Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

«Це не в моїй юрисдикції,» відповів він. «Межа міста проходить через 2,2 милі за зоною відпочинку. Зможеш туди доїхати?» Він широко оскалився.

«Спробую,» відповів я. «Я давно вже хотів потрапити у Бейкер. Мені багато про нього розповідали.»

«Чудова морська їжа,» сказав він. «З твоїм способом мислення тобі варто спробувати земного краба. Спробуй ’’Majestic Dinner’’.»

Я трусонув головою і заліз назад до машини почуваючись зґвалтованим. Цей свин віддрючив мене у всі дірки, а зараз він сміятиметься над цим, чекаючи на мою втечу до Л.А. на західному виїзді з міста.

Я виїхав на дорогу і проїхав повз зону відпочинку до перехрестя, на якому звернув у бік Бейкера. Поки я під’їжджав до повороту я побачив… О Боже, це ж він, хітчхакер, той самий, якого ми підібрали й залякали по дорозі до Вегаса. Ми зустрілись поглядами, коли я збирався повернути. Я хотів помахати, але коли помітив, що він підняв великий палець, я подумав ні, не зараз…

Можна лише здогадуватись, що він наговорив про нас, коли повернувся до міста. Зникни бігом. Звідки мені знати, що він не впізнав мене? Але машину було важко не помітити. І чому він відійшов від дороги?

Раптово у мене з’явилося двоє ворогів у цьому проклятому місті. Коп точно засадить мене за грати, якщо я спробую прорватись до Л.А., а цей триклятий гівнюк-стопер затравить мене немов дикого звіра, якщо я лишусь. (Господи Ісусе, Семе! Це ж він! Той, про якого нам розповідав пацан! Він повернувся!) В будь-якому випадку це було жахливо – особливо якщо ці два добропорядні хижаки складуть свої розповіді докупи… а вони це зроблять; це було неминуче в такому маленькому місті… жаба мені цицьки дасть. Я буду щасливцем, якщо виберусь із цього міста живим. Розлючені місцеві жителі скотять кулю зі смоли та пір’я на тюремний автобус.

Криза: це була вона. Я проїхав через місто і знайшов телефонну будку на північній окраїні між Станцією Сінклер та… саме так… «Majestic Dinner». Я замовив терміновий дзвінок у Малібу до свого адвоката. Він відразу ж відповів.

«Вони мене дістали!» прокричав я. «Я потрапив у пастку десь посеред смердючого місця в пустелі, яке називається Бейкер. В мене немає достатньо часу. Ті покидьки наступають мені на п’яти.»

«Хто?» спитав він. «Ти репетуєш немов параноїк.»

«Ах ти ж погань!» заволав я. «Спершу мене виїбав патруль, потім пацан помітив мене! Мені негайно потрібен адвокат!»

«Що ти робиш у Бейкері?» сказав він. «Хіба ти не отримав мою телеграму?»

«Що? В пизду телеграми. Я в біді.»

«Ти маєш бути у Вегасі,» сказав він. «У нас заброньований номер у «Фламінго». Я якраз збирався у аеропорт…»

Я мало не впав. Це було занадто жахливо. Я дзвоню своєму адвокату в кризовий момент, а той придурок вже зовсім одурів від наркотиків, клятий овоч! «Ти сраний негідник,» загорланив я. «Я надеру тобі зад за таке! Все це лайно у машині належить тобі! Доходить? Коли я закінчу показання в суді, у тебе віднімуть ліцензію!»

«Ти лайно тупоголове!» крикнув він. «Я ж надіслав тобі телеграму! Ти маєш висвітлювати Національну Конференцію Окружних Прокурорів! Я зарезервував нам місця… орендував білий Кадилак-трансформер… все вже домовлено! Якого хуя ти робиш там посеред блядської пустелі?» Раптово я згадав. Так. Телеграма. Все стало ясно. Мій мозок заспокоївся. Я вмить все побачив. «Не зважай,» сказав я. «Це був жарт. І взагалі, я зараз сиджу біля басейну у «Фламінго». Говорю з переносного телефона. Карлик приніс його з казино. Я взяв кредит! Шариш?» Я важко дихав почуваючись божевільним і пітніючи у трубку.

«Не проїжджай ніде поблизу цих місць!» крикнув я. «Тут не люблять чужинців.» Я повісив слухавку і застрибнув до машини. Що ж, подумалось мені. Так влаштований світ. Потоки енергії залежать від примх Великго Магніта. Яким же ж дурнем я був опираючись йому. Він знав. Він знав усе. Це він завів мене у Бейкер. Я втік занадто далеко, тож він трахнув мене… перекрив усі шляхи до відступу спочатку звівши з патрулем, а потім з тим клятим примарним стопером… втягнув мене в страх та сум’яття.

Не переходьте дорогу Великому Магніту. Я зрозумів це зараз і разом з розумінням прийшло почуття повного полегшення. Так, я повернусь до Вегасу. Обдурю пацана і спантеличу копа рухаючись на схід замість заходу. Це буде найхитріший вчинок у моєму житті. Назад до Вегасу, записатись на конференцію по наркотикам та небезпечним речовинам; я і тисяча свиней. Чому б ні? Впевнено увіллюсь до них. Зареєструюсь у «Фламінго» і відразу ж отримаю білий Кадилак. Роби все правильно; пам’ятай Гораціо Алджера…

Я поглянув на дорогу і побачив велику червону табличку «ПИВО». Чудово. Я залишив Акулу біля телефонної будки й пошкандибав у напрямку сараю. З-за гори шестерень показався жид і запитав що я хочу.

«Ель ’’Ballantine’’,» сказав я… досить дивне замовлення, нечуване між Нюмарком та Сан-Франциско.

Але він подав його, і навіть холодним.

Я розслабився. Раптово все пішло як по маслу; я нарешті міг відпочити.

Бармен посміхаючись наблизився до мене. «Куди їдеш, дружище?»

«До Лас-Вегасу,» відповів я.

Він знову усміхнувся. «Гарне місто той Вегас. Тобі там пощастить; я відчуваю.»

«Я знаю,» відповів я. «Я потрійний скорпіон.» Він здавався задоволеним. «Непогана комбінація,» сказав він. «Ти не програєш.» Я засміявся. «Не переймайтесь,» відповів я. «Я взагалі-то окружний прокурор з округу Ігното. Просто ще один хороший американець такий же як і ви.» Його посмішка раптом зникла. Чи він зрозумів? Точно не знаю. Але то не мало значення. Я повертався у Лас-Вегас. У мене не було вибору.

ЧАСТИНА ДРУГА

1

Я зупинився десь за 20 миль на схід від Бейкера, щоб перевірити сумку з наркотиками. Сонце пекло нестерпно і мені хотілось убити бодай щось. Що-небудь. Хоча б велику ящірку. Прострелити гадину. Я дістав 357 Магнум з кейса і прокрутив барабан. Він був повністю заряджений: продовгуваті, маленькі хернюшки – 158 дробинок в ідеальних, позолочених на кінчиках, набоях. Я кілька разів натиснув на гачок сподіваючись викликати ігуан. Розворушити гадів. Я знав, що вони сидять там, у цьому морі кактусів, зачаїли подих, маленькі смердючі сволоти, наповнені смертельною