагоди. Коли вона випаде, роби так, як я скажу. Зараз починай митися, немов ми збираємося залишатися тут.

Пітеру навіть на думку не спадало не послухатися Дженні, бо він уже був настільки зобов’язаний їй за мудрість, доброту, щедрість, а також свій порятунок, тож також почав мити мордочку й вуса, й містер Ґрімз радо відзначив:

— Оце вже мені подобається, котенятка, всідайтеся гарненько й помийтеся.

Він зібрав увесь посуд, поклав його у відро і попрямував із ним надвір.

— Води в переліку наших зручностей немає, — пояснив він їм, — але кран недалеко, тож не проблема. Зараз помиємо посуд.

Він дуже обережно зачинив за собою двері й вийшов лише на кілька хвилин, а невдовзі повернувся з відром води й поставив його на піч. Але цього разу защіпка на дверях зачинилася не повністю. Пітер цього не зауважив, але Дженні помітила. Вона обійшла його довкола і сказала:

— Приготуйся.

Пітер хотів був прошепотіти «Приготуватися до чого?», коли це сталося. Порив вітру на фут розчинив двері.

— Зараз! — закричала Дженні. — За мною! — вона стрілою майнула у щілину, відстовбурчивши хвоста та зіщуливши вуха.

Пітер був настільки наляканий, що, навіть не усвідомивши, що він робить, підвівся й побіг за нею через двері й надвір, немов тікав від смертельної небезпеки.

За собою він почув, як містер Ґрімз гукає:

— Агов! Ні, ні! Не йдіть, кішечки. Поверніться! Наступного разу я віддам вам усю печінку! Кицю! Сніжку! Поверніться!

Хоч як швидко Пітер помчав за Дженні, він все-таки зміг обернутися і глянути через плече. Містер Ґрімз стояв на порозі своєї хижі з коробками червоної герані обабіч дверей і безпомічно махав руками.

Він виглядав таким старим і самотнім з його сивим волоссям, опалими вусами й понурими плечима.

— Ох, котенята, — гукнув він іще раз, — не йдіть, будь ласка!

Потім Дженні з Пітером пірнула під велику купу бочок із нафтою, і